Крім того, звідусіль від міжнародних аналітиків чулося: це людина з темним минулим, яка, мабуть, засвоїла всі уроки. Тому треба дати йому рівну можливість виявити себе з нового, демократичного боку і виконати свою обіцянку про забезпечення стабільності.
Проте всі, напевно, мали насторожитися вже тоді, коли відбулося неконституційне захоплення уряду. У моїй країні – Данії – така важлива подія відзначається прийомом, де старі міністри вітають нових і виголошують тост. В Україні ж Інтерфакс написав про передачу влади так: «Перш ніж зайти до нового кабінету, український прем’єр Микола Азаров запросив православного священика отця Павла з Києво-Печерської лаври, аби той освятив приміщення. На брифінгу в Дніпропетровську він тоді сказав: «Там було справді важко дихати. Після освячення я зайшов до кабінету і почувався краще». А невдовзі відбулося поспішне захоплення влади. Так, президент засвоїв урок, тільки не той, на який багато хто наївно сподівався. Інструкція зі стрімкого захоплення влади по-путінськи, якою скористався Янукович і Ко, виглядає так:
відкласти місцеві вибори до здобуття цілковитого контролю над місцевими головами облдержадміністрацій та іншими посадовцями, які можуть забезпечити адмінресурс;
змінити систему виборів і допустити до перегонів клонів опозиційних партій – «вибори без вибору»;
скористатися абсолютно слухняним парламентом, щоб за 5 хвилин затвердити Харківські угоди, які дадуть олігархам дешевий газ, і держбюджет;
взяти під контроль СБУ і більшість у Конституційному Суді та Вищій раді юстиції;
видати указ про зміни в написаній історії країни, зокрема щодо Голодомору, Помаранчевої революції та допитів КДБ;
русифікувати систему освіти;
«реформувати» Вищу раду юстиції та взяти під контроль процес обрання і звільнення суддів;
скасувати редакцію Конституції 2004 року (якої регіонали самі вимагали в обмін на те, щоб дозволити третій тур президентських виборів), відтак повертаючи широкі повноваження гарантові, що діяли за часів правління Леоніда Кучми;
почати «боротьбу з корупцією», щоб криміналізувати політичні рішення і запроторити за ґрати колишніх міністрів та інших представників опозиції;
використовувати ліцензії для теле- та радіоканалів як політичний інструмент;
провести податкову реформу в інтересах великого бізнесу за рахунок малого і середнього та використати відшкодування ПДВ як політичний інструмент;
посадити протестувальників до в’язниці;
придушити опозицію і її лідера;
І все це до Різдва! З нового 2011 року почати консолідацію влади…
Коли у квітні 2010 року я зустрілася з Тимошенко, вона передбачила, що скоро ми бачитимемося там само, де й у березні 2001-го, – у лікарняній палаті, куди її тимчасово випустили з в’язниці. Як виявилося, вона казала правду. Від грудня 2010-го через розслідування газової справи Юлія Володимирівна перебувала під домашнім арештом, а тим часом над її колишніми колегами вже довго знущалися в тюрмі. Зрештою її теж кинули за ґрати, й усе закінчилося, як нині знає цілий світ, ув’язненням і судовим процесом у радянському стилі, коли 11 жовтня 31-річний суддя, що перебував на випробувальному терміні, як сорока повторив звинувачення прокуратури у вироку. Чимало світових лідерів, від Гілларі Клінтон до Кетрін Ештон і Карла Більдта, розкритикували «криміналізацію політичних рішень».
Українські дипломати не змогли пояснити вирок і взагалі спосіб, у який відбувався судовий процес над Тимошенко. Багато хто висловлював надію, що ця проблема вирішиться зміною «кишенькового закону» родом із радянських часів, який використовували для розправи над відповідальними за невиконання нереалізованих планів свавільних п’ятирічок. У такому випадку більшість політичних справ просто зникли б.
Однак 12 жовтня влада знайшла ще один інструмент: СБУ відновила проти Тимошенко старі справи, термін давності яких давно сплив. Зараз вони обґрунтовують це, посилаючись на давні плітки про «газову принцесу» та інші брудні історії. Тут варто зазначити, що до закриття справ у 2004 році Юлія Володимирівна пройшла, мабуть, чи не найбільше розслідувань порівняно з рештою політиків.
Я особисто пам’ятаю, як колишній генпрокурор Михайло Потебенько сказав мені на зустрічі в березні 2001-го, що таки «дістане» її. Зараз естафету, вочевидь, перейняв нинішній заступник генпрокурора Ренат Кузьмін. Проти Тимошенко було багато справ, але всі їх закрили за «відсутності складу злочину». Але тепер – сім років потому – СБУ заявляє, що рішення про закриття справ приймалися «поспішно без належного обґрунтування і їх слід скасувати». Схоже, що СБУ зберігає архіви як дамоклів меч на випадок зміни влади.
Це очевидне порушення принципу правової визначеності у верховенстві права. Не можна закрити справу і відновити її тільки для того, щоб обґрунтувати вирок 11 жовтня 2011 року. Ці старі-нові звинувачення не фігурували у слуханнях, тому основним мотивом повторного відкриття, напевно, є намагання показати Тимошенко як злочинця, щоб виправдати вирок, виключити її з політики та підірвати партію.
Є чимало підстав для хвилювання щодо наступних парламентських виборів. Питання для президента полягає в тому, як здобути більшість, маючи зараз рейтинг на рівні 20–22% за даними різних опитувань. Схоже, проблему намагатимуться вирішити через його пропозицію повернутися до виборчої системи 2002 року, встановити прохідний бар’єр на рівні 5% та скасувати блоки як політичні формування.
Перша пропозиція забезпечить легшу перемогу порівняно більшій партії влади, а решта – стосовно прохідного бар’єра й відсутності блоків – призведе до розколу серед багатьох опозиційних політсил і не допустить до парламенту менші партії. Відтак 20% можна буде роздути до конституційної більшості.
Інша стратегія влади – контроль над медіа-простором. Найбільша медіа-імперія підконтрольна голові СБУ Валерію Хорошковському. На українські ЗМІ та навіть на Euronews накладається цензура. Свобода мас-медіа здебільшого постраждала від поширення самоцензури і домінування провладних власників на основних радіо- і телеканалах. Процес переходу на цифрове телебачення і цифрові мультиплекси та обрання нікому не відомої компанії з незрозумілим офшорним власником на роль єдиного провайдера цифрових послуг тільки пришвидшили встановлення контролю над ними.
До того ж 18 жовтня парламент попередньо схвалив новий небезпечний механізм тиску на ЗМІ, відомий як закон про мораль. Він стосується порнографії, еротики, ненависницьких висловлювань, насилля та нецензурної лексики, але написаний так, що, керуючись ним, можна розправитися з будь-ким, особливо в інтернеті. Доповідачка від ПАРЄ Майліс Репс на прес-конференції 4 листопада зазначила: «Поки в інших європейських країнах цифрові технології створюють нові можливості, в Україні вони ставлять під загрозу свободу слова і демократію».