Світ

  ▪   Ріхард Шредер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Німці задоволені, лише коли нещасні

Революція, що відбулася в НДР 30 років тому, була щасливою подією для тамтешніх людей і для мешканців ФРН. Ми мали б пригадати це, натомість досі шукаємо відмінності
Матеріал друкованого видання
№ 16 (596)
від 18 квітня

30 років тому в НДР відбулася осіння революція. Хвиля виїздів наприкінці літа через Угорщину та Прагу надихнула інших на створення опозиційних груп, передовсім «Нового форуму». 7 жовтня, у 40-ву річницю заснування НДР, відбулися демонстрації, на які брутально зреагували сили безпеки. Але заплановане придушення понеділкової демонстрації 9 жовтня 1989-го перервалося, адже протестувальників було надто багато. Сили безпеки капітулювали: «Відступ задля самозбереження». Це натомість призвело до вимушеної для кількох членів політбюро відставки Гонеккера. А коли нове політбюро вперше вирішило реалізувати ґорбачовську гласність, провівши прес-конференцію одразу після засідання політбюро та центрального комітету, ця спроба так щасливо провалилася, що 9 листопада Ґюнтер Шабовський випадково, не помітивши цього, спричинився до падіння муру.


Ту чудову історію слід було б згадувати цього року, до того ж між Сходом та Заходом є певна відмінність. Східні німці особливо пам’ятають 9 жовтня, коли озброєній до зубів державній владі довелося капітулювати перед мирними демонстрантами. Західні німці більше пам’ятають 9 листопада, коли з’явилися смердючі трабанти. Втім, у публічному дискурсі досі всього цього немає. Натомість ідеться про страждання східних німців із часів возз’єднання Німеччини та їхні утиски, що тривають дотепер. Але 2020-го німецька єдність відзначатиме вже 30 річницю.

 

Читайте також: Німецький історик: Росія може чинити на них тиск Німеччину та Західну Європу через постачання газу


Нещодавно за підтримки саксонського міністерства та Федерального центру політичної освіти відбувся конгрес «Колонія Схід? Аспекти «колонізації» Східної Німеччини з 1990-го». Там виступала, зокрема, Нейка Форутан із Берлінського інституту емпіричних досліджень інтеграції та міграції. Дослідження цього інституту про те, що східні німці й мігранти-мусульмани відчувають з боку переважно західнонімецького суспільства однакові упередження, привернуло увагу громадськості. Вони відчувають себе, йдеться в дослідженні, громадянами другого сорту, їм закидають небажання інтегруватися та брак дистанціювання від екстремізму. Цим Нейка Форутан вправно розширила свою компетенцію. Тепер вона авторитет ще й у сфері самопочуття східних німців. У їхніх очах свою компетенцію вона легітимізувала кажучи, що й вони втратили «власну країну».


Насправді ж у 1989–1990 роках переважна частина їх послала до біса не «свою країну», а режим Соціалістичної єдиної партії Німеччини. Одні втекли, інші прагнули демонстраціями змінити державу. І 18 березня 1990-го абсолютною більшістю вони обрали ті партії, які підтримували вступ до ФРН. А от в останній, принаймні до середини 1990  року, переважав скепсис щодо швидкого об’єднання обох німецьких держав. Тож «Колонія Схід?» уже лише тому не має нічого спільного з колоніалізмом, що колонізовані майже змусили колонізаторів перейняти режим. На понеділковій демонстрації в Лейпцигу в лютому 1990-го скандували: «Якщо буде введено бундесмарку, ми залишимося, а як ні, то підемо туди, де вона діє». У Бонні це справедливо сприйняли як погрозу.

Жоден східний німець у Мюнхені не відчуває до себе ворожості чи загрози. Це буря у склянці води. Однак вона може зіпсувати настрій у країні, яка не знає сепаратистських тенденцій, тому може назвати себе щасливою

 

Західні німці тягнули, бо передбачали, що це може дуже дорого обійтися. Так воно й сталося. На Схід попливли неймовірні мільярди. Результат того помітний. Колишня НДР, сьогоднішня Східна Німеччина, серед усіх у минулому соціалістичних держав витягла щасливий квиток, бо революція, вихід із диктатури та планової економіки відбулися через об’єднання з процвітаючою західною країною.


Катастрофічний економічний і фінансовий спадок соціа­лістичної планової економіки в усіх колишніх соціалістичних державах призвели до інфляції та водночас до знищення всіх накопичень, економічного колапсу та високого рівня безробіття. У Східній Німеччині також був крах економіки й велике безробіття. Крім того, через несподіване падіння муру все сталося пришвидшено, бо для захисту східнонімецьких продуктів неможливо було встановити митні обмеження, це зумовило необхідність швидкого об’єднання валюти. Але заощадження залишилися лише у східних німців. Тільки в Східній Німеччині безробіття пом’якшувалося високими відшкодуваннями та виплатами відповідно до західнонімецьких стандартів. Далі на схід усього цього не було. Але, схоже, така наша неминуча доля: Схід і Захід порівнюють себе й майже ніхто не дивиться ще східніше, не замислюється про те, що загрожувало б НДР без возз’єднання. 

 

Читайте також: Die Welt: Німецька параноя даних


Натомість тепер кажуть, що Департамент із управління майном свідомо зруйнував конкурентоспроможну економіку, щоб звільнити західнонімецьку економіку від небезпечного конкурента. Це відомство позбавило східних німців їхнього надбання. Саксонська державна міністерка Петра Кеппінґ поширює такі погляди вже в шостому виданні своєї книжки. Тут доречними будуть кілька уточнень.


1. Східні німці можуть пишатися тим, що досягли в приватному та професійному житті в умовах диктатури й дефіцитної економіки, але не хочуть пишатися тогочасними ускладненими обставинами. Адже працівники переважно були невдоволені економікою, яка не могла забезпечувати деталі для народних машин.
2. Це макабрична іронія історії, що окупованій зоні з найневтішнішою окупаційною владою після заслужено програної війни довелося витримувати тягарі (неуникні) німецького об’єднання у формі розвалу дотеперішнього укладу життя та принаймні тимчасової втрати робочого місця. Справедливістю це не назвеш. Але ФРН у тому зовсім не винна. Прикро, що більшість західних німців не усвідомлюють такої асиметрії. І не обов’язково, щоб кожен брав усе це до серця. Цілком достатньо, щоб ті, хто планує висловлюватися щодо цього, спершу ґрунтовно поінформувалися. То вже дало б плоди.
3. Західні німці навчилися цінувати демократію та ринкову економіку в умовах економічного дива. Східним німцям перший досвід демократії довелося здобувати під тиском значних особистих загроз. Якщо сьогодні на Сході 40% підтримують демократію, 20% відкидають, а ще 40% не визначилися, то, на мою думку, це поважна більшість за демократію за несприятливих умов. Але в західних медіа читаю: «Тільки 40% за демократію, 60% проти, і вони таки мають сказати, чого хочуть. Гадаю, відбувається екзотизація східних німців задля виграшного вирізняння на їхньому тлі — це збочення.
4. Порівняння східних німців із мігрантами-мусульманами цілком абсурдне. Східних та західних німців поєднує одна мова, спільна історія, лише 40 років якої минули нарізно, а також спільна культура, включаючи тривіальну культуру пісень та шлягерів, і мода. Не розділяють нас навіть харчові вподобання.
Якщо порівнювати Гамбург із Лейпцигом, то помітні, але радше кількісні, відмінності є в християнськості. Мусульмани натомість не 40, а півтори тисячі років розвивали іншу культуру й самі сприймали себе іншими порівняно з християнською Європою, необхідність захоплення якої не викликала сумнівів. Османи двічі стояли коло Відня, а Ердоган вихваляв захоплення християнського Константинополя.
5. Щоправда, чимало західних німців, принаймні в медіа, регулярно запитують, чому східні німці й після 30 років відрізняються від західних, наче «західний німець» (якого, звісно, не існує) є мірилом усіх речей. Є східнонімецькі недоліки, а є західнонімецькі. Ніхто не зобов’язаний переймати недоліки інших.
До західнонімецьких проблем, на мою думку, належить гасло «Ніколи більше, Німеччино!» на травневій демонстрації 1990-го у Франкфурті-на-Майні. Хто сприймав його як маячню, не був через це націоналістом. Водночас я не вважаю східнонімецьким недоліком слова східних німців: «Я сприймаю себе німцем і не дам відбити в собі до цього охоту. Врешті, поляки та французи роблять те саме. І без жодного осуду.
6. Людину з міста Росток інші його мешканці не сприймають ані як чужинця, ані як вигнанця (переселенця). Почуватися там чужинцем у неї немає жодних підстав. У випадку з мусульманами ситуація дещо інша. Оскільки вони походять із суспільств, у яких іслам домінує над публічним життям, дехто почувається відчужено вже лише тому, що не належить у Німеччині до більшості. Від цього тягаря їх ніхто не може звільнити. Дехто з тих, хто почувається або належить до більшості в шкільному класі, намагається практикувати той самий соціальний тиск, який у чималій кількості суспільств більшість чинить на будь-яку відмінну меншість. Якщо ми прагнемо до взаємовигідного співіснування з мусульманами, то повинні цьому протистояти.
7. Таким чином ми зачепили проблему інтеграції. Хто це робить, має зважати на те, що його цькуватимуть як нациста чи расиста. Таке відбувалося й зі мною. Ганебний спадок часів нацистів проявляється в нас не лише в існуванні неонацистів. Їх хоч і забагато, але в абсолютній кількості, порівняно з рештою Європи, їхня кількість радше невелика.

 

Читайте також: Die Welt: Відхід регентки

 

Інша частина жахливого спадку нацистських часів — рух «Антифа». Якщо хтось, як це часто трапляється на Сході, боїться відчуження, боїться, врешті-решт, у власній країні почуватися чужим через масивну імміграцію мусульман («ісламізацію», проти якої спершу виступала «Пегіда», а потім АдН здобула гідну подиву виборчу перемогу на Сході, щоправда, із виключно західнонімецькою верхівкою), то йому замість спокійного роз’яснення, чому цей страх дуже перебільшений (принаймні це моє переконання), вдягають на голову капелюх єретика. 


У гіршому разі він наці або щонайменше расист. Боюся, у схильності до таврування єретиками ми, німці, неперевершені. Чому капелюхи єретиків такі улюблені? Бо дозволяють ледарювати в аргументах. Проклясти завжди зручніше, ніж спростувати. Східнонімецький страх відчуження та західнонімецька схильність до таврування єретиками — саме це, а не що інше, спровокувало певну нову відчуженість між Сходом і Заходом. Вона не стосується щоденного життя, а є радше медійним явищем.


Жоден східний німець у Мюнхені не відчуває до себе ворожості чи загрози. Це буря у склянці води. Однак вона може зіпсувати настрій у країні, яка не знає сепаратистських тенденцій, тому може назвати себе щасливою. Але нам це неприємно. Мені здається, що ми задоволені собою, лише коли нещасні.