Наслідком Арабської весни в Тунісі стала втеча з країни президента Зін аль-Абідіна бен Алі, який перебував біля керма влади протягом 23 років.
Згодом колишнього президента та членів його родини заочно засудили до тривалого ув’язнення за корупцію, шахрайство, незаконне зберігання наркотиків і зброї. В жовтні в країні відбулися вибори, на яких було обрано раніше заборонену ісламську Партію відродження. Загалом партія отримала 41% голосів виборців, забезпечивши собі 90 мандатів у 217-містному туніському парламенті. На другому місці після ісламістів опинилася партія Конгрес за республіку (CPR) – найбільша політична сила країни, яка виступає за розвиток Тунісу як світської держави. Її представники зібрали 14% голосів, забезпечивши собі, таким чином, 30 крісел у парламенті. Третє місце з результатом 10% (21 мандат) зайняла ліва партія Демократичний форум за роботу і свободу (Ettakatol). Європейський Союз привітав проведення виборів та відмітив лише незначні порушення. Наприкінці листопада в Тунісі було обрано прем’єр-міністра. Ним став лідер переможниці парламентських виборів партії «Ан-Нахда» Хамаді Джебалі.
А 12 грудня в Тунісі обрали нового президента. Ним став глава лівоцентристської партії «Конгрес за Республіку» 66-річний Монсеф Марзукі, що був в опозиції колишнього президента Тунісу Зіну Абідіну бен Алі.
Після Тунісу, у лютому страйки розпочалися у Єгипті. Згодом вони переросли у масові акції протесту з вимогами економічних та політичних реформ. Протестувальники домоглися відставки та подальшого судового переслідування президента країни Хосні Мубарака. Під час акцій протесту у Єгипті загинуло понад 800 осіб, а кілька тисяч отримали поранення. Внаслідок протестів Хосні Мубарака було повалено та віддано під суд. Суд, який і досі триває, звинувачує Мубарака у корупції, зловживанні службовими повноваженнями, незаконному збагаченні і підбурюванні до застосування сили щодо демонстрантів під час заворушень.
Після повалення Мубарака до влади в країні прийшли військові. На початку грудня в країні було проведено перший із трьох турів виборів до Нижньої палати парламенту, на яких перемогу отримала ісламістська партія «Братів-мусульман», заборонена при Хосні Мубараку. Вона набрала 40% голосів виборців. Друге та третє місця посіли салафітська партія «Ан-нур» та Єгипетський блок ліберальних і лівих партій «Аль-Кутля аль-масрійя». Другий етап виборів також відмітився перемогою «Братів-мусульман», які отримали за партійними списками 36% голосів. При цьому, консервативна партія «Ан-нур» набрала 30% голосів, а нова ліберальна партія «Вафд» посіла третє місце. Третій етап виборів пройде в січні 2012 року. У січні-березні буде також обрано Верхню палату парламенту.
Незважаючи на проведення виборів низка міжнародних організацій звітували про погіршення ситуації з правами людини в Єгипті. Зокрема, The Freedom House у своєму звіті щодо країн «Арабської весни» зазначив, що «нова влада Єгипту почала переходити до знайомих методів репресій». Значне занепокоєння правозахисників викликали також вбивства християн-коптів. Так, вже після повалення режиму Мубарака, атака на протестуючих в Каїрі забрала життя 27 осіб, більшість з яких були християнами-коптами. За словами очевидців під час протестів, що спалахнули проти нападу на коптські церкви та християнські громади, військові використовували бронетехніку проти натовпу протестуючих. Між тим, державні ЗМІ і далі підбурюють антихристиянське насильство, закликаючи громадськість захистити військових від демонстрантів.
З Єгипту неспокійні настрої перекинулись на сусідні держави. Так, протести відбулися в Алжирі, Бахрейні, Марокко, а також Ємені та Сирії.
Демонстрації в Бахрейні розпочалися 14 лютого. Шиїти вимагали в правлячих сунітів розширення своїх прав і політичних реформ в країні. Втім, 17 лютого сили безпеки Бахрейну застосували сльозогінний газ, аби розігнати демонстрації на центральній площі столиці країни Манами.В середині березня для підтримки спокою в Бахрейн ввійшли війська Саудівської Аравії, а король аль-Халіфа оголосив в країні надзвичайний стан.
Через масові протести і звинувачення уряду у систематичному порушенні прав і свобод людей у Бахрейні скасували проведення Формули-1. У червні за участь в акціях протесту суд Бахрейну засудив 8 чоловіків до довічного ув’язнення, а 13 – до 15 років ув’язнення. А наприкінці вересня до 15 років ув’язнення засудили 20 медичних працівників, які допомагали демонстрантам, «за спробу повалити керівництво Бахрейну та за розпалювання релігійної ненависті».
Основою вимогою протестувальників в Марокко було проведення конституційної реформи для обмеження повноважень короля Мохаммеда VI та боротьби з корупцією та соціальною несправедливістю. Король виступив з пропозицією внести зміни до конституції країни 9 березня 2011 року. 1 липня проект конституційної реформи короля підтримало 98% виборців. Проект передбачає розширення повноважень прем'єр-міністра, який отримає право розпускати парламент і призначати осіб на державні пости. Прем'єр-міністра, буде обирати партія, що отримала більшість місць в парламенті. При цьому король Марокко залишається главою держави і головнокомандувачем збройними силами країни. Запропонований проект реформи конституції не влаштував марокканську опозицію, що наполягає на передачі всієї виконавчої влади в країні виборним посадовим особам. Напередодні референдуму в Марокко пройшли багатотисячні акції протесту проти конституційної реформи, а молодіжне «Рух 20 лютого» закликало бойкотувати голосування.
25 листопада в Марокко пройшли позачергові парламентські вибори, на яких перемогу отримала ісламістська «Партія справедливості та розвитку», яка отримала 80 з 395 мандатів. Друге місце посіла Партія незалежності з 45 мандатами. А новим прем’єр-міністром король призначив голову ісламістської партії Абделілаха Бенкірана.
З початку лютого по листопад в Ємені тривали масові виступи з вимогою відставки президент Ємену Алі Абдалла Салеха, який перебував при владі 33 роки. За даними західних ЗМІ, за час народних заворушень у країні загинули сотні людей, тисячі поранено. Сам Салех під час протистояння зі своїми політичними противниками був важко поранений. Для вирішення кризи в країні 23 листопада Салех погодився підписати угоду, запропоновану Радою співробітництва арабських держав перської затоки. Цей план передбачав передачу влади віце-президенту держави в обмін на імунітет від кримінального переслідування для Салеха. Після передачі влади тепер колишній президент повинен відправився в Нью-Йорк для лікування. Віце-президент Ємену Абд Раббо Хаді, прийнявши владу від Салеха, взяв на себе відповідальність за призначення нового уряду і проведення президентських виборів. Віце-президент в суботу, 26 листопада, призначив президентські вибори на 21 лютого 2012 року.
А в неділю, 27 листопада, новий уряд Ємену оголосив про загальну амністію для тих, хто виступав проти режиму колишнього президента.
У Сирії протести проти диктатури супроводжувалися кровопролиттям. Зокрема від початку протестів в країні загинуло більше 3,5 тис. людей, але акції непокори тривають й досі. У травні Євросоюз запровадив санкції проти низки високопоставлених сирійських чиновників, а також кількох великих компаній, пов'язаних з сирійським керівництвом. На початку вересня Євросоюз ввів ембарго на імпорт нафти з Сирії, а в середині листопада Ліга Арабських держав призупинила членство Сирії в організації та ввела ряд економічних санкцій. Наприкінці грудня 2011 року місія спостерігачів від Ліги Арабських держав відвідала Сирію, щоб перевірити ситуацію з правами людини. Після приїзду місії президент Башар аль-Ассад амністував 755 учасників акцій протестів.
У лютому після арешту лідера опозиції народні виступи почалися у Лівії. Люди протестували проти диктаторського режиму Муаммара Каддафі, який тривав 42 роки. Згодом протести переросли у громадянську війну. З березня в країні здійснювалась військова операція союзників під проводом НАТО. 20 жовтня лівійські повстанці знищили Каддафі недалеко від міста від міста Сірт. А 31 жовтня сили НАТО покинули Лівію. Наразі в країні вже сформовано тимчасовий уряд. Премєр-міністром уряду став Абдель Рахім аль-Кіб Міністром оборони було призначено командира бригади Zintan Усаму аль-Джувалі, який в серпні командував захопленням Тріполі.
Міністром фінансів перепризначили Алі Тархуні, а міністром закордонних справ став заступник представника Лівії в ООН Ібрагім Даббаші. Крім того, міністром нафти став колишній виконавчий директор нафтової компанії Лівії Хассан Зіглам. Уряд буде працювати в країні до проведення парламентських та президентських виборів, які в країні мають підготувати та провести впродовж наступних 6-ти місяців.