В українському міністерстві закордонних справ запевняють, що Київ не планує підписувати угоду, яка передбачає узгодження з іншими країнами СНД перегляду ступеня секретності архівних документів, засекречених за часів Радянського Союзу.
«Україна не підписала в Санкт-Петербурзі зазначену угоду, не розглядає можливість приєднання до неї у подальшому та не веде консультацій з цієї тематики», – наголосив директор департаменту інформаційної політики українського МЗС Олег Волошин.
Українські дипломати посилаються на закони України, згідно з якими, «засекречені за часів існування СРСР матеріальні носії інформації, які перебувають у володінні українських суб’єктів режимно-секретної діяльності, є власністю України та дають правові підстави приймати рішення про ступінь їх секретності самостійно».
Співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров із полегшенням сприйняв звістку про те, що Україна не розглядає можливість приєднання до «архівної» угоди.
«Це означає, що ми насправді не обтяжені вимогами РФ щодо розсекречення архівних документів», – сказав правозахисник.
Захаров переконаний, що підписаний у Санкт-Петербурзі документ ставить можливість розсекречення документів у залежність від інтересів Росії.
«Ця угода ставить історичні дослідження в нових незалежних державах у повну залежність від примх ФСБ, грубо порушує право на пам’ять. Можна лише вітати той факт, що Україна не підписала цю угоду», – наголошує Захаров.
Водночас, співголова Харківської правозахисної групи поділяє стурбованість істориків ускладненням останнім часом доступу до архівних документів.
«Велика частина документiв залишаються засекреченими, хоча їм вже бiльше 75 рокiв. Хоча, за законом про Нацiональний архiвний фонд, максимальний термiн обмеження доступу до засекреченої раніше інформації становить саме 75 рокiв», – констатує правозахисник.
Серед негативних тенденцій останніх місяців, продовжив Захаров, є й змiни, що сталися в архiвi СБУ.
«Статус архiву значно знижений. Взагалi, складаеться враження, що його усувають вiд дослiдницької та просвiтницької роботи. Можливо, така робота не повинна входити в компетенцiю архiву СБУ. Але ж вона має проводитися, якщо не цим архiвом, то iншими iнституцiями. Якими ж? Вiдповiдi немає», – зауважує правозахисник.
Як повідомлялось, 18 жовтня на саміті глав держав й урядів співдружності в Санкт-Петербурзі, низка країн СНД взяла на себе зобов’язання не розкривати радянські архіви без згоди інших держав, для яких ці документи можуть «становити загрозу національній безпеці». Зокрема, до угоди приєдналися, крім Росії, також Білорусь, Вірменія, Узбекистан і Таджикистан. Для інших країн СНД «двері залишаються відкритими.
Українські і російські історики різко розкритикували цей документ. На думку науковців, така угода «свідчить про прагнення Москви контролювати архіви інших пострадянських країн». Йдеться, зокрема, про свідчення репресій КДБ та НКВД, а також про документи, які проливають світло на відповідальність радянської влади за Голодомор.
Нагадаємо, у вересні минулого року СБУ затримала директора музею Руслана Забілого, конфіскувавши у нього комп’ютер та зовнішні диски. Згодом з’явилася офіційна інформація СБУ про порушення кримінальної справи за фактом готування до розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.
В Музеї було проведено обшук, в рамках якого конфісковані комп’ютери істориків та відеозаписи спогадів повстанців і дисидентів.
Влітку нинішнього року працівники СБУ почали допитувати працівників музею як свідків у кримінальній справі за фактом замаху на розголошення відомостей, що можуть становити державну таємницю.