Члени Громадського комітету захисту від політичних переслідувань, серед яких Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Аркадій Бущенко, Людмила Клочко, Мирослав Маринович, Володимир Яворський, занепокоєні – такі переслідування владою є викликом українському суспільству й демократії в Україні.
За оцінкою авторів звіту, осіб, яких незаконно переслідують з політичних мотивів, стає дедалі більше. Це учасники протестних заходів, яких залякують в різний спосіб, іноді навіть вдаючись до насильства – підприємці, студенти, члени громадських організацій, партій і профспілок.
Також жертвами переслідувань є журналісти і громадські активісти, з якими працівники МВС та СБУ проводили «профілактичні бесіди», або щодо яких здійснювали демонстративне стеження; працівники бюджетних установ, яких під загрозою звільнення з роботи примушують до членства в партіях або до участі в мітингах.
На думку члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євгена Захарова, до політичних переслідувань належать кримінальні справи проти учасників підприємницького Майдану, членів «Тризубу» та ВО «Свобода», колишніх високопосадовців – Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та Євгена Корнійчука.
Як зазначається в доповіді, всі обвинувачені в цих кримінальних справах, які були позбавлені волі чи залишаються під вартою, є політв’язнями. Політичним в’язнем в Україні міг стати колишній міністр економіки Богдан Данилишин, який отримав політичний притулок у Чехії.
Захаров додає, що до переслідувань, вочевидь, можна віднести й справи Валерія Іващенка, Ігоря Діденка, Анатолія Макаренка та інших колишніх урядовців, позбавлених волі під час слідства.
Правозахисники відзначають, що поступово впроваджується радянська практика переслідувань.
«Абсурдність, аморальність, суто радянське лукавство у поєднанні зі зловживанням правом, жорстокі запобіжні заходи, а також політвмотивованість цих справ не викликає сумнівів», – заявив Захаров.
Співавтор звіту, голова «Центру Громадянських Свобод» Олександра Матвійчук вважає, що за останні два роки яскраво вирізняються такі тенденції: придушення протестної активності молоді, посилення тиску на органи студентського самоврядування з боку міносвіти і адміністрацій вищих шкіл. Також стали частішими переслідування за правозахисну діяльність й боротьба проти націонал-патріотичного руху.
Матвійчук запевняє: мета правозахисників – зібрати дані про такі випадки й попередити суспільство про ці тенденції.
«Про репресії не можна мовчати. Влада має розуміти, що їхні дії будуть сприймати як політичні переслідування, що ми стежимо за їхніми справжніми мотивами й будемо людей, яких незаконно переслідують, захищати», – наголосила Матвійчук.
Також політично вмотивованими називають кримінальні справи проти координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана та вінницького активіста профспілкового руху Андрія Бондаренка. Безсумнівне політичне підґрунтя мало, на думку оглядачів, і поновлення старих кримінальних справ проти членів УНА-УНСО щодо подій 9 березня 2001 року (усі обвинувачені вже відбули покарання, окрім депутата Андрія Шкіля) та керівника секретаріату Меджлісу кримськотатарського народу Заіра Смедляєва (його обвинуватили в участі у масових заворушеннях та спротиві правоохоронцям під час мітингу кримських татар 2006 року).
Євген Захаров підкреслив, що країна, в якій є політичні репресії, не має права вважатись цивілізованою й навіть бути членом Ради Європи.
Як повідомлялось, в опублікованому звіті FIDH Україну віднесено до категорії держав, де зафіксовано «найбільш серйозний тиск на правозахисників». До таких країн експерти FIDH також віднесли Латвію, Ірак, Уганду, Руанду, Індонезію, Афганістан, Пакистан, Індію, М'янму і більшість латиноамериканських країн.