У багатьох країнах керована інфляція допомагає провести успішну реструктуризацію виробництва – в Україні вона в першій половині 1990-х мала наслідком економічне падіння без оновлення промисловості та сільського господарства. А на додачу у 1993 році країна стала одним із світових рекордсменів із гіперінфляції.
У другій половині 1990-х команда президента Кучми запровадила політику жорсткої фінансової стабілізації, яка перед цим мала успіх у низці посткомуністичних держав. Наслідок? Подальше падіння економіки та наступна девальвація гривні у другій половині 1998 року. Далі раптом економіка ожила й пішла вгору. Чому? За допомогою якихось тонких фінансових інструментів чи всесвітньо визнаних макроекономічних методик? Ні. Просто віце-прем’єр уряду Ющенка Юлія Тимошенко змогла за короткий термін перекрити бартерні схеми в енергетичному секторі (адже вона чудово їх знала і навіть сама створювала, очолюючи «Єдині енергосистеми України») і змусити майже всіх великих бізнесменів платити податки.
«Майже» тому, що коли вона всерйоз узялася за вуглепром, то того ж дня була звільнена з посади, а невдовзі опинилася за ґратами. А далі Україна кілька років демонструвала, як казав тодішній президент Леонід Кучма, «справжнє економічне диво» – такі ж, як і в Китаї, темпи економічного росту. Але ж причина була дуже проста – надвисокі світові ціни на метал. Не те що економісту чи бізнесмену – будь-якому притомному робітникові та селянинові зрозуміло, що така лафа може бути тільки тимчасовою, тому слід отримані прибутки вкладати в інші сфери економіки, спроможні гарантувати нехай не такі високі, але більш стабільні прибутки. Але… І зараз третину всього експорту України становлять чорні метали та вироби з них, відтак помітне падіння промислового виробництва у 2012 році – прямий наслідок падіння попиту на цю продукцію у світі. І це попри суттєве тимчасове зростання внутрішнього попиту на вироби з металу, пов’язане з будівництвом численних об’єктів до Євро-2012…
А ще будь-яка нормальна держава з нормальною економікою намагається всебічно розвивати внутрішній ринок. По-перше, ситий і платоспроможний масовий громадянин – це запорука соціально-політичної стабільності. По-друге, розвинутий внутрішній ринок, де істотне місце посідають товари вітчизняного виробництва, – це засіб пом’якшення найпотужніших світових фінансово-економічних потрясінь.
Проте в Україні, постійно «захищаючи національного товаровиробника», всі уряди його насамперед руйнували. У середині 1990-х General Motorsта Volkswagen хотіли купити відповідно ЗАЗ та ЛуАЗ, створивши на їхніх місцях потужне виробництво сучасних авто для всієї Східної Європи, причому з виробництвом частини комплектуючих на місці. Чи треба пояснювати, які були б позитивні наслідки втілення цього в життя як для внутрішнього ринку, так і для експортного потенціалу країни? Та що там автомобілі!
З’явилося було наприкінці 1990-х на Вінниччині спільне українсько-голландське виробництво алкогольних напоїв – в тому числі джину, рому, віскі… Де воно? Зникло через кілька років. А де поділися вермути Київського винзаводу? Власне, де подівся сам цей винзавод? Може, вся справа в тому, що імпортні джин та вермут у кілька разів дорожчі, тому в інтересах імпортерів і знищений національний виробник?
Та досить преамбули. Пора переходити до головного. Як говорив один з персонажів братів Стругацьких, «тепер почнеться амбула».
Девальвація гривні стала сьогодні не лише предметом розмов економістів, політиків, політологів та бізнесменів – вона перетворилася на невблаганну реальність. Щоправда, офіційно вона поки що не оголошена, але курс гривні – як на валютній біржі, так і в готівкових обмінниках – наочно засвідчує факт початку такої девальвації. Власне, і Нацбанк не приховує того, що зниження курсу української валюти є неминучим, щоправда, поки що веде мову про не надто значне зниження – до 8,5 грн/дол.
Експерти ж обговорюють, яким до початку 2013 року реально стане падіння курсу гривні – до 10 чи 12 грн/дол. При цьому сумнівів у необхідності девальвації практично немає ні в кого. Ось що пише з цього приводу, наприклад, екс-міністр економіки академік і політемігрант Богдан Данилишин: «Курс гривні відносно долара утримується на фіксованому рівні впродовж тривалого періоду, що негативно впливає на конкурентоспроможність вітчизняної продукції та супроводжується втратою ринків збуту – як зовнішніх, так і внутрішніх».
На його думку, слід різко змінити фінансову політику, навіть ціною збільшення дефіциту бюджету, тоді «зростання економіки може пожвавитися, але одночасно почнеться і зростання цін». А економіст Борис Кушнірук називає і конкретну цифру, якої має сягнути знецінення гривні: «На моє глибоке переконання більш доцільним було би провести швидку, глибоку девальвацію гривні до рівня 12 грн за 1 дол. США. В цьому випадку значно зросла би конкурентоспроможність українських товарів на внутрішньому та зовнішніх ринках, що покращило би можливості для діяльності українських промислових та аграрних підприємств.
Попит на іноземну валюту стрімко впав би та почалось її повернення в Україну з боку підприємств, а громадяни почали би конвертувати свої валютні заощадження в гривню. Нацбанк зміг би почати викупати іноземну валюту, поповнюючи свої ЗВР, при цьому збільшуючи обсяг грошей в економіці. Така девальвація призведе до певного шоку для економіки на декілька місяців, але потім почнеться повільне її зростання. Причому саме глибока девальвація зняла би на декілька років питання курсового знецінення гривні».
Одне слово, без девальвації гривні в Україні буде велике лихо. Але девальвація-по-українському (тобто за чинної влади) стане не меншим, а то й більшим лихом – як для пересічних громадян, так й економіки в цілому.
І знов-таки, не треба бути професором економіки, щоби зрозуміти це.
Адже девальвацію проводять, як справедливо зазначив Борис Кушнірук, для того, щоб домогтися, по-перше, стимуляції експорту, оскільки експортер при обміні вирученої іноземної валюти на свою знецінену валюту отримує девальваційний дохід, по-друге, підвищення попиту на вітчизняні товари усередині країни, по-третє, зниження темпів витрачання золотовалютних резервів країни на підтримання валютного курсу. Інакше кажучи, у світі девальвація – це інструмент пожвавлення економіки. У нас же, за чинної влади, вона загрожує стати знаряддям визиску народу і занепаду економіки.
Причин тут кілька. Перша – це провокування ще більшої доларизації та тінізації економіки, друга – зменшення стимулів до праці значного числа громадян, оскільки їхніх доходів, навіть за напруження сил, вистачатиме тільки на їжу й задоволення мінімальних споживчих потреб, третя – істотне знецінення робочої сили зменшить стимули власників та менеджерів щодо підвищення ефективності підприємств шляхом модернізації, так потрібної майже всій вітчизняній промисловості.
Але головна з цих причин полягає в тому, що пожвавлення експорту матиме наслідком ще більший відтік доларів та євро з України на благодатний Кіпр та в більш далекі офшорні зони. Тим часом стимулююче застосування девальваційних інструментів ґрунтується на тому, що іноземна валюта, одержана за рахунок зростання експорту, чи то повністю, чи бодай у більшій своїй частині залишається всередині країни-експортера й витрачається на розширення виробництва, створення нових робочих місць та особисте споживання власників підприємств і менеджерів. Тим часом тільки за останні два роки українські банки перерахували в офшорні зони та на Кіпр понад 53 мільярди доларів, які головним чином належать буквальні кільком знаковим персонажам з олігархічної «тусовки». Для порівняння, запланований дохід бюджету на 2012 рік – 367 мільярдів у національній валюті. Тобто за два роки з України вивезли грошей більше, ніж їх має бути у доходах річного держбюджету.
І що цікаво: йдеться про гроші, які зароблені передусім на експорті металу, низькотехнологічних виробів з нього та різного роду хімічної продукції. До цього, тобто коли все ще не було в руках нинішньої «партії влади», щорічно вивозилося близько 15 мільярдів…
А чи багато ви чули про модернізацію провідних вітчизняних заводів? Чи, може, телебачення регулярно розповідає про збудовані за останній час нові високотехнологічні і конкурентоспроможні на світовому ринку виробництва? Чи, скажімо, сотні мільйонів доларів, що їх регулярно одержують провідні зернотрейдери, виливаються у модернізацію та піднесення українських сіл?
А хто з олігархів, можновладців і провідних менеджерів України тримає свої гроші (не на дрібні витрати, а серйозні активи) у вітчизняних банках, хто із них лікується вдома, хто реставрує за свій кошт старовинні замки, хто підтримує інтелектуальні та науково-популярні видання, хто, з них зрештою, спонсорує дитячі спортивні школи, щоб плекати футболістів-українців?
Отож якою б не була міра девальвації гривні і яке тимчасове пожвавлення економіки вона б не стимулювала, в підсумку ця акція матиме наслідком подальше зубожіння країни та 90% її громадян, виснаження виробничих потужностей та деградацію інфраструктури, де не допоможуть уже окремі «латки» на величезних «дірках».
Схоже, дехто з високопоставлених діячів нинішньої влади це якщо не розуміє, то бодай відчуває – і хоче використати не надто ефективний, але все ж до певної міри дієвий фінансовий важіль стабілізації ситуації часів Кучми, себто обов’язковий продаж частини або навіть усієї валютної виручки на міжбанківській біржі експортерами. Ясна річ, за часів Кучми цей важіль був одночасно і засобом тиску на «чужих», і знаряддям заохочення для «своїх»: адже всі фірми намагалися применшити обсяги такої виручки, і від «вірних псів влади» залежало, під кого «копати» і кого змушувати продавати всю валюту, а кому поблажливо дозволити щось покласти до кишені, тобто вільно вивести в офшорну зону. Норма ця була скасована у квітні 2005 року лібералом-монетаристом Ющенком, причому без одночасного латання законодавчих «дірок», які дозволяли вільно переводити кошти на Кіпр (що його чогось особливо любить великий капітал України) та на всілякі Віргінські острови.
Отож обов’язковий продаж валюти (відповідний закон Віктор Янукович підписав 15 листопада, а сам продаж запровадив Нацбанк своїм рішенням від 16 листопада, опублікованим тільки 19 числа )покликаний хоч якось загальмувати виведення великих валютних сум корпораціями-експортерами за межі України хоча б на час безпосередньо після проведення істотної девальвації гривні. Та кого реально торкнеться ця норма (дієвість якої, втім, експерти оцінили вельми скептично) у разі її запровадження?
Невже ж Віктор Федорович замахнеться на святе – на статки головних спонсорів його партії? І невже ці спонсори, маючи потужні лобістські групи у владних структурах, дозволять комусь зробити собі щось неприємне?
Отож і виходить, що девальвація гривні стане великим національним лихом, де «мінуси», негатив беззаперечно домінуватиме над теоретично існуючими «плюсами», позитивом такого заходу. І це лихо має всі підстави стати куди більшим, ніж 2008 року – адже тоді девальвація гривні, викликана як світовою фінансовою кризою, так й ігрищами «зацікавлених осіб», включно з тодішнім керівництвом Нацбанку, не стала надто болючою внаслідок того, що і пересічні громадяни, і приватні фірми мали певні валютні збереження. Чи наявні такі збереження сьогодні? І – головне – чи стануть експортні валютні надходження хоча б частково працювати на Україну?