Зовсім нещодавно з’явилися дві новини, які нагадали історію понад п’ятирічної давності. По-перше, стало відомо, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) скерувала до суду справу, де обвинуваченими є ексміністерка юстиції часів Віктора Януковича Олена Лукаш і чинна віцепрем’єрка з питань євроінтеграції Ольга Стефанішина.
Друга подія відбулася за океаном і нібито не має до України жодного стосунку. 22 вересня в США сенатору-демократу Роберту Менендесу і його дружині висунули звинувачення в хабарництві. Менендес нібито надавав конфіденційну інформацію уряду США для таємної допомоги уряду Єгипту в обмін на близько $480 тисяч готівкою, золото й елітний автомобіль. Політик тимчасово зрікся посади голови комітету Сенату з міжнародних відносин, але провину заперечує.
А історія, про яку ці дві події нагадали, — досить неприємна. Вона про те, як Україна стала незмінною частиною виборчих кампаній у США. Травень 2018 року, троє сенаторів США, серед яких і Менендес, надсилають на ім’я тодішнього генпрокурора України Юрія Луценка листа із чотирма запитаннями. Їх можна звести до такого: а чи не підіграє українська влада чинному на той час президенту США — Дональдові Трампу? Перед тим у The New York Times написали, що Луценко перешкоджає розслідуванню чотирьох кримінальних справ, пов’язаних з Полом Манафортом, політтехнологом Трампа. Усі провадження стосувалися часу, коли Манафорт працював на замовлення української «Партії регіонів» і Віктора Януковича. Три були безпосередньо пов’язані з діяльністю Манафорта: йшлося про замовлення послуг західних лобістів для відбілювання репутації «регіоналів» на Заході. У четвертому провадженні прямого сліду Манафорта тоді не було видно: його називали «справою Лукаш». У грудні 2013 року, уже після початку Євромайдану, Міністерство юстиції на чолі з Оленою Лукаш замовило на 2,5 мільйона гривень аналіз окремих частин Угоди про асоціацію України та ЄС у низки юристів і ТОВ «Європейська правова група». І саме цю справу тільки тепер, у вересні 2023-го, скерували до суду прокурори САП.
Читайте також: Вибори-2024 у США: гра з високими ставками
А от п’ять років тому, у травні 2018-го, ішлося про те, що генпрокурор Луценко забрав чотири справи з Департаменту спецрозслідувань Сергія Горбатюка (той займався розслідуваннями злочинів часів Майдану), а в обмін на це Трамп нібито передав Україні установки Javelin. Те, що Луценко дійсно забрав справи, було правдою. Але, по-перше, з економічними злочинами часів Майдану в Генпрокуратурі Луценка й до того творилися «дивні дива». По-друге, наявність «справи Лукаш» серед тих чотирьох на той момент погано узгоджувалася з історією про «відбілювання Манафорта на замовлення Трампа».
Також є інше пояснення тих подій. У США наближалася виборча кампанія і все, що стосувалося України на той момент, уже відбувалося виключно в логіці цих подій. Зовсім скоро Трампу спробують оголосити імпічмент й Україна буде частиною обвинувачень проти нього. Чинному тоді президенту США закидатимуть тиск на українську владу — щоправда, за іншими епізодами. Він нібито хотів сприяння в розслідуванні стосовно дій Гантера Байдена (сина нинішнього президента Джо Байдена, який працював на українську газову компанію «Бурісма»). Команда Трампа зі свого боку звинувачувала вже демократів і самого Байдена: мовляв, ті тисли на українську владу з тим, щоб вона втрутилася в президентські вибори в США 2016-го (тут ішлося саме про Манафорта). Можна сперечатися щодо помилок різних українських політиків і чи хотіли вони самі втручатися в американську політику. Але Україну в ті вибори точно «втрутили». Публікація у The New York Times і листи від сенаторів були тільки першими краплями. Далі почався шторм, у якому для України не було тихої гавані.
Наступного року в США знову президентські вибори. А в Україні все ще складніше, ніж п’ять років тому. Тут повномасштабна війна. І все ж роль, яку нам нав’язують, ризикує бути тією самою. Адміністрації вже Джо Байдена необхідно продати виборцям свої дії як успішні. І однією з головних її дій була підтримка України. Фінансова й збройна.
Читайте також: Джо йде на вибори. Що кажуть американські соціологи і пише міжнародна преса
З погляду здорового глузду найкраще «продати» дуже просто: варто було вчасно дати Україні всі інструменти, щоб перемогти Росію на полі бою. Проте здоровий глузд не завжди чинник політики. Час уже втрачено. Рішення про передачу тих же ракет ATACMS військові експерти рівня генерала армії США закликали зробити рівно рік тому. Цього не сталося. Тепер повідомляють про рішення Байдена передати «невелику партію» ракет. Але з посиланням на «джерела», тож без офіційного повідомлення обговорювати це як даність навряд чи варто. За епопеєю з F-16 усі стежили майже онлайн. І вони будуть в Україні в найкращому разі навесні.
Схоже на те, що перемогу України у війні до виборів у США в листопаді 2024-го у Вашингтоні вже не розглядають. Замість цього посилилися розмови про реформи в Україні. 25 вересня видання «Українська правда» опублікувало лист, який надіслали на адресу уряду України й Офісу президента. Безпосереднім автором є Майк Пайл, якого в Білому домі призначили відповідальним за відбудову України. Тиждень писав про нього в тексті про структуру, за якою організовують українську відбудову. У самому тексті немає чогось сенсаційного. Він схожий на реферативний переказ реформ, які повторюють у всіх документах про надання Україні грошей від різних міжнародних організацій. Є навіть кумедні моменти, які свідчать, що автори не надто готувалися. Наприклад, закликають «реформувати Верховний Суд України». Але такої організації не існує, і на те є причини. У нас є просто «Верховний Суд», а «Верховний Суд України» функціонував до попередньої реформи, яку на вимогу також міжнародних донорів провадили за часів президента Петра Порошенка. Тоді вирішили, що найпростіше буде просто прибрати з усіх законів «Верховний Суд України» й записати інший «Верховний Суд», куди набрати нових людей.
Повертаючись до теми, то кожна з реформ має терміни виконання. І от це й спричинило резонанс. Текст на вигляд як перелік безапеляційних вимог. Що буде в разі невиконання, не вказують, але здогадатися можна: Україна великою мірою залежить від коштів, які дають західні держави. У постачанні зброї, можна сказати, залежить повністю. Після галасу в Посольстві США поспішили заявити, що це не перелік вимог, а радше документ на обговорення. Але тенденція очевидна: що далі, то більше Україні виставлятимуть вимоги в обмін на допомогу.
Читайте також: Хибна дилема демократії. Вибори, які нав’язують Україні, не вирішать жодної проблеми
Ці вимоги відповідатимуть не так українським реаліям, як внутрішній політиці держав-спонсорів. І реформи, які тривають в Україні вже 30 років, тут не страшні. Ухвалити кілька законів і провести конкурси в Києві зможуть, що доводили не раз. Більша загроза полягає в тому, що Білий дім спробує продавати на власних виборах не Україну, яка перемогла Росію, а «Україну, яка прагне демократії». І в такому разі потрібними стануть вибори вже в нас. Мовляв, дивіться: вони настільки демократичні, що навіть провели вибори в час війни.
Про вибори в Україні раптово заговорили влітку. І відбулося це саме «з подачі» західних партнерів. Спочатку президент ПАРЄ Тіні Кокс сказав дещо дивне про вибори в умовах воєнного стану, хоча потім уточнив, що не мав такого на увазі. А наприкінці серпня сенатор США від Республіканської партії Ліндсі Грем приїхав до Києва й на брифінгу прямо сказав: наступного року у вас мають відбутися вибори. І хоча фахівці з виборчих процесів не бачать моделі реалізації такої ідеї, розмовам це не заважає. Зрозуміло, що в Україні є свої зацікавлені. Передусім це політтехнологи й працівники партій, які заробляють саме під час кампаній. Але вони навряд чи мають вирішальне право голосу.
Якщо колеги українських технологів за океаном таки підв’яжуть вибори в Україні під вибори в США, то це стане «маленьким кроком для них» і великою проблемою для нас. Їм буде потрібен сам факт голосування. Але вибори це не тільки про зміну облич. Набагато важливіша їхня функція: легітимація управління країною. Вони роблять владу (будь-яку) владою. Зробити так, щоб у виборах взяли участь ті, завдяки кому ця країна досі існує, — неможливо. Ідеться про військових. Піхотинець не голосуватиме в окопі й урну йому ніхто не возитиме. Якщо військові не голосуватимуть, то легітимність обраної влади буде підірваною. В Україні й так загострюються суперечності між цивільною і військовою частинами суспільства. Вибори перетворять ці суперечності на розкол. І це вже не про партії 73 і 25 відсотків. Це буде про обрання частиною суспільства, яка жертвує менше, правил гри для тієї частини, яка жертвує більше. Цього не можна допустити. Навіть якщо доведеться не вгодити якійсь із партій за океаном.