Уся ця дивовижа віддавна поросла заплутаними міфологічними сюжетами, бо культ близнюків — явище не просто повсюдне, принаймні географічно, а вже встигло позначитися на близнюкових парах як своєрідних прабатьках людства. Взяти хоча б давньоєгипетських Озіріса з Ізідою. Вони стали подружжям іще в череві матері, а згодом набули божественних функцій. Щось подібне бачимо й у біблійних Ісава та Якова — покровителях мисливства та культури. А греко-римська традиція взагалі розгортає перед нами довжелезний шерег непересічних божеств і героїв, названих Діоскурами (Зевсовими нащадками): Аполлон і Артеміда, Кастор і Полідевк (імена двох зірок із сузір’я Близнюків), Борей і Зефір, Ромул і Рем, Юпітер і Юнона, Янус і Яна та інші.
Читайте також: Доля ляльки
Показово, що кількість близнюків зовсім не вичерпується двійкою, а їхні персональні характеристики, проявлені в прив’язаності одне до одного чи, навпаки, непримиренному братстві-сестринстві, багатозначні й поготів. Отож закономірно траплятиметься між ними протиставлення або змагання за першість, яке веде до трагізму взаємин і яскраво репрезентує безсмертя-смерть, добро-зло, спокій-зухвалість, красу-потворність, геніальність-профанність. Одначе з непростої взаємодії виростають і неабиякі досягнення на суспільному (державотворення, справедливе законодавство, мудре правління) та індивідуальному (індійські Адвини переймаються жіночими пологами, а римський Ромул здоров’ям дітей) рівнях. Але не обходиться і без навіювання ними страху на людину та навіть вияву помсти, якщо не умилостивити їх завчасно (Гарпії, Еринії).
Близнюкову незвичність увиразнено й за допомогою зооморфізму: якщо вони не зображені тваринами, то бодай виступають покровителями цих істот. Адвини не раз постають у подобі жеребців, а Діоскури — вершників, які вправно приборкують коней. Іноді ключовим є образ лебедя (Кастор і Полідевк народжені з яйця), хоча роль вовків теж не менш вагома (вовчиця вигодовує засновників Рима). Може, завдяки цьому близнюки мають пригодницьку вдачу: вони мандрівники й викрадачі жінок. Вряди-годи їх порівнюють із небесними світилами Сонцем і Місяцем. Недарма земним близнюкам приписуються виняткові властивості, як-от схильність до передбачення, магія, мудрість, обраність. Прадавні люди вважали, що для появи близнюків на світ потрібне зачаття не від одного чоловіка, а подекуди неземне втручання. Через це люд їх побоювався, недолюблював, не приймав, убивав. Лише поневіряння й зусилля допомагали їм здобути визнання.
Існування близнюків не в останню чергу пов’язане з первісною родовою організацією суспільства, поділеного на дві частини (фратрії). Історії про них є свідченнями діалектичної єдності та розрізнення між родами. Щоправда, оповіді про цих деміургів не дають вичерпних пояснень щодо виникнення перших людей, зате дізнаєшся, як вони стали справжніми богами й творцями світобудови. Тим часом їхні братерські стосунки легко перетворюються на взаємини батька-сина, чоловіка-дружини, залишаючи подвійні компоненти внутрішньородової взаємодії. Схоже, у міфології людиноподібні близнюки наділені неабиякою силою задля звитяги над чудовиськами, оборони рідної землі й здобуття статусу фундаторів культури. В одному з американських міфів син Ворона звільняє з полону сонце, з якого сходять близнюки, взявшись творити світ. Вони діють злагоджено-дружно або ж, навпаки, нарочито вороже.
Читайте також: Розмаїтий образ маски
У деяких африканських народів народження близнюків нагадує парадоксальність, оскільки суперечить звичній появі лиш однієї дитини. А позаяк двійню вигодовувати важче, її передають на утримання общині під супровід ритуалу. Тому поява близнят сприймалася і як радість, і як пересторога. Бувало, що їх позбувалися чи виключали із системи спорідненості, хоча й сакралізували. У підсумку вони не мали ніяких людських ознак, будучи водночас надлюдьми та недолюдьми, а стосунки між ними нагадували щось між суперечливістю й взаємодоповнюваністю.
Стає зрозуміло, що від біологічних близнюків рукою подати до соціальних. Отже, про що нам говорить цей феномен? Кожна людина прагне подібності, себто шукає однодумця, когось схожого на себе, умовно кажучи, власного близнюка. Проте неважко уявити, що нагадуватиме суспільство всуціль однакових людей: ідентично вбраних, з однозначними відповідями на запитання й типовими переконаннями. Втім, де не існує альтернатив, неодмінно виникає пастка. Стараючись не потрапити в неї, ми звикаємо до неподібного, відмінного. Можливо, саме в такий спосіб і вийде навчитися бути собою?