24 жовтня

Розмаїтий образ маски

Усім нам траплялося, нехай і тимчасово, приміряти машкару, яка примножує іпостасі нашого Я. Хтось під тиском певних обставин ховає свій справжній лик, когось бере хіть невпинно змінювати подобу, дехто вдягає маску, щоб нарешті зіграти свою унікальну роль, а декому несила розібратися, яка ж із множини обраних фізій таки справжня.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (623)
від 24 жовтня

 Маска дає шанс прикинутися, перевтілитися, уподібнитися іншому, зрештою, розчинитися в ньому. Та як зібрати всі лики воєдино чи відшукати влучний і неудаваний образ, щоб за однією маскою не ховалася нескінченна череда непримиренних мін? Ох і складно тому, хто намагається розпізнати прихованого! Бо маски ніколи не бувають однозначними.


Вряди-годи ми розглядаємо власне обличчя як площину невпинних змін. Усе починається з ранішнього вмивання. А потім можна наносити оздоровчу косметичну маску, макіяж, використовувати грим і навіть наводити войовниче маскування. Є значно радикальніші дії: татуювання, пірсинг, послуги пластичної хірургії. Усе це вагомі чинники людського самопошуку й соціокультурної тожсамості. До речі, хоча маска здебільшого пов’язана з візуальним компонентом вираження, існують і лінгвістичні її відповідники, як-от імена та прізвиська.

 

Читайте також: Бранці повсякдення


Зрештою, маска є складним знаковим утвором із формування ідентичності, попри те що позначає людину за допомогою спрощеного схематичного зображення рис обличчя. Її використання зазвичай підпорядковане реалізації ритуальних, захисних, мистецьких, видовищних цілей. Вона не просто подвоює особу, а відкриває шлях до її множинності. Перші ритуальні маски, з’явившись кілька тисяч років тому, застосовувалися для набуття влади, спілкування з надприродними силами, міфологічного зображення драматичних стосунків зі світом, а також ставали символічними провідниками в потойбіччя, сприяючи налагодженню зв’язку з пращурами. Мабуть, звідси бере початок традиція робити посмертні маски великих людей.


У давнину обрядові маски допомагали залагодити ритуальні мисливські та господарські справи (зооморфні чи рослиноподібні образи), характеризували стани (врода, емоції), соціальні (ініціації, шлюби) та релігійні (шаманізм) функції, були атрибутами практик зцілення, талісманами й оберегами (подоби стихій і духів) від небезпеки. В архаїчних культурах не кожному дозволялося носити/тримати маску. Це було справою обраних. За неправильного поводження з нею її прихильність втрачалася миттєво. Схожим чином і театральні маски алегорично репрезентували таємничі сили та реакції (радість, смуток), сприяючи розгортанню дійства та відповідно преображенню всіх його учасників, байдуже, акторів чи глядачів. На війні та змагальних турнірах користувалися спеціальними личинами задля оборони чи навіювання страху. Здавалося, ніби хтось іще, якась додаткова потуга мала прийти воякові на підмогу.

Якщо королю простіше скотитися до ролі блазня, то мартопляс на троні сподобається не всякому. Найтривожніше, коли такий правитель чіпляється за маску, яка йому зовсім не личить


Раз по раз у культурі подибуються й дивовижні приклади втрати обличчя. Так, у Великій Британії XVI століття існував феномен «маски ганьби» (Scold’s bridle), коли на сварливих і розгнузданих жінок (відьом, єретиків) удягали своєрідні вуздечки, щоб завдати публічного приниження й прочухана. Щоправда, є дещо відмінні ілюстрації: у деяких творах Гоголя замість облич героїв бачимо суцільні пики, мармизи та рила. В обох випадках маски свідчать радше про пригнічення, а не піднесення особистості, роблячи її одномірною.


Часом маска розкриває душу персонажа, а інколи є причиною ще більшої плутанини. Тобто її значень достоту не вичерпаєш. Та в цьому полягає й неабияка вигода. Бо маска — це медіатор між реальностями, якому вдається долати кордони усталеного, застосувавши нетривіальні форми взаємодії (сміх, гра, винахідливість). Хай там як, а вона уможливила появу сатири, карикатури, пародії, гротеску, клоунади, карнавалу. Тим часом сьогоднішнє носіння масок, звісно ж, зведене переважно до декоративної, розважальної функції. У популярній культурі вони сприяють збуренню інстинктів, створенню ситуації напруження, несподіванки, втіхи. Маскарад уже давно є забавкою, втративши священний вимір. Беручи в ньому участь, людина нарочито представляє когось, але не себе.

 

Читайте також: В обіймах Морфея


Маска є частиною повсякденності в медицині (захисні лікарські та кисневі чи знеболювальні маски). У спорті боронить і додає героїчної сміливості (хокей, плавання, фехтування тощо), а як частина військового спорядження суттєво запобігає отруєнню через повітря (протигаз, респіратор). Індустрія моди відводить їй чільне місце в костюмованій вечірці й дитячих святкових заходах. Рокери теж не втрачають нагоди постати перед публікою в несподіваній подобі (Kiss, Alice Cooper, Residence). А от чинне законодавство деяких країн, навпаки, забороняє вдягати балаклави учасникам вуличних протестів.

 

Змінювати імідж — справа неабиякої важливості. Та що робити тому, до кого маска так міцно приросла, що годі зідрати? Показовою є царина політики. Якщо королю простіше скотитися до ролі блазня, то мартопляс на троні сподобається не всякому. Найтривожніше, коли такий правитель чіпляється за маску, яка йому зовсім не личить.