31 жовтня

Доля ляльки

Феномен ляльки обертається довкола антропоморфних речей, а символічний зв’язок із нею супроводжується ігровою комунікацією.
Матеріал друкованого видання
№ 44 (624)
від 31 жовтня

За посередництва перших бодай незграбно змайстрованих болванок розростається сплетіння людських стосунків зі світом і усвідомлюється власне місце в ньому. Нерідко ляльку виготовляли суто для персонального вжитку, адже завдяки їй формується особистість, увиразнюється Я. Самоактуалізація довершується в постійному діалозі з візуальним Іншим, яке мало не кожна дитина зображує на своїх перших малюнках. Попри інколи відсутність однозначних статевих атрибутів і дещо примітивну будову, лялька виконує чимало ритуальних, магічних, зцілювальних і психологічно-розвантажувальних функцій. У взаємодії з нею відбувається щось на кшталт одухотворення й олюднення фетиша, використаного з метою медіації, впливу, наслідування, копіювання чи підміни суб’єкта деякою подобою. При цьому зберігається єдність індивіда та його замісника.

 

Читайте також: Розмаїтий образ маски

 

Як свідчать археологічні й етнографічні дані, багатоманітні варіанти цих креатур були добре відомі прадавнім суспільствам. Найдавніші артефакти налічують близько 4 тис. років. Завдяки приписуванню цим виробам неабиякої сили без них не могли обійтися при вшануванні предків. Їх залучали в дійства, пов’язані із сезонними роботами, святами та забавами, шлюбом і зачаттям, народженням, очищенням, заступництвом, офіруванням, лікуванням, смертю, переселенням душі, чаклунством. Те, чого людина не могла досягти напряму, вдавалося реалізувати через прообрази-архетипи. Подіб­но до дублера в системі культових заходів ляльці належало пройти складні випробування: бути втопленою, закопаною, пошматованою, поштриканою тощо. Деякі з цих звичаїв спостерігаються дотепер. Якщо страховинне опудало виставляється для охорони полів від напасників, то на Масляну воно спалюється задля швидкого наближення весни. Лялька-мотанка слугує оберегом, а дерев’яний Колодій — головним засобом відправ у церемоніях народження-хрещення-знищення-поховання. Згадані й однотипні створіння неодмінно мають і якісь додаткові смисли.

Лялька є своєрідною моделлю життя та самопізнання. У ній чується відгомін різноманітних релігійно-міфологічних доктрин про створення богами людей та їх призначення. Варто згадати й філософські вчення, зокрема Платона і Декарта, де людина нагадує іграшку деміурга

 

Лялька є своєрідною моделлю життя та самопізнання. У ній чується відгомін різноманітних релігійно-міфологічних доктрин про створення богами людей та їх призначення. Варто згадати й філософські вчення, зокрема Платона і Декарта, де людина нагадує іграшку деміурга, чи історії про те, як алхіміки силкувалися сконструювати штучного гомункулуса. Та не в останню чергу своїм походженням лялька завдячує статичним ідолам, рудименти поклоніння яким і досі простежуються в образах вождів народу, особливо в їхніх пам’ятниках. Мало-помалу усталювалася здатність відчужувати від кумирів таємничі сенси й переносити на кероване чиєюсь вправною рукою тіло ляльки. Рівнобіжно оформлюються колоритні національні лялькові персонажі: Панч, Пульчинела, Полішинель, Піноккіо, Лускунчик і схожі на них. Поза тим лялька набуває несподіваних соціально-психологічних ознак: блазень, трикстер, двійник, загрозливе alter ego.

 

Традиція балаганного театру має прадавню історію, що тягнеться від зародження драматичних постановок із життя богів. У виставах розігрувалися побутові інтермедії, подекуди сатиричного змісту, або ж містерії, як-от у Вертепі. Але пора виробів із підручних природних матеріалів і ганчір’я поволі відходила з розвитком моди, яка несла витонченіші й навіть придатні для колекціонування зразки з порцеляновими головами та вишуканим убранням. В індустріальну добу з’явилися завідні ляльки, що імітували самочинні машини, а це спричинило романтичну міфологізацію всього незрозумілого. Так, у «Піщаній людині» Гофман показує до нестями закоханого в механічну ляльку героя. Але цей змертвіло-порожній світ посилював непокоєння, що вид­но з дитячого фольклору й популярної культури (зловісна лялька-монстр).

 

Читайте також: Научатися Чужого

 

Бувало й так, що маріонетка на нитках чи вдягнена на долоню, палець або посаджена на патик лялька нагадувала інструмент маніпуляцій, якими ляльководи послуговуються серед охочих до видовищ, здійснюючи тонкі махінації з навіювання переконань. Маніпулятори не лише почуваються володарями ситуації — їм доводиться розкривати приховані риси власного характеру разом із неоприявленими владними домаганнями. Чимало дізнається про себе той, хто зуживає ляльку як технічний засіб або, навпаки, спроможний виявляти через неї щирі почуття.

 

Нині ми бачимо силу-силенну віртуальних ляльок у кіно чи мультфільмах. Розкуто-дотепні персонажі «Сімпсонів» або «Маппет-шоу» промовляють, аніскільки не соромлячись, усе, що їм заманеться, бо не видно, хто за ними стоїть. У міру того як індустрія іграшок пропонує сувенірну чи декоративну ляльку на будь-який смак (вона розмовляє, рухається, проте все менше залишає місця для фантазії), виникає інший різновид несакрального пошанування. Фабрична Барбі зі своїм другом Кеном репрезентують широкий набір стереотипів для наслідування, а музейні воскові фігури, манекени на вітринах і гумова лялька із секс-шопу відповідають нагальним потребам споживання та розваг.