20 лютого британський аналітичний центр Королівський Об’єднаний інститут оборонних досліджень (The Royal United Services Institute for Defence and Security Studies, RUSI) опублікував свій новий звіт щодо невоєнних загроз з боку Росії. Попри повномасштабну війну, яку Росія веде проти України, Кремль не зупиняється у спробах дестабілізації внутрішньої ситуації в країнах Заходу, підриву підтримки України та намагається послабити позиції країн-партнерів України у країнах Африки чи Близького Сходу. Якщо від початку повномасштабного вторгнення використання Росією неконвенційних воєнних загроз щодо країн Заходу зменшилося через руйнування попередніх звʼязків та підходів, то на початок третього року повномасштабної війни Москва змогла напрацювати нові методи боротьби, які нині становлять серйозну загрозу країнам НАТО. Ним присвячений звіт RUSI, а Тиждень публікує його стислий переказ.
Основний висновок, який можна зробити із цього звіту, як підкреслюють його автори, полягає в тому, що російські спецслужби активно прагнуть розширити свої можливості в кількох сферах, які становлять стратегічні загрози для членів НАТО. По-перше, ГРУ реструктуризує систему управління вербуванням і підготовкою спецпризначенців і перебудовує апарат своїх агентів, щоб мати змогу інфільтровувати їх до європейських країн. По-друге, Росія активно вдається до дій, які вже встигли отримати визначення «росколоніалізм» — ГРУ взяло на себе функції групи «Вагнера» і агресивно розширює свої партнерські зв’язки в Африці із чітким наміром витіснити західні партнерства. По-третє, імідж та звʼязки глави Чечні Рамзана Кадирова використовують для створення широкої мережі впливу серед чеченського і мусульманського населення в Європі і на Близькому Сході.
Один із перших кроків, до якого вдалися російські спецслужби після низки невдач на початку 2022 року, — це підвищення чесності звітності спецслужб та оцінки ймовірності успіху. «Цього вдалося досягти наприкінці 2022 року шляхом реформування системи управління операціями. Для цього в Адміністрації президента Росії були створені Комітети особливого впливу під керівництвом першого заступника керівника адміністрації президента Росії Сєрґєя Кірієнка, відповідальні за постановку спецслужбам конкретних завдань проти визначених країн та оцінку наслідків операцій. Змістивши мірило операцій спецслужб з діяльності на результати, комітети почали координувати те, що раніше було досить розрізненими напрямками роботи», — йдеться у звіті.
Так, аналітики відзначають, що протягом 2023 року, після провалу другої спроби дестабілізації Молдови, російська дезінформація, спрямована на країну, стала набагато більш послідовною і взаємопідсилюючою. Зокрема, Росія переключилася на посилення зв’язку між прагненням Молдови приєднатися до ЄС і особисто президентом Майєю Санду, одночасно покладаючи на неї відповідальність за економічні негаразди в країні.
«Така взаємопов’язаність активних заходів та інформаційних операцій Росії спостерігається і в більш широкому контексті, особливо в наративах, спрямованих на підрив підтримки України», — пишуть аналітики.
Чимало уваги у звіті присвячено також тому, як ГРУ реорганізовує основу мереж підтримки у цільових країнах. Раніше у таких цілях активно використовували бізнесменів та російських громадян із подвійним громадянством. «Однак посилення західних санкцій призвело до того, що ці особи стали об’єктом більш пильної уваги, і тепер вони є існуючим, але зменшеним вектором міграції», — йдеться у звіті. Аналітики припускають, що наразі основні зусилля спрямовані на іноземних студентів, які навчаються в російських університетах. ГРУ, зокрема, має бюджет, виділений на виплату стипендій студентам з Балкан, Африки та інших регіонів, де зберігаються обміни з російськими навчальними закладами. Ці стипендії субсидують витрати на навчання та проживання і, вочевидь, використовуються як засіб вербування. Оскільки ці особи часто є представниками еліти відповідних цільових країн, вони самі по собі є цінними джерелами розвідданих. Однак вони також є корисними посередниками.. У поєднанні з використанням центральноазіатських легенд для членів для спецслужбістів, для балканського журналіста стає можливим познайомити казахстанського бізнесмена з австрійським колегою і таким чином легалізуватися в європейських країнах. Вектор вербування студентів також може бути використаний за кордоном. Переїзд на навчання російських студентів до країн, які все ще відносно відкриті для російських громадян, зокрема у якості російської дисидентської діаспори — створює для російський спецслужб потенціал для вербування персоналу, який може діяти як допоміжний апарат для ненавмисної легалізації росіян через спільні цілі, зокрема, антиколоніалізм, Палестину, протестні рухи “зелених” та інші популярні студентські рухи.
Читайте також: Африканський хаос Путіна: як Росія може скористатися нестабільністю в Нігері
Звіт також виділяє російську емігрантську спільноту як важливий вектор регенерації апарату підтримки. Зокрема, не всі ті, хто втік від російської мобілізації у вересні 2022 року, виступають проти війни в Україні, а дехто ж навпаки зберігає лояльність до російської держави, хоча й не в тій мірі, в якій вони хотіли бути мобілізованими, а потік людей забезпечив прикриття для співробітників спецслужб для в’їзду в треті країни: «Участь у російських опозиційних ЗМІ та інших видах діяльності забезпечує поверхневе «етичне очищення», а згодом відкриває шлях до легалізації, оскільки ці особи можуть претендувати на притулок. Водночас, для них з’являється можливість впливати на інших представників діаспори. Що ще важливіше, ці особи можуть отримати фінансування, щоб здобути вплив у громаді та придбати активи, які стануть у нагоді для підтримки нетрадиційних операцій. Зазвичай, ці особи отримують гроші за продаж власності — фіктивної чи іншої — у третій країні, а потім використовують гроші від продажу для ділової взаємодії з іншими російськими компаніями, де витрати завищуються, щоб перевести гроші на рахунок фізичної особи».
Упродовж останніх років діяльність ГРУ в Європі зазнала реальних втрат через масову висилку російських розвідників і викриття їхніх співробітників напередодні вторгнення в Україну. Як відзначає звіт RUSI, деяке здивування викликало обмежене використання диверсій та інших засобів для підриву західних поставок в Україну — їх було менше, ніж після першого вторгнення Росії на Донбас у 2014 році. «Частково це пов’язано з бажанням контролювати ескалацію у відносинах з НАТО, але це також є результатом браку можливостей. Зараз Росія активно намагається відновити потенціал для проведення таких операцій. Оскільки війна в Україні затягується, Росія зацікавлена у створенні кризових ситуацій в інших регіонах», — відзначають аналітики. Балкани дають значне «поле можливостей» для таких операцій. Росія також активно зацікавлена в дестабілізації партнерів України, тож вибори, що наближаються по всій Європі, дають широкий спектр можливостей для посилення поляризації.
Інформаційні операції є важливим інструментом дестабілізації і підривної діяльності Росії, і тому за ними пильно слідкують. «Однак часто ігнорується той факт, що громадськість і маніпулювання громадськими настроями є засобом мобілізації або паралічу електорату, який обслуговує угруповання еліти країни. Російські підходи в підривній роботі, так звана «теорія змін» ґрунтуються не на переконанні більшості, а на розширенні можливостей політиків у цільовій країні, які очолять реалізацію політики, вигідної Росії. Мета — захоплення еліт. Європейські держави повинні зберігати пильність у своїй контррозвідувальній діяльності навіть тоді, коли ГРУ намагається адаптуватися. Процес захоплення еліти може наразитися на спротив у Європі, але він виявився набагато простішим в Африці, де ГРУ досягло значних успіхів після вторгнення Росії в Україну.
У той час, коли багато західних держав намагалися економічно ізолювати Росію після повномасштабного вторгнення в Україну, для Владіміра Путіна розвиток економічних зв’язків з Африкою та Близьким Сходом виглядав як засіб захисту Росії від санкцій. Кремль також мав особливу пропозицію для лідерів цих держав. Вона полягала в тому, що «міжнародний порядок, заснований на правилах», за який виступає Захід, структурно відповідає західним інтересам, тоді як акцент Росії на суверенітеті забезпечить взаємовигідне партнерство. Однак реальність полягала у тому, що має нині назву «росколоніалізм», тобто у відновленні російського колоніалізму в країнах Африки і російські чиновники це визнають.
Кремль через ГРУ створює «Росiйську колонiальну антанту» — групу держав, якi активно прагнуть допомагати Росiї, але водночас дедалi бiльше пiдпорядковуються росiйському впливу, що витісняє захiднi iнтереси в Африцi та на Близькому Сходi. Траєкторія цієї стратегії зараз стає зрозумілою, але щоб оцінити її механізми, необхідно розуміти підґрунтя, яке було закладено з 2014 року. Перші «набіги» Росії на Африку були ситуативними. Фундамент, закладений цією взаємодією, зараз перетворився на цілеспрямовану стратегію. Так, наприклад, заохочення Росією малійських військових до «відвоювання суверенітету держави» у західних партнерів виявилося переконливим. Зараз Росія повторює цю свою пропозицію в Буркіна-Фасо і Ніґері.
Читайте також: Образа як зброя. Як Росія використовує державний переворот у Нігері у своїх цілях
Утім нездатність досягти швидкої перемоги в Україні порушила африканську стратегію Росії, яка полягала у витісненні західних інтересів та контролі над критично важливими ресурсами. Несподівано «Вагнер» був перепрофільований для посилення російських сухопутних сил на Донбасі. Тим не менш, як чітко дав зрозуміти Путін у своїй промові на Санкт-Петербурзькому економічному форумі у 2022 році, африканська стратегія залишається ключовим пріоритетом для Кремля.
Після заколоту Приґожина, Кремль ухвалив кілька структурних змін. Так, було вирішено, що діяльність «Вагнера» буде розділена на два компоненти. По-перше, буде сформовано Добровольчий корпус, який покриватиме операції в Україні. По-друге, ГРУ створило Експедиційний корпус, який сфокусувався, зокрема, на «роботі» в країнах Африки. Експедиційним корпусом ГРУ командує Андрей Авер’янов, генерал, що командував вже раніше підривними операціями Росії в Європі.
Із новими підходами у взаємозвʼязках Експедиційного корпусу із країнами-партнерами в Африці, схоже, що Росія нарешті вирішила відверто кинути виклик міжнародній системі, а не вдавати, що дотримується її вимог. Невдовзі після смерті Пригожина Авер’янов разом із заступником міністра оборони Росії Юнус-Беком Євкуровим та колишніми командирами «Вагнера» почав їздити африканськими столицями у супроводі колишніх вагнерівців. Послання, яке вони передавали ключовим партнерам, звучало так: колишні зобов’язання будуть виконані, але тепер вони матимуть справу безпосередньо із міністерством оборони Росії. «Російський експедиційний корпус покликаний стати авангардом путінського багатополярного світогляду, пропонуючи тим, хто відкидає західні правові структури, засоби для збереження свого панування і насильства над своїми ворогами» — зазначають автори звіту RUSI.
Якщо Експедиційний корпус — це пропозиція для еліт, то існують і більш популістські наративи, які Росія проштовхує серед широкого кола виборців. Аргумент Росії полягає в тому, що вона є бастіоном «традиційних цінностей», які втілюються в релігійності, традиційній повній сім’ї, гетеросексуальності та лояльності до держави. Православна Церква просуває цю ідею серед релігійних груп у США, а через соціальні мережі —серед консервативних електоратів у Західній Європі та Північній Америці. Таке бачення Росії протиставляється зображенню Заходу як «бастіону декадентського гомосексуального поклоніння Сатані». Російський наратив про захист традиційних цінностей знаходить особливе вираження через главу Чечні Рамзана Кадирова. Нарощування впливу Росії на в основному мусульманські спільноти відбувається через благодійність і соціальну роботу, що проводиться Фондом Ахмата Кадирова. Ця організація фінансувала реконструкцію мечетей в Алеппо, але також сприяє підвищенню статусу Рамзана Кадирова, популяризуючи образ його батька Ахмата Кадирова як релігійного діяча.
Рамзан Кадиров також цінний проксі-дипломат Росії. За останні роки йому вдалося налагодити ефективні робочі відносини з багатьма лідерами Близького Сходу, зокрема з президентом ОАЕ, спадкоємним принцом Мухаммедом бін Заїдом, спадкоємним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом бін Салманом, представниками королівської сімʼї Бахрейну, лідерами Йорданії. Показово, наприклад, що під час свого візиту до Росії у 2017 році король Саудівської Аравії провів більше часу з Кадировим, ніж з Путіним. Відмова низки держав приєднатися до антиросійських санкцій, пов’язаних із повномасштабним вторгненням в Україну, частково зумовлена дипломатичними зусиллями Кадирова. Не дивно, що в липні 2023 року Путін призначив радника Кадирова Турко Даудова постійним представником при Організації ісламського співробітництва.