Передвиборча обіцянка Зеленського прийти до влади лише на один термін, зробити українцям добре й піти виявилася чистої води популізмом і брехнею. Зненацька Володимиру Олександровичу стало замало подарованих п’яти років і він натякнув, що готовий подумати про наступну каденцію. Якщо, звісно, народ України його підтримає. Такий різкий розворот у свідомості глави держави свідчить про те, що головний етап трансформації з клоуна в політика він уже здолав. Повільно, але впевнено. Тому бажання залишитися при владі стає для нього природним. Бо жоден типовий політик ніколи не покине владу просто так. Він завжди шукатиме способу залишитися, навіть якщо для цього доведеться забрати назад своє слово честі, що його колись необачно дав.
До того ж Зеленський нарешті зрозумів, що ані припинити війну, ані втілити реформи, ані побороти корупцію за рік неможливо. Ба більше, виявляється, цього не можна зробити й за п’ять років. Процеси бувають складнішими і тривалішими, гроші — більшими й тихішими, а корупція (о жах!) виявляється необхідним злом, бо корупціонер, хоч би як прикро це звучало, часто значно ефективніший за прем’єра на самокаті. Так, ці нововиявлені істини дещо конфліктують із переконаннями й іміджем чесного та непідкупного «слуги народу», але якщо ти вже вляпався в історію, то будь добрим або грай за правилами, або, якщо зможеш, змінюй їх. І власне поява такої політичної заяви свідчить, що після року складних еволюційних процесів, які відбувалися в нетрях влади, з експериментами в команді президента нарешті покінчено.
Читайте також: Дали йому рік
За останній рік Зеленський багато чого навчився й чимало для себе відкрив, а головне — він безліч разів переконався, що реальність має мало спільного з його популістськими побрехеньками. І це стосується буквально всіх сфер, у які він змушений був влазити, починаючи з економіки й закінчуючи внутрішньою чи зовнішньою політикою. Втім, особливо попікся наївний романтик на своїй коронній темі, яку зробив наріжною: на примиренні з Росією. Він, схоже, до останнього вірив у міф, що для припинення війни достатньо буде просто перестати стріляти і опісля глянути в очі Путіну. Але з Росією в принципі неможливо домовитися. І цього найвеличніший лідер світу, схоже, не знав. Хоча б тому, що для неї не існує компромісів, вона завжди порушує правила й поводиться так, як лише їй вигідно. Щоб бути чистішим за інших, не обов’язково частіше митися, можна всіх навколо заляпати лайном. І це єдиний принцип, який сповідує Росія, але його погано розуміють європейці, а Володимир Олександрович — іще гірше. Користуючись таким нерозумінням, Росія успішно вульгаризує зовнішню політику й зазвичай досягає успіху. А оскільки в пострадянському сприйнятті така лінія поведінки вважається свідченням безумовної сили, то саме в цей капкан потрапила нинішня українська влада на чолі з Володимиром Зеленським.
Зараз у неї з’являється просвітлення й навіть усвідомлення того, чим є Росія насправді. Але це усвідомлення неартикульоване, незавершене й суто теоретичне. На практичні дії можна не сподіватися. Зокрема й через нездатність Зеленського визнавати власні помилки. Він цього не вміє й не хоче. І це ключова проблема, яка врешті його занапастить. Власне, крутійство з переговорними форматами, статусом делегації й інші маніпуляції, які можна спостерігати довкола процесу замирення, вказують на його намагання «вирулити», не визнаючи помилок. Звичайно, цей трюк не вдасться. Зеленський давно на гачку у значно спритніших гравців. Доведеться або повністю змінювати свою політику, або ж здавати Україну, чого йому, звісно, зробити не дадуть. Визнати помилки і змінити поведінку він також не зможе через свої психологічні особливості. Це надто складно, бо йдеться про публічний і дуже болючий процес. А хлопець із «Кварталу 95» надто хворобливо реагує на публічну критику. Тому спроба поговорити про ймовірність другого терміну — це не лише намагання закинути наживку й подивитися, як народ відреагує на пропозицію у стилі «слуг народу», а також спроба про всяк випадок виторгувати собі трохи часу. Тим паче, до прийняття остаточного рішення є ще кілька років, тож настрій може змінитися.
Урешті, в історії України ще не було такого президента, який не мріяв би про другий термін. Інше питання, що лише одному з них, Леонідові Кучмі, вдалося свою мрію здійснити, та й то із допомогою високотехнологічних маніпуляцій і кругової олігархічної поруки. А всі інші лише помріяли й пішли. Жодної інтриги на фінал їхнього правління щодо можливості знову бути обраним не залишилося. Чомусь так повелося, що щоразу, коли українці йдуть обирати собі президента, вони воліють проголосувати за кого завгодно із найбільш рейтингових кандидатів, аби лише проти чинного глави держави. Ну, хіба ще Леонід Кравчук теоретично міг сподіватися на перемогу, якби не був надто проханим і зумів використати власний потенціал. Віктор Ющенко на кінець свого правління перебував уже в неадекватному стані й агітував за свого головного опонента, а не за себе. Віктор Янукович до кінця не досидів і просто втік. А Петро Порошенко ризикнув піти ва-банк, але програв.
Читайте також: Утрачений шанс
Чи зуміє повторити Зеленський подвиг Кучми — питання, на яке нині немає відповіді. Але приклад попередника цілком серйозно може спонукати його спробувати щастя. Чи захоче він це зробити? Очевидно, що так. Уже хоче, інакше не вкидав би відповідних заяв. Чи ризикне, буде видно ближче до закінчення першої каденції. Принаймні психологічно він до цього готовий. Влада Зеленському починає смакувати, і це помітно.
Ну й найголовніше, що може дозволити Зеленському ризикнути піти на другий термін, — це його електорат. Щоб розчарувати цих 73%, які проголосували за нього на виборах, він мусить дуже постаратися. Як свідчать соціологічні дослідження, поки що вкладених ним зусиль недостатньо. Відпала лише незначна кількість розчарованих фанатів. Експерти кажуть, що джерела незрозумілої любові народу до свого президента слід шукати щонайменше у двох паралельних площинах. Небажанні чи неготовності тих, хто за нього голосував, визнати власну помилку (часто причиною є агресивна поведінка противників Зеленського, які намагаються пояснити Зе-фанам їхній доленосний прокол). Але також не варто забувати про унікальну диспозицію самого Зеленського. Подобається це комусь чи ні, але він став першим президентом реальної України: такої, якою вона, на жаль, сьогодні є. Коли виборець за нього голосував, то не обирав між Заходом або Росією, НАТО чи СНД. Він просто голосував по приколу або проти Порошенка.
Коли всі попередники Зеленського йшли до влади, то чітко декларували свої проросійські чи прозахідні позиції. Потім вони, звісно, кудись еволюціонували, але загалом маятник хитався по єдиній заданій траєкторії: то праворуч, то ліворуч. А на полі бою конкурували представники активної меншості, завданням яких було перетягнути пасивну більшість на свій бік. Так Кравчук прийшов як комуністичний лідер, але на фоні Кучми став прозахідним. Кучма був у першій каденції проросійським, проте вже до другої став прозахідним: ініціював вступ до НАТО й захищав від росіян острів Тузла. Ющенко яскраво виражений прозахідний, а Янукович, відповідно, яскраво проросійський. Порошенко знову прозахідний, але на Зеленському схема дала збій. Вибори виграв кандидат, якого вирішила собі обрати більшість, як сказав один розумний чоловік, «байдужих українців», які раніше особливо не цікавилися політикою й узагалі мало у що заглиблювалися. Навіть телевізор дивилися, щоб розслабитися й «поржать». Не кажучи вже про читання книжок, аналіз політичних програм тощо. Їм просто сподобалися «відосікі» зі знайомим обличчям, яке хрипким голосом обіцяло «всіх зробити». І вони за нього проголосували. Щоб тепер ці люди змінили свою думку, потрібні справді серйозні тектонічні потрясіння. Щось на зразок порожніх полиць у магазинах, порожнього холодильника, порожніх кишень, неможливості виїхати на море чи зробити манікюр, а до всього — ще й величезних боргів за плечима. Можливо, тоді їх попустить їхнє «по приколу» і вони вподобають собі когось іншого. Поки цього немає — їх усе влаштовує. Тому рейтинг Зеленського суттєво не падатиме.
Читайте також: Бойові вовки і легковаговики
І навіть якщо раптом комусь вдасться його похитнути, на виборах цю біду завжди можна виправити. Скориставшись перевіреним іще Кучмою рецептом із назвою «менше зло», що дає змогу навіть недругів змусити полюбити президента і проголосувати за нього. І не обов’язково для цього витягувати з нафталіну комуніста Симоненка. Він уже старий і своє віджив. Достатньо вивести у другий тур поруч із Зеленським неприйнятного для великої кількості людей у цій країні опонента: путінського кума Медведчука (а рейтинг ОПЗЖ зростає, і медіа-імперія цьому неабияк сприяє) — і більшість українців із жахом побіжить голосувати за чинного президента, який знову отримає взірцевий виграш. Не гірший за перемогу на попередніх виборах.
Звісно, перш ніж рватися в бій, самому Зе було б корисно відповісти собі на питання: навіщо друга каденція, якщо в тебе за першу нічого не вдалося? Тільки це не про Володимира Олександровича. Якби він міг знати відповідь на таке складне питання, то, мабуть, ніколи не рвонув би в політику. Та й апетит, кажуть, приходить під час трапези. А в нашому випадку він ще й наклався на нездатність усе з’їсти за один присід.