Обидві річниці мали би бути для німців приводом із радістю, гордістю та вдячністю дивитися на свою найновішу історію та сучасність. Основний закон виявився гарантом розвитку функціонуючої, успішної, демократичної держави, про яку німці після катастрофи націонал-соціалізму та поразки 1945 року могли лише мріяти. А падіння муру символізувало силу прагнення свободи, що привело до мирного подолання тоталітарної системи. Погляд на минулі десятиліття як на найщасливіший досі період німецької історії мав би надихати рішуче братися за виклики майбутнього й думати про дальший розвиток і поліпшення своєї країни та об’єднаної Європи. Саме незадовго перед вирішальними виборами до Європарламенту континент чекає на позитивні імпульси з Німеччини, найсильнішої країни ЄС: як має розвиватися об’єднана Європа, що нині переживає кризи й конфлікти?
Читайте також: Німці задоволені, коли нещасливі
Утім, дискусії, які сьогодні панують у німецькій громадськості, скеровані в геть протилежному напрямку. Тижнями інтенсивно дебатують про те, що експропріація помешкань, яку Конституція засадничо дозволяє, — придатний спосіб подолання проблеми браку житла й постійного зростання оренди. Те, що такі разючі заходи відлякають приватних інвесторів від будівництва квартир, а результатом цього стане ще більший брак житла й відповідно його подорожчання, прихильників експропріації, схоже, не цікавить. Кевін Кюнерт, лідер молодих соціалістів, молодіжної організації правлячих соціал-демократів (СДПН), доклався до цієї дискусії, проголосивши, що житло, яке має здаватися в оренду, більше взагалі не повинне бути в руках приватних власників. Понад те, він вимагав «колективізації» цілих індустріальних концернів як умову справедливішого суспільства.
Але про зниклу НДР нагадує не лише термін «колективізація». Візія Кюнерта — це повернення до старої марксистської догми про верховенство одержавленої планової економіки, яка в комуністичних державах виявилася руйнівною. У тому, що керівник молодих соціалістів висловлює радикально-соціалістичні тези, немає нічого незвичного. Програмно вони завжди були значно лівіші за свою материнську СДПН, не надто при цьому впливаючи на її практичну політику. А представники молодих соціалістів, отримуючи там провідні посади, швидко пристосовувалися до прагматизму СДПН. Хоч і шлях до цього був довгий. Однак 29-річний Кевін Кюнерт уже зараз вважається мало не останньою надією СДПН, яка, судячи з опитувань, має тільки 15% підтримки. Дехто навіть припускає, що незабаром він стане новим головою партії. Те, що пропагандист державного соціалізму невдовзі може стати на чолі німецької соціал-демократії, яка ще 1959-го відмовилася від цього концепту, викликає глибоке занепокоєння.
Читайте також: Die Welt: Німецька параноя даних
Водночас про загрозливий ренесанс колективістської ідеології НДР у дискурсі ФРН сигналізують не лише дебати щодо експропріації. Партія «Ліві» віддавна вимагає, щоб розпочав роботу парламентський слідчий комітет у німецькому Бундестазі, який має пильно перевірити діяльність Міністерства з управління майном — структури, що з 1990 по 1994 рік відповідала за приватизацію та ліквідацію державних підприємств у НДР. У тому, що значну частину цих збанкрутілих та нежиттєздатних в умовах ринкової економіки виробництв довелося закрити, тепер звинувачують згадане відомство. Отже, за економічний занепад Східної Німеччини відповідальність покладають не на недолугу економіку НДР, а на Захід, який звільнив від неї сьогоднішні нові федеральні землі, всеохопно їх модернізував та встановив там демократію.
Читайте також: Німецький історик: Росія може чинити на них тиск Німеччину та Західну Європу через постачання газу
Характерно, що в цьому фальшуванні історії партія «Ліві» підтримує правоекстремістську «Альтернативу для Німеччини» (АдН). Її найбільший виборчий бастіон міститься на Сході, й вона хоче скористатися поширюваним звідти ворожим неприйняттям «колонізаторів» із Заходу. Тому АдН так голосить про гадані махінації Міністерства з управління майном, які тепер, мовляв, слід викрити.
Справжньою мішенню цієї кампанії лівих і правих є ціннісний фундамент демократії Німеччини та її глибокої західної інтеграції, які уможливили підйом та вдале об’єднання країни. Переосмислення історії хоче посадити Захід і його принципи ринкової економіки на лаву підсудних. Коли західні цінності та прогресивні сили будуть дискредитовані, сподіваються ініціатори такої дискусії, шлях до повернення до авторитарних — соціалістичних чи націоналістичних — рішень буде вільний. Цьому намаганню відкрутити історичний годинник назад політичні та суспільні еліти повинні протиставити рішучу підтримку свободи й прогресу та розвинути переконливі концепти для їхнього захисту. Якщо їм це не вдасться, ФРН може втратити свій ціннісний компас.