На що витрачають мільярди гривень, що їх зібрали благодійники для потреб вітчизняної медицини? Яких змін слід очікувати в роботі військово-лікарських комісій та що таке цифрова система реабілітації? Тиждень поспілкувався з Марією Карчевич — заступницею міністра охорони здоров’я України з питань цифрового розвитку.
— Після початку великої війни через фандрейзингову платформу UNITED24 було запущено збір коштів на забезпечення потреб охорони здоров’я. Яку суму вже вдалося назбирати, хто ті люди, які донейтять, про які суми внесків ідеться та що вже закуплено за ці гроші?
— Ініціатива UNITED24 розпочала роботу в травні минулого року. Дуже багато партнерів, донорів та урядів різних країн зверталися й запитували, як можна допомогти нашій країні в контексті війни. Для них було важливо, щоб була перевірена ініціатива, якій можна довіряти. І ось на рівні країни запустили роботу UNITED24, фактично розпочинали за трьома напрямами: медична допомога, допомога нашій армії та відновлення інфраструктури. Згодом додалися інші напрями. І, власне, люди з багатьох країн світу донейтять, допомагають у межах цієї платформи.
Наприклад, станом на сьогодні допомога надійшла вже від 110 країн світу і це вже понад 1,5 млрд грн на медичний напрям. Достатньо немала сума.
У межах цієї допомоги ми маємо змогу закупляти те, що найбільш критичне, і передавати або на прифронтові території, або в заклади, де чимало поранених і постраждалих, де лікують, зокрема, і наших військовослужбовців. За цей період закуплено переважно медичне обладнання або санітарний транспорт. Тобто це автомобілі швидкої допомоги і, чим ми особливо пишаємося, броньовані евакуаційні автомобілі. Насправді їх досить складно виготовляти, це займає тривалий період. Нині ми якраз очікуємо постачання. Уже сьогодні мені скидали фотографії з Канади, як їх комплектують. Сподіваюся, що це буде суттєва допомога нашим військовим медикам, які евакуюють поранених.
А якщо говорити про медичне обладнання, то воно досить різноманітне. Це, наприклад, апарати штучної вентиляції легень, анестезіологічні (наркозно-дихальні) апарати, операційні столи, функціональні ліжка, апарати вакуумної терапії ран і зовнішньої фіксації, мікроскопи для нейрохірургії, реабілітаційне обладнання тощо. Фактично все те, що дає змогу нашим медичним працівникам чи фахівцям з реабілітації надавати допомогу.
Також розпочато відбудову двох закладів охорони здоров’я — Чернігівської міської лікарні № 3 та Чернігівського медичного центру сучасної онкології.
Отже, через цю ініціативу маємо змогу залучати багато підтримки Україні. Але насправді донейти досить різні — від кількох гривень до одного внеску понад 180 млн грн.
— Яким чином визначаєте, як треба витратити гроші, що й куди закупити? Чи є якісь пріоритети? Як можна подати заявку чи ви самі моніторите потреби? І взагалі хто ці люди, що розпоряджаються грошима?
— У нас при міністерстві створено комісію, куди входять партнери з міжнародного сектору, представники різних інституцій. І, власне, у межах комісії ми розглядаємо запити, що надходять. У нас є два одержувачі коштів. Перший — це безпосередньо самі заклади охорони здоров’я, коли йдеться про їх відновлення. Тому що ми, крім закупівлі обладнання, ще фінансуємо й роботи з відновлення закладів, що були зруйновані або пошкоджені внаслідок ракетних обстрілів. Таких закладів уже профінансовано два, але на перспективу хочемо нарощувати оберти.
Читайте також: МОЗ здорової людини
Тобто, якщо мова про відновлення, кошти йдуть напряму на заклад. Якщо йдеться про закупівлі медичного транспорту чи обладнання, то кошти одержує ДП «Медичні закупівлі України», яке узагальнює заявки з потребами закладів охорони здоров’я, подає запит на комісію, і комісія вже розглядає та в межах доступних коштів ухвалює рішення. Варто сказати, що в нас усі закупівлі відбуваються в межах законодавства про публічні закупівлі, щоб усе було прозоро і щоб ми могли звітувати донорам. Також компанія Deloitte постійно проводить аудит щодо дотримання порядку використання коштів і всіх процедур.
— Функціонування військово-лікарських комісій, особливо в часи війни, — доволі болюче питання як для мобілізованих, так і для тих, хто вже воював і дістав поранення. Що робиться з боку міністерства, щоб удосконалити роботу ВЛК? Я розумію, що це, можливо, більше стосується військових, але МОЗ усе-таки також має тримати це питання в полі зору.
— Справді, ВЛК — це компетенція Міноборони, але ми, розуміючи, що є і суспільний резонанс, і реально проблеми для наших військовослужбовців, які проходять ці військово-лікарські комісії, долучилися та об’єднали ініціативну групу з боку МОЗ, Мінцифри, Міноборони й представників громадського сектору, щоб спочатку ідентифікувати, які є найбільш болючі точки, з якими стикаються військовослужбовці під час проходження комісій. Ми провели низку опитувань і самих працівників ВЛК, і військовослужбовців та вже кілька місяців працюємо над виправленням ситуації.
Фактично робота ведеться в трьох напрямах. Перший — юридичний, щоби спростити бюрократичні процедури, які або занадто ускладнені, або мають застаріле регулювання. Наприклад, є наказ Міноборони № 402 (основний документ, що регулює процеси щодо ВЛК. — Ред.), який дуже потребує оновлення, тому що час війни вимагає зовсім інших підходів. Нині розроблено пропозиції на кілька десятків сторінок.
Також ухвалено три закони України, які передбачають спрощення певних процедур. До прикладу, для військовослужбовців найбільш болюча довідка № 5. Це довідка про обставини травми, коли вони пов’язані із захистом Батьківщини. Фактично без цієї довідки люди не могли далі, за рішенням ВЛК, іти на МСЕК (медико-соціальна експертна комісія. — Ред.) і там отримати групи інвалідності та той рівень виплат, на який вони заслуговують. Інколи отримання цієї довідки займало три місяці, хоча фактично мало б бути декілька днів. Тому спрощено саму процедуру її отримання. Також триває погодження пакету підзаконних актів від Міноборони, які також мінімізують бюрократичні процеси.
Другий напрям — розширення мережі. Унаслідок початку активних бойових дій збільшилася кількість людей, які проходять ВЛК, проте система була недостатньо готова: ВЛК було замало й працівники були перевантажені. Тому ми сказали, що готові долучати й долучили наші цивільні медичні заклади для роботи військово-лікарських комісій як до госпітальних ВЛК, так і до гарнізонних і тих, що є при центрах комплектування. Ідеться про кількасот цивільних закладів, які на сьогодні вже залучені до процесів, медичних оглядів та розвантаження мережі.
І третій напрям — це цифровізація, без цього ніяк. Вона допомагає спростити й автоматизувати певні процедури. Тут ми почали роботи в кількох напрямах. Скажімо, електронні черги дають змогу керувати записом на проходження ВЛК, щоб не було скупчення людей, як ми бачили це ще пів року тому, коли були довгі живі черги. Електронні черги допомогли впорядкувати цей процес. Вони працюють сьогодні в 90 % гарнізонних ВЛК на всій території країни.
Ще один блок, який не закритий, але за яким працюємо, — це електронний документообіг між військовими частинами, військовими, цивільними закладами охорони здоров’я та центрами комплектування. Щоб не надсилали документи в паперовому вигляді чи самі військовослужбовці їх не возили, а ними можна було обмінюватися за електронним документообігом. Уже є законодавче регулювання, триває пілотне розгортання систем електронного документообігу, щоби протестувати й далі масштабувати все це на рівень країни.
— Чи є можливість удосконалити роботу ВЛК щодо перевірки висновків лікарів? Наприклад, звіряти з медичною історією людини, яка є в електронній системі охорони здоров’я.
— Сьогодні в нас уже далеко пішла цифровізація в цивільному секторі медицини. Є електронна система охорони здоров’я, є електронні медичні картки, які наповнюються й функціонально розширюються. І, власне, те, про що ви кажете, — доступ до анамнезу людини. Цей досвід ми нині імплементуємо у військову медицину, щоб військові лікарі та госпіталі також працювали із цією системою та могли як дивитися попередню історію хвороби, так і вносити наступні дані. Цей процес триває досить непросто, тому що стан комп’ютеризації військових госпіталів потребує кращого. Сьогодні працюємо над тим, щоб залучити кошти й ресурси донорів та придбати комп’ютерне обладнання. Уже 1700 ноутбуків доставили й очікуємо наступну партію.
Паралельно помаленьку вчимо лікарів працювати та вносити дані. Для них це новий процес, буває інколи складно, є люди різного віку, з різними цифровими компетентностями, але процес триває, навчання триває, і ми бачимо позитивну динаміку з унесення даних. Також окрема робота ведеться з розгортання захищеної структурованої кабельної системи у військових закладах.
Читайте також: «Довготривалі наслідки для громадського здоров’я будуть ще 10–15 років після закінчення війни», — головний санлікар України Ігор Кузін
Якщо говорити про підходи щодо об’єктивізації рішень, тут критерії та підходи знову ж таки визначаються 402-м наказом Міноборони. Зокрема, це питання буде включено і в наступний комплекс змін. Це одна частина. А наступна частина — моніторинг і, зокрема, запущена робота гарячої лінії Міноборони. Якщо, наприклад, рішення ухвалили не відповідно до законодавства, щоб була можливість оскаржити й моніторити дотримання повторної процедури розгляду. Також триває фізичний моніторинг роботи ВЛК спільно з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.
— Чи використовують уже сьогодні електронну систему охорони здоров’я для проходження ВЛК?
— Повністю вона працює тільки в цивільній медицині, а у військовій — лише там, де є доступ. Її використовують для перегляду попередньої історії хвороби, щоб розуміти, які були захворювання або, можливо, який стан здоров’я на сьогодні в людини. Для того щоби під час проходження ВЛК ці речі враховувати.
Окремо ми з травня цього року запустили зміни щодо медичних оглядів військовозобов’язаних. Це також ВЛК, але не для військовослужбовців, а для військовозобов’язаних. Фактично ми почали змінювати процес проведення таких оглядів при центрах комплектування.
Раніше всі медичні огляди проходили переважно на базі центру комплектування й недостатньої якості, оскільки там була обмежена кількість фахівців, а військовозобов’язаних значно більше. Тому ми сказали, що такі медичні огляди мають проходити саме на базі цивільних закладів. Фактично змінили алгоритм їхньої роботи. І не всі центри комплектування насправді були в захваті. У нас є регіони, які ще й досі на цей алгоритм не хочуть переходити. І я думаю, що останні повідомлення в ЗМІ якраз, мабуть, дали пояснення, чому вони не хотіли цього робити.
— А цивільні заклади готові до цього?
— Загалом, якщо говорити про медичні огляди, то, звісно, проблем немає. Якщо говорити про самі процедури військово-лікарської експертизи, то для лікарів проводять окремі навчання, тому що вони мають і знати законодавство щодо роботи ВЛК, і розуміти певні процедури. Навчання проводять саме з боку Командування медичних сил ЗСУ: це їхня зона компетенції, і, власне, вони моніторять ситуацію.
— Не так давно МОЗ анонсував запуск в Україні цифрової системи реабілітації. Чи вона вже працює? Що та як на практиці ця система змінить для українців?
— Власне, якщо говорити загалом про оновлену систему реабілітації саме у сфері охорони здоров’я (тому що реабілітація є різна), то фактично вже другий рік як ми повністю змінили підходи до реабілітації. Це вже не про те, щоби попити водичку десь у якомусь санаторно-курортному закладі, це реально комплекс заходів, яких уживають фахівці мультидисциплінарної команди, куди входять фізичні терапевти, ерготерапевти, лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, лікарі-неврологи, психологи та інші фахівці, які роблять усе те, що потрібно для відновлення стану функціонування людини. Функціонують мультидисциплінарні команди, які супроводжують людей, упроваджено нові пакети програми медичних гарантій.
Фактично на сьогодні понад 400 закладів контрактовано за цими пакетами, які надають реабілітацію нашим пацієнтам — і військовим, і цивільним, незалежно від того, який статус у людини. І власне для того, щоб це все спростити, ми також цифруємо процес: щоб реабілітація була в електронній системі охорони здоров’я і, зокрема, щоб надавали її за міжнародними стандартами.
Одним із таких міжнародних інструментів є МКФ: це Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я, яка дає змогу об’єктивно оцінити стан функціонування людини. Її використовують у десятках країн світу. Ми на цей час імплементували МКФ в електронній системі охорони здоров’я і плануємо, що ці дані (це наступний етап реформи) будуть передаватися до інших сфер. І так само, що МКФ будуть активно використовувати і в соціальній, освітній сферах тощо. Тому що недостатньо просто оцінити стан. Варто ще зрозуміти, які в людини є потреби, які послуги їй треба надати, які послуги підходять найкраще для того, щоб відновити функціональність. Наприклад, може бути послуга перенавчання. Може бути послуга працевлаштування чи соціального догляду тощо. Тобто ми провели перший етап і далі будемо взаємодіяти з іншими секторами, щоб надати максимально доступні послуги тим людям, які потребують відновлення функціонування. Для того щоб вони могли повернутися до звичного життя й бути активними учасниками соціуму.
— А наскільки можливо контролювати втілення от усіх цих добрих ініціатив і нововведень на найнижчому рівні, там, де власне й перебуває цілком конкретний пацієнт?
— Мені здається, що нам щодо цивільного сектору трішки легше, бо все ж таки система більш модернізована, хоча теж є свої проблеми. Тут якраз мова більше про взаємодію цивільного, військового та інших секторів. Тому що, наприклад, на цей час є теж питання з протезуванням. Не всі розуміють, куди звертатися, що робити. От у нас, наприклад, є дані про ампутації. Ми передаємо їх у знеособленому вигляді в соціальну сферу, і саме вони працюють над тим, щоби прийти, коли людина ще перебуває в закладі охорони здоров’я, і вже там розказати й запропонувати варіанти дій і можливості щодо протезування. Те саме щодо військового сектору. Знову ж таки ми стосовно ВЛК робимо зміни, але треба ще ці зміни контролювати, тому що їх недостатньо зробити. Оцей процес, мені здається, найскладніший, бо є багато людського фактора, є багато корупційних ризиків, які спрацьовують на практиці. Тут, напевно, треба і свідомість нашу змінювати, і от саме більш чітких, жорстких заходів контролю вживати. Зокрема, правоохоронним органам.
— Що таке телемедицина в українському виконанні? Як це працює?
— Більшість людей сприймає телемедицину на зразок того, що пацієнт спілкується з лікарем телефоном. Це надто спрощено. Телемедицина може допомогти в ситуації, коли, наприклад, людина перебуває в сільській місцевості, далеко від закладу, або їй треба далеко їздити і є можливість за допомогою технічних рішень організувати дистанційний моніторинг стану здоров’я. Але для того щоб було якісно, недостатньо це робити просто телефоном. Тут важливо, щоб було відповідне обладнання й програмне забезпечення. Тому що одне та друге дає змогу передавати лікарю показники про стан здоров’я людини достатньої якості, щоб моніторити її стан.
Наприклад, у нас є сім проєктів з телемедицини в умовах воєнного часу. Серед них є дистанційне спостереження за станом плоду вагітної. Наші партнери передали нам спеціальне обладнання — переносні портативні апарати тококардіографії, що дають лікарям змогу контролювати здоров’я вагітних пацієнток. Жінка перебуває вдома, на її телефон установлюють програмне забезпечення, за допомогою технології бездротового зв’язку під’єднують девайс — і визначається стан плода вагітної. Результати діагностики аналізує лікар через свій смартфон або ж вебверсію телемедичної платформи.
Читайте також: Наталія Калмикова, директорка Українського ветеранського фонду: «Ми хочемо показати, що ветеран – це не «чувак з ПТСР»
Так само в нас є рішення щодо вибухо-вогнепальних, опікових травм, консультативної мережі з використанням пристроїв віртуальної присутності (робот Litev3), телемедичної реабілітації з напряму нейросенсетивних розладів, використання віртуальних операційних, медичних роботів HomeDoctor.
Що важливо, наших лікарів за допомогою телемедичних платформ також консультують іноземні фахівці. Наприклад, фахівці всесвітньо відомої клініки «Шаріте» консультують наших фахівців з «Охматдиту» або лікарів з різних регіонів країни. Тобто телемедицина може бути як між лікарем — лікарем, так і між лікарем — пацієнтом.
— З огляду на високу ціну обладнання чи можливе використання принаймні елементів телемедицини в екстремальних ситуаціях? Наприклад, для роботи на прифронтових стабпунктах чи подолання наслідків катастроф, на кшталт паводку після теракту на Каховській ГЕС?
— Так, це допустимо. Але треба розуміти, що зображення має бути достатньої якості, наприклад, якщо ми говоримо про якесь поранення та професійні консультації. Для того щоб людина, яка консультує чи надає допомогу, могла достатньо фахово це зробити.
Якщо ж ми говоримо про медицину катастроф або евакуацію, маємо, наприклад, на базі цивільної екстренки досвід, коли бригада забирає пацієнтів і вже дорогою в автомобілі швидкої допомоги передає показники щодо пацієнта в заклад, куди вона його транспортує, щоб там уже готувалися, які потрібні будуть втручання в роботі із цим пацієнтом. От щось схоже можна моделювати, мені здається, і на евакуації військовослужбовців. Власне, це треба також обговорювати з командою медичних сил щодо готовності до таких рішень.
— Хто за це платить?
— Упровадження телемедицини в країні сьогодні відбувається лише за підтримки партнерів, яких ми проактивно шукаємо, тому що бюджет держави обмежений. Але водночас партнери досить добре відгукуються. Наприклад, нам уже передали різноманітні телемедичні рішення та обладнання на суму понад $3,8 млн. Ми також надсилаємо додаткові запити, де ще можна встановити партнерство, щоб отримати додаткове обладнання.
Готуємо також окремі технічні завдання з телерадіології, телеметрії, щоб упровадити системно й ці напрями. Ідеться, зокрема, про діагностичні зображення, їх збереження та обмін ними. Для цього потрібна немала сума коштів, але я сподіваюся, що ми це також зробимо з допомогою міжнародних партнерів.
Світова практика доводить, що телемедицина — це дійсно ефективний інструмент у профілактиці, діагностиці та лікуванні пацієнтів. І цю синергію сучасних інформаційних технологій та медичної допомоги ми впроваджуємо і в нас, щоб вийти на нову якість медичних послуг.