Автор відзначає, що якщо російське лобі в УПЦ є достатньо численним, впливовим та успішним у просуванні своїх, а точніше чужих, інтересів, проукраїнська позиція бачиться куди слабшою.
Єдиним ієрархом, який дозволяє собі відкрито виступати за автокефалію УПЦ й на захист усього українського в церкві, є митрополит Черкаський Софроній. Він та деякі інші православні ієрархи, яких підозрюють у симпатіях до «самостійників», мають мінімальні шанси бути обраними на посаду глави УПЦ.
Є також група найбільш наближених до митрополита Володимира ієрархів, котрих хоч і не розглядають як основних претендентів на наступництво, але за певних розстановок можуть ними стати як «компромісні» фігури. Серед таких називають голову відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ архієпископа Переяслава-Хмельницького та Вишневського Олександра й керуючого справами УПЦ архієпископа Білоцерківського Митрофана. Саме вони можуть зберегти в церкві теперішній статус-кво, в наявності якого зацікавлені багато священнослужителів. Щоправда, ці претенденти ще відносно молоді.
Водночас більшість церковних діячів в УПЦ МП намагаються ніяк не афішувати своєї особистої позиції і готові за певних гарантій підтримати на пост глави того, хто виявиться сильнішим.
Більше про це читайте у статті «Куди йде УПЦ» у № 46 Тижня.