«Зараз, коли ми наближаємося до річниці вторгнення Путіна (до України – Ред.), стає очевидним, що Росія остаточно втратила свою колишню економічну могутність на світовому ринку», – пишуть на шпальтах Foreign Policy Джеффрі Зонненфельд, старший помічник декана Єльської школи менеджменту, і Стівен Тіан, директор з досліджень в Єльському інституті лідерства.
«Завдяки незвично теплій зимі в Європі момент максимального впливу Путіна минув безперешкодно, – пишуть Зонненфельд і Тіан, – І, як ми правильно передбачили в жовтні минулого року, найбільшою жертвою газового гамбіту Путіна стала сама Росія. Газових важелів впливу у Путіна зараз немає, оскільки світ — і, що найважливіше, Європа — більше не потребують російського газу».
Автори зазначають, що головною альтернативою російському блакитному паливу для Європи став скраплений природний газ (СПГ). Зокрема, йдеться про 55 млрд кубометрів, закуплених у Сполучених Штатах. «Насправді Європа зараз закуповує більше СПГ, ніж коли-небудь купувала російського газу», — твердять Зонненфельд і Тіан. Крім того, завдяки аномально теплій зимі, резервуари для зберігання в Європі майже не вичерпано, і запаси можна перенести на наступну зиму. Наприклад, у січні німецькі сховища були заповнені на рекордні 91%, порівняно з 54% минулого року. Це означає, що у 2023 році Європі доведеться купувати значно менше газу, ніж у 2022 році.
Понад те, автори зауважують, що часи дорогої енергії на тлі «обмеження поставок з боку Росії» закінчилися назавжди. Зокрема, Китай відходить від СПГ на користь внутрішніх джерел. «У поєднанні зі стрімким зростанням поставок СПГ не дивно, що ринок газових ф’ючерсів тепер встановлює ціни на газ нижчими, ніж довоєнні рівні, протягом наступних років», — йдеться у матеріалі.
Читайте також: Мороз як зброя. Чому Москва шантажує Європу собі на шкоду
«У Путіна немає жодних важелів впливу та немає можливості замінити свого колишнього основного клієнта (тобто Європу – Ред.). Він на важкому досвіді з’ясовує, що споживачам набагато легше замінити ненадійних постачальників товарів, ніж постачальникам знайти нові ринки. Вже зараз Путін практично не отримує прибутку від продажу газу, оскільки його попередні 150 млрд кубометрів газу в Європу були замінені мізерними 16 млрд кубометрів до Китаю. – пишуть Зонненфельд і Тіан. – Для Путіна немає ринків, щоб компенсувати дефіцит у 150 мільярдів кубометрів».
Автори стверджують, що нафтовий вплив Путіна також зменшується: «Пройшли ті часи, коли страх перед тим, що Путін забере російську нафту з ринку, спричиняв стрімке зростання цін на нафту на 40% протягом двох тижнів. Насправді, коли — у відповідь на запровадження минулого місяця обмеження цін на нафту G-7, яке ми допомогли розробити — Путін оголосив про заборону з 1 лютого на експорт нафти до країн, які прийняли обмеження ціни, ціни на нафту фактично пішли вниз. Чому? Тому що тепер очевидно, що світ більше не залежить від путінської нафти. Ринок нафти обертається на користь покупців, а не продавців».
«Зараз ціни на нафту нижчі, ніж до війни. Лише в другій половині 2022 року стався сплеск пропозиції на 4 мільйони барелів на день від таких виробників, як США, Венесуела, Канада та Бразилія. Оскільки цього року очікується ще більше нових поставок, будь-яка втрачена російська сира нафта буде безперешкодно й легко замінена протягом кількох тижнів. І цього разу Путін не може змусити Саудівську Аравію піти на допомогу, різко скоротивши квоти на видобуток ОПЕК+, як це було в жовтні минулого року», — йдеться у матеріалі.
Читайте також: Жан-Жак Ерве: «Україна має набагато потужніший потенціал для відновлення, ніж Росія»
Зонненфельд і Тіан також зазначають, що спроба Путіна перетворити їжу на зброю також провалилася – навіть його номінальні союзники виступили проти нього. На певних ринках металів (нікелю, паладію, титану), де Росія історично домінувала, покупці злякались шантажу, стали переглядати ланцюжки постачання та інвестувати у нові видобувні проекти. Останні здебільшого знаходяться в Північній і Південній Америці та Африці, де зосереджено багато недовикористаних запасів корисних копалин. Фактично, на кількох важливих ринках металів, таких як кобальт і нікель, сукупний обсяг виробництва нових шахт, що будуть відкриті протягом наступних двох років, становить більш ніж достатню пропозицію, щоб назавжди замінити російські метали в глобальних ланцюжках поставок.
«Невдалі економічні амбіти Путіна — це ще один набір прорахунків, які слід додати до дедалі довгого списку, від його недооцінки народу України до його недооцінки колективної єдності та сили волі Заходу. – пише Foreign Policy. – Ніколи більше Путін не зможе спричинити такий хаос і збурення у світовій економіці, тому що він назавжди послабив наймогутнішу руку Росії — її енергоносії та сировинні ресурси. Війна на полі бою все ще триває, але принаймні на економічному фронті перемога не за горами».