Наталія Калмикова, директорка Українського ветеранського фонду: «Ми хочемо показати, що ветеран – це не «чувак з ПТСР»

Без категорії
16 Грудня 2022, 16:29

Уряд ухвалив рішення про утворення Українського ветеранського фонду (УВФ) в середині 2021 року. Фонд мав стати додатковим механізмом на підтримку ветеранського бізнесу та інших програм для сприяння розвитку ветеранів як активної частини суспільства. Потім відбувся конкурс на посаду очільника установи, який виграла Наталія Калмикова. До того вона протягом п’яти років виконувала різні задачі у фонді «Повернись живим», а останнім часом була на посаді радниці з гендерних питань командувача Сухопутних військ ЗСУ. Калмикову офіційно призначили директоркою УВФ на початку лютого 2022-го, а вже 24 лютого почалося велике вторгнення. Фонд за час відтоді встиг організувати та розпочати низку проектів та програм. Говоримо з Наталією Калмиковою про роботу установи, зміни, до яких призвела велика війна з РФ, держполітику щодо ветеранів.

Про кількість ветеранів і ставлення до них

– Скільки в Україні ветеранів?

– Станом на лютий, за даними реєстрів, було близько півмільйона ветеранів. Людей зі статусом учасника бойових дій. Почалася війна і багато з ветеранів повернулися назад у військо. Зараз ними опікується Міноборони. Нажаль, багато з них вже загинули. Процес надання статусу учасника бойових дій людям, які 24 лютого тільки прийшли до лав ЗСУ та інших формувань сектору безпеки та оборони, розпочався 1 грудня. Поки що ми не можемо зрозуміти, яка кількість буде. За словами міністра оборони Олексія Резнікова, в складі підрозділів сектору безпеки та оборони – 1,2 млн людей. Тобто така кількість, приблизно, і буде. Плюс ті ветерани, які не повернулися на війну за станом здоров’я чи з інших обставин.

– А скільки тих, хто не повернулися на фронт?

– Ці цифри можна оцінювати тільки дуже приблизно. Інформація про кількість та особовий склад – чутлива, тому жодна зі структур сектору безпеки та оборони не надає таку інформацію. І це нормально в нинішніх умовах. Оціночна кількість ветеранів, якщо перемога трапилася б прямо зараз, – понад 1,2 млн. А скільки ще триватиме війна, скільки ще людей пройдуть фронт – ми поки не можемо оцінити.

– В одній із презентацій на сайті фонду є розділ загрози. І одна з загроз: продовження мобілізації і збільшення кількості ветеранів. Я правильно розумію, що є певна цифра, яку за вашими оцінками, держава не стягне?

– Ми повинні будемо стягнути, як держава, будь-яку кількість. Це питання нашої безпеки зараз і на майбутнє. Адже люди, які пройшли бойові дії, згідно з нашим законодавством стають оперативним резервом. На випадок наступних бойових дій – це ті люди, які повернуться у військо, маючи навички та досвід, і зможуть створити «коло безпеки». Тому скільки б їх не було, ми мусимо це зробити.

Але є питання того, що ресурси в країні обмежені. І ресурси потрібні всюди: і для цивільного населення, і для інфраструктури. Потреби у зв’язку з повномасштабною агресією величезні. Це питання не нашого рівня, але ми розуміємо, що чим більше буде ветеранів, тим більше позабюджетних коштів доведеться залучати. І боротися у рамках бюджетних, щоб дофінансовували ветеранів і родини загиблих. Це ті категорії, про які ми і на законодавчому рівні зобов’язані турбуватися, і морально. Це частина суспільного договору між цивільними та військовими. Військові віддають дуже багато, щоб ми могли зараз тут сидіти з вами і спілкуватися.

– Учасник бойових дій (УБД) і ветеран – це одне і те саме?

– У нас є закон про статус ветерана. До нього періодично вносять зміни. Наскільки я розумію, міністерство планує вносити ще. До статусу ветерана відносять багато категорій: це і учасники бойових дій під час російсько-української війни, і учасники миротворчих місій, і учасники воєн на території інших держав, яких ми успадкували з часів СРСР. Це і учасники Другої світової. Ще є «учасники війни». Це цивільні особи, яких так чи інакше залучали до воєнних дій. Зараз міністерство проводить комплексний огляд усіх пільг та зобов’язань держави перед захисниками. І далі будуть оцінювати – як доцільніше надавати підтримку цим категоріям.

Читайте також:   Працевлаштуй ветерана 

– Ви теж берете в цьому участь?

– Ні ми не беремо. Ми бюджетна установа міністерства. Наше завдання, власне, фінансувати ініціативи ветеранів та ініціативи для ветеранів. Тобто ми можемо на конкурсній основі чи в рамках проектів фінансувати ветеранське підприємництво (як уже зробили цього року). Особисто для мене – це дуже потенційна категорія, адже ветерани-підприємці – найбільш пасіонарні підприємці. Вони не вивезуть бізнес із країни. Вони швидко переналаштовуються і беруть на роботу таких самих ветеранів. Майже 100% ветеранських бізнесів – соціально відповідальні, адже роблять знижки побратимам чи допомагають родинам загиблих тощо. Це історія про формування спільноти відбудови країни. Або ми можемо фінансувати громадські організації, які створюють безпосередньо проекти для підтримки ветеранів, членів їхніх родин і членів родин загиблих. Це наша основна функція.
Ми не «policymaker» (хтось чи щось, що формує напрям політики – Ред.). Таким є міністерство. Але виходячи з нашого досвіду, ми постійно звітуємо міністерству про контекст. Ми робили дослідження про портрет ветерана, зараз закінчуємо його переклад англійською. Ми хочемо проаналізувати, яким був ветеран станом на лютий і який він буде зараз. Це наступний етап. Склад сил безпеки та оборони змінився. Дуже багато людей прийшли з цивільного життя – фахівці різних професій. Багато молоді. І це однозначно вплине на структуру ветеранської спільноти. Вона буде інакшою.

– Ви не «policymaker», але залежите від політики, яку оберуть. Ви працювали п’ять років у фонді «Повернись живим» і могли спостерігати за ситуацією, коли вже з’явилися ветерани після 2014-го. Які помилки у політиці щодо ветеранів 2014-21 рр не слід повторювати, коли завершиться нинішня війна?

– Я би казала не про помилки в політиці, а про помилки в суспільному ставленні. Є різниця між ставленням до ветерана і до військовослужбовця. Хоча ветеран – це людина, яка отримала статус УБД та написала рапорт і звільнилася з того чи іншого підрозділу. Сьогодні він військовий зі статусом УБД, а завтра повісив форму – і він ветеран. З 2014-го ми спостерігали історію, що спочатку: «наші хлопчики-захисники, молимося за вас», а потім: «я вас туди не посилав». І вже немає місць у маршрутках абощо. У національних новинах майже не було успішних кейсів ветеранів, хоча насправді таких багато. Частіше висмикували негативні історії. У цьому була помилка. Цього року ветерани, які повернулися до армії, та ті, які служили [на момент вторгнення], створили систему, яка змогла зупинити агресора.

Такої ситуації зараз хотілося б уникнути. У серпні ми провели опитування, яке показало позитивне ставлення до ветеранів. Але це в фазі активної війни, коли більшість розуміє, що ветерани зараз на фронті. Але це не питання політики. Не можна змусити людей ставитися до когось певним чином, ухваливши закон.

– Так. Але закон може допомогти уникнути ситуацій, як згадана вами про маршрутки. Коли, наприклад, є система, за якої пільгу враховують автоматично і байдуже, що той водій думає.

– Ну давайте пофантазуємо. Але спочатку завершу думку. До військового ставляться як до людини, яка надає послугу, а до ветерана – як до людини, яка очікує пільги. А у нас не люблять пільговиків, хоча кожен українець і намагається десь щось собі «порішать».
Чи можна законодавчо внормувати автоматичні пільги? Можна. Чи це працюватиме? Якщо про держустанови – то так, а якщо йдеться про приватний бізнес (а маршрутки – це приватний бізнес), то починаються конфлікти. Знов таки, я повертаюся до особистої відповідальності, бо закони можуть бути прекрасні, а по факту не працювати.

У жовтні ми мали поїздку в США. І коли ми прийшли до приватного музею, то там були окремі квитки для «military» (військових – Ред.) зі знижкою. Ми кажемо, що з нами українські ветерани. Вони відповіли, що немає проблем і видали пільговий квиток. Рішення приймає жінка у касі. Вона навіть не просила документи. Тобто це про ставлення кожної людини. І вони теж не одразу до цього прийшли.

Потрібно говорити про це. І ми вже цього року в період активної фази почали говорити про ветеранів. Бо якщо ми станемо це робити після завершення, вже буде пізно. Уже зараз слід говорити: військовий = ветеран. Ветеран – це та сама людина, яка вас захищала. Ветеран – це молодь. До речі, дуже показові були результати нашого загальнонаціонального опитування. 30% ототожнюють слово «ветеран» з учасниками Другої світової. Причому це молодь. А в нас зараз ветерани, яким 20 років.

– Чи проводилося дослідження, чого хочуть самі ветерани?

– Ми проводили онлайн-опитування. Вибірка досить репрезентативна, але все ж це не слід відносити до наукових досліджень. Ветерани, які зараз на фронті, хочуть піклування про їхні сім’ї. Серед головних пріоритетів – психологічна реабілітація, медична і житло. Знов-таки, це стане колосальною проблемою для країни в цілому, адже буде проблемою не лише ветеранів. Кількість зруйнованого житла – катастрофічна.

Тому базове розуміння потреб ветеранів є, але це слід досліджувати у динаміці. Зараз, наприклад, військові мають можливість брати житло в кредит під 3%. Ветеран – той самий військовий зараз. Він може взяти цей кредит, і це частково вирішить проблему житла.

Читайте також:  Сергій Позняк: Ветерани гідні бути бізнес-елітою 

Ми вже в січні хочемо провести наступне опитування (загальнонаціональне – Ред.), щоб поглянути на динаміку. Наприклад, про ставлення до зарплат військових. Вже у серпні цього року були люди, які вважали, що вона завелика. І це якось не по-людськи. Бо взагалі неможливо у грошах оцінити служіння. Те, що вони віддають нам неможливо компенсувати грошима. Немає такої суми. Наприклад, 15 млн грн родинам загиблих компенсують відсутність людини?

– Ні, звісно. Є щось, що компенсує?

– Нічого не компенсує, крім поваги. Крім ставлення, коли ми йдемо по вулиці і розуміємо, що перед нами ветеран, він поранений, наприклад. І ми поводимося відповідно цьому. Тому це питання до зрілості суспільства.
Що ми зараз робимо. Максимально намагаємося розповідати про кейси ветеранів-підприємців, де є така можливість. Бо ми хочемо показати, що ветеран – це не «чувак з ПТСР».

У нас зараз із ПТСР вся країна. І ми, і військові переживаємо травматичну ситуацію. Після неї у когось відбувається ПТСР, а в когось посттравматичне зростання. Це те, куди нам варто рухатися. Тому що, пройшовши стресові умови, людина випрацьовує інші алгоритми поведінки. В чомусь вона стає кращою. І наша головна задача як країни – знайти цьому застосування, безвідносно того, це був ветеран чи цивільна людина.

Ветеран – це людина, яка пройшла дуже кризові ситуації і після того більшість із них повертаються та «гребуть» далі. Там надзвичайні історії – і це не бізнес-проекти, а діючі бізнеси. Від створення паст із часнику і студій для виробництва стрічок до будівництва, вантажоперевезень, агросектору. Вони вже у цьому успішні.

– Ви згадали про претензії до зарплат військових. Часто можна почути, мовляв, частина хлопців в окопах, а решта в тилу сидять і незрозуміло чим займаються. Що б ви відповіли на такі закиди?

– По-перше, грошове забезпечення військових відрізняється, залежно від того, де вони. 100 тисяч отримує реально перша лінія. Без штабних посад, які забезпечують логістику, наприклад, на першій лінії не було б що робити. Без штабних посад, які забезпечують виплати зарплат – теж не було б що робити. Армія – це організм. І не можна відірвати тих, хто в окопі, від решти. А якість людей всюди може бути різна. Герої є і в тилу. Я особисто знаю офіцерів у командуванні Сил логістики, які знають, де, в якому підрозділі і в якому стані кожна одиниця техніки. І це теж про особисту відповідальність. Насправді, я вважаю, що тут корінь успіху в усьому.

Про роботу і програми фонду

– Переходячи до діяльності фонду, то у вас на сайті зазначено, що його створено на виконання однієї з цілей в плані дій уряду. Вона звучить так: «утворення держустанови для залучення інвестицій, у тому числі, міжнародних організацій з метою підтримки підприємницьких ініціатив ветеранів і підвищення рівня конкурентоспроможності на ринку праці». Якщо виходити з цього, то ваше завдання виключно знайти гроші за кордоном. Ваша діяльність ширша, зокрема, ви створюєте власні програми. І все ж, що основне? Знайти гроші чи створити програми?

– Є наше положення. Там написано про створення умов для реінтеграції ветеранів. Я розглядаю, що наша задача – забезпечити умови. Щоб це зробити – потрібно мати чим. І це однозначно не лише держбюджет. Хоча для мене те, що фонд фінансується з держбюджету, – важливий меседж, що ми не лише покладаємося на когось, а держава готова розвивати ветеранів не теоретично, а практично.

Читайте також: Мапа ветеранських бізнесів 

Тому одне неможливе без іншого. Якщо ми залучимо гроші, то далі будемо на них сидіти? Таким шляхом ми і пішли. У нас був виділений бюджет на нинішній рік, потім він був заблокований, потім частину коштів перерозподілили на сектор безпеки та оборони. У вересні змінили 590-ту постанову (порядок виконання повноважень Держказначейства в умовах воєнного стану – Ред.), завдяки чому ми змогли почати фінансування проектів ветеранів та громадських організацій. Відбулися три конкурси, сьогодні відбудеться підписання договорів з переможцями «Варто 2.0» (програма фінансування бізнесу ветеранів і членів родин загиблих. Інтерв’ю відбулося 14 грудня – Ред.) і на відпрацьовану процедуру ми вже можемо залучати кошти. Ми можемо казати: ось це працює, ось є кейси, ось хто отримав. Ми вже залучили [кошти донорів], але це відбулося на довірі. [Тоді ми були] нова установа і я б не дала гроші. [Я б сказала] покажіть, що ви можете.

Ми почали в червні мікрофінансування ветеранського бізнесу, потім ще три програми. Вони триватимуть до жовтня наступного року. І з початку 2023-го будемо оголошувати наступні конкурси.

– У вас є стратегія, до кого конкретно звертатися за фінансуванням? Які бізнеси у вашому полі зору?

– У нашому полі зору насправді не українська аудиторія. Ми вже почали виходити на американську, тому що абсолютно природно більшість людей в Україні донатять на армію.

На Заході є дуже багато установ, людей, бізнесів, які хочуть підтримати Україну, але не готові підтримувати армію, наприклад. Це наша цільова аудиторія. Зараз у нас вже проходить фінансування проектів для підтримки дітей загиблих.

Це, на мій погляд, найбільш постраждала категорія. Не люблю такі формальні слова, але дитина, в якої мама загинула на фронті, яка виховувала цю дитину сама. І мало того, ще й сама внутрішньо переміщена особа. Це навіть складно уявляти собі.

Плюс, коли ми кажемо: давайте підтримувати бізнес ветеранів, то це значить, що ми тут всередині країни нарощуємо економічну спроможність. Для бізнесової аудиторії Заходу це дуже зрозуміла історія. Бо ми просимо не просто давати гроші, а [кажемо:] ви допоможіть нам, ми запустимося і підемо.

– Ви сказали, що на довірі досягли певних результатів. Яких?

– Влітку ми подалися на фінансування до американської організації «Razom for Ukraine» і отримали $120 тисяч на фінансування ветеранського бізнесу. Частина переможців «Варто» отримують фінансування з цих коштів. Плюс залучили кошти USAID на фінансування гарячої лінії (заявлена як підтримка ветеранів, їхніх родин та всіх українців у складних ситуаціях – Ред.). Залучали кошти на створення CRM системи, бо нам це було потрібно зробити швидко: щоб заявники могли кудись подавати документи, а ми їх обробляти. Ми вже залучили цього року понад 13 млн грн у грошовому і негрошовому вимірі.

– Щодо ваших програм. Перша, яка працює близько півроку, – це «20 тисяч». У вас на сайті зазначено, що подалися 500 людей…

– Ми планували 500 людей. Зараз подалося понад 200, а профінансовано близько 80.

– Так, 79.

– На півтора мільйони. Там була історія про ВПО. Нам цю програму пропустили за умови, що це будуть внутрішньо переміщені особи. І коли вона вже була затверджена – почався відтік назад, тоді саме звільнили Київщину. Тому багатьом ми мали відмовити, бо вони вже не були ВПО. Коли це обмеження зняли, то кількість заявок зросла. Ми продовжуємо цю програму, вона діятиме до завершення воєнного стану. І це дуже проста процедура. Тут не треба писати проект. Достатньо того, що ти УБД або це родина УБД і в тебе є ФОП.

– У мене запитання до цифри. Мені здавалося, що якби сказали про можливість отримати 20 тисяч гривень, то цих заявок мало б бути 10 тисяч, умовно. Чому їх так мало?

– Ми теж так очікували, але заявок виявилося мало. Я розглядаю причиною цю історію з ВПО. Я ставлю себе на місце дружини військового. Я роблю нігті, переїхала і купила нову лампу. Чому б мені не відшкодувати? Ми виходили всюди з цією комунікацією. Навіть в Інстаграм, де дівчата і для дівчат. Причину поки що ми не дуже розуміємо. Комунікацію продовжуємо, можливість відкрита. Хто захоче, той нею скористається. Далі будемо дивитися.

– А по «Варто» що скажете?

– По «Варто» більше, ніж ми очікували. В першій «Варто» було 78 заявок. Це дуже непогана цифра, враховуючи, що більшість ветеранів повернулися на фронт. Це коли він був засновником ТОВ і зараз там або директор, або хтось інший займається. Або не пішов в армію, але робить щось для неї. Цей конкурс не про відкриття бізнесу, адже ідеться про бюджетні кошти, а відкриття бізнесу завжди дуже ризикова інвестиція.

Це про тих, хто вже працює і або був релокований, або хоче розширитися. Є хороші заявки, є куди рости і розвиватися. Ми з ними на постійному контакті, щоб у разі проблем можна було долучати фахівців, які б допомагали в досягненні цілей проекту.

– Ця програма для ветеранів виключно?

– Для ветеранів і членів родин загиблих.

– Як створюють самі програми? Спершу у вас є ресурс і під нього шукаєте ідею чи спочатку ідея?

– Ну про підтримку ветеранського підприємництва йшлося давно. Про це говорили і в громадському середовищі, і Київська школа економіки багато готувала ветеранів, і Львівська бізнесшкола, і КМБШ. Тобто необхідність розвивати ветеранів як підприємців віталася. Ми вже як інструмент до цієї ідеї. Тому ми й підтримували бізнес, не обмежуючи ні напрями, ні географію. Є бізнес – покажи, що зміг і що хочеш. Насправді експертам навіть простіше оцінювати підприємства, у яких вже є певні показники. Там чітко: прибутковий чи ні. На наступний рік ми будемо погоджувати з міністерством, крім загальної підтримки бізнесу, ще й акцентні напрями. Які сектори економіки потребують найбільшої підтримки, з огляду на ситуацію в країні. У нас є проблеми в агросекторі, енергетиці тощо. Зараз ми ведемо перемовини з міжнародними донорами про співфінансування. Це посилюватиме сталість проектів.

Читайте також: Як держава може допомогти ветеранському бізнесу 

Що стосується громадських організацій, то ми виходили з потреб ветеранів (програма «Варто + ГО»). Ми знаємо, що попри багато можливостей, якими ветерани і члени родин можуть скористатися, не всі знають, не всі можуть пройти бюрократичні кола. Тобто це було про соціальний супровід, щоб допомогти ветеранам пройти процедури. Там і реабілітаційні проекти, і проекти для дітей, які подавали громадські організації. Важливо, щоб це була прикладна діяльність. Тому що проведення семінарів може й добре, але в умовах обмежених ресурсів – це неефективно.

– Ви слідкуєте за майбутнім учасників?

– Звичайно. І не просто слідкуємо, а вони звітуються щомісяця. Зараз саме триває звітувавння по першому «Варто». Вони подають фінансовий звіт і сутнісний. Плюс, ми комунікуємо з ними постійно, адже пропонуємо їхні історії для ЗМІ: інтерв’ю зробити, зняти сюжети. Це водночас і промоція їхньому бізнесу, і певний контроль. Ми зацікавлені не просто видати гроші. Це 5% роботи. А необхідно досягти цілей у рамках проекту. Тому ми їх супроводжуємо.

Про політику і ветеранів

– Ваш бюджет 245 млн грн на наступний рік. Це те, чого вам достатньо, з огляду на стратегію?

– 200 млн грн піде на проекти. Решта на адміністративну роботу. Чи це достатньо – залежатиме від темпів повернення ветеранів наступного року. З огляду на те, що зараз ми провели три конкурси за чотири місяці і, власне, майже всі кошти, які запланували, будуть витрачені. Фінансування достатньо. Я за те, щоб організація розвивалася поступово і щоб ми спочатку заземлилися на кожній новій сходинці, а потім ішли далі. Тому що можна все намагатися робити одночасно, а в результаті нічого не зробити. Ну а 200 мільйонів – це 200 мільйонів, наша задача зробити їх ефективними. Я вже закликаю тих, хто подавався цьогоріч, але не пройшов з тих чи інших причин – чи недостатньо документів, чи зауваження експертів – подаватися. Попрацюйте, проконсультуйтеся, поправте і подавайтеся на наступний рік. Хто не подавався, то ви бачите, що фінансування дійсно відбувається. Не слід забувати, що ми працюємо в умовах недовіри до держінституцій.

– Повертаючись до початку розмови. У вашій презентації є ще одна загроза, яка прописана лаконічно: «політичні ігри». Це про що?

– Це про те, що можуть ставатися дуже різні речі. Політичні ігри як з точки зору переформатувань системи роботи з ветеранами, так і з точки зору того, що на рівні спільноти ветеранів можуть втягувати у політичні чи подібні історії. Це створюватиме певне соціальне напруження, ми будемо також від цього залежні. Умовно, дали гроші комусь, а далі: «ай, караул, чому йому дали гроші?» Хоча технічно є прозора і зрозуміла процедура. Ці речі можуть заважати працювати в технократичному треку. Наша задача не політика. Є ідея, бажання реалізувати – приходьте.

– Раніше, коли ще йшлося про ветеранів Другої світової ми мали ситуацію, що перед кожними виборами ухвалювали якусь нову пільгу і цих пільг було безліч, але вони не працювали належно. Або під час кампаній кандидати любили приїхати до ветеранів і випити «фронтові сто грам». Тобто використовували у політичному піарі. У нас існує загроза скотитися до того самого?

– Така загроза є завжди. Я зараз кажу як керівниця бюджетної установи, тому політичні заяви не хотіла б робити. Ми як фонд стоїмо на тому, що ветерани не мають бути категорією, яка чеккає на пільги. Ветерани – це категорія, яка спроможна. Ми були на одній із конференцій і виступав голова нашої Наглядової ради, який вжив дуже класне слово: абілітація. Не реабілітація, а абілітація – створення можливостей для реалізації наявного потенціалу. Чому я подавалася на конкурс очільника фонду? Бо це якраз про створення таких можливостей. Потенціал колосальний.

Я дуже не хочу, щоб ми перетворили потужну, молоду, працездатну ветеранську спільноту у пільговиків. Я хочу, щоб ми на них орієнтувалися, щоб учили дітей на їхньому прикладі. Щоб казали: дивися, це воїн, він воював, а тепер він успішний.

Читайте також:   Ветерани по-радянськи 

– Про інформування. Сьогодні якраз їхав у метро і бачив ваші плакати на станціях. Ви згадували про спроби рекламуватися в Інстаграмі. Чи аналізували ви, де найкраще працює реклама?

– Різні механізми використовували. Але найкраще працює популяризація через телевізор.

98