Після виборів до Європейського парламенту зітхнули з полегшенням усі ті, хто очікував потужнішого прориву крайніх правих і розгрому поміркованих політичних сил. Проте песимістичні прогнози соціологів не справдилися. Старі класичні помірковані праві та ліві партії хоч і посунулися з провідних позицій, втративши більшість, проте матимуть достатньо впливові фракції. Популісти хоч і набули додаткової ваги й у кількох країнах стали найчисленнішою політичною силою, більшості не матимуть і своїх правил не диктуватимуть.
«Ці вибори можна назвати історичними за кількома критеріями, — написав французький щоденний часопис Le Monde. — Насамперед участь виборців зросла й сягнула середнього показника 50,8%. Крім того, результати продемонстрували зміцнення не тільки популістських партій, а й екологів та лібералів. Найбільше підтримку втратили консерватори з політичної групи народників і соціал-демократи, вони вже не мають абсолютної більшості».
Остаточно новий склад Європарламенту сформується 2 липня, коли в Брюсселі розпочнеться перша його сесія. Нині тривають консультації лідерів політсил 28 країн — членів ЄС щодо нових альянсів і фракцій, а також щодо нового керівництва Європейського парламенту, Європейської комісії та Європейського центрального банку. Експерти вправляються в прогнозах, журналісти полюють за інсайдами. Суспільство зацікавлено спостерігає за перестановкою сил. Перегони довели на практиці, що європейський виборець не тільки не збайдужів до політики, як переконували численні коментатори, а навіть продемонстрував рекордну явку, якої не спостерігалося з 1994 року.
Читайте також: Туск повідомив, коли в ЄС визначать кандидатів на топ-посади
«Прийшов голосувати кожен другий! — дивується Крістоф, викладач філософії в паризькому ліцеї. — У Франції та Німеччині найкраще змобілізувалися виборці зелених. Це добрий знак. Люди починають усвідомлювати, що знущатися над планетою стає небезпечно, вони навчилися проектувати спільне лихо на власну долю». У всьому ЄС зелені здобули 69 місць — на 19 більше, ніж у попередньому складі. З таким результатом екологи постають класичною партією впливу, яка, можливо, увійде до правлячої коаліції. У Німеччині партія «Зелені» стала другою за впливом політичною силою. Традиційно вони найбільше підтримують Україну в протистоянні із загарбницькою Москвою, а лідер французьких екологів Яннік Жадо не раз жорстко висловлювався стосовно російського імперіалізму та анексії Криму.
Утім, попри добрі новини в царині екологічної свідомості, на загальному європейському рівні сформувалася друга очевидна тенденція. Високу активність продемонстрували також прихильники популістських політичних сил. Конкретно в Західній Європі до Європарламенту пройшли представники трьох формацій: «Національного об’єднання» Марін Ле Пен (колишній «Національний фронт»), «Північної ліги» Маттео Сальвіні та партії — ініціатора Brexit Найджела Фараджа «Європа за свободу і пряму демократію». Загалом у всьому ЄС крайні праві популісти вибороли 171 місце.
Вибори продемонстрували, що на сьогодні популістські партії Ле Пен, Сальвіні та Фараджа стали найбільшими політичними силами у своїх державах: Франції, Італії та Великій Британії. За невипадковим збігом обставин усі вони відверто висловлюють симпатії Кремлю, а команда Ле Пен ще й отримує з Росії фінансування. Усі троє керівників структур були за «легалізацію» анексії Криму та припинення санкцій Європейського Союзу проти Кремля. У проекції на українські інтереси ця трійця за прогнозованої підтримки польських крайніх правих гарантовано просуватиме «мир, дружбу та співпрацю» з Москвою.
Чи мають крайні праві потенціал ефективно просувати скасування санкцій? Самостійно ні. У них хоч і є суттєва підтримка виборця, проте вони можуть об’єднуватися в блоки та коаліції лише між собою. Тактика санітарного контролю проти них, запроваджена поміркованими партіями, досі спрацьовувала. Отже, навіть якщо євроскептики знайдуть спільну мову й об’єднаються в численну фракцію, провести ту чи іншу власну резолюцію їм буде проблематично. Натомість вони зможуть ефективно блокувати ініціативи інших політсил. Уже зрозуміло, що дебати в наступному Європарламенті будуть важкими та виснажливими.
Третя важлива тенденція, що вималювалася на виборах, — очевидна втрата впливу старих класичних поміркованих партій. Відтепер коаліція соціал-демократів і народників втрачає більшість. Упродовж 40 років правоцентристи з Європейської народної партії (ЄНП) та лівоцентристи з групи соціал-демократів (СД) керували структурою по черзі або й разом. Цей період завершився. Порівняно з 2014 роком народники втратили 40 місць. Насамперед через незадовільні результати правих у Франції, Італії, Іспанії, Німеччині. Французькі республіканці, що свого часу привели до влади президентів Ширака та Саркозі, насилу здобули 6,3% і фактично посунулися на маргінес політичної шахівниці.
Читайте також: В Польщі на виборах до Європарламенту перемогла правляча "Право і справедливість"
Соціал-демократи порівняно з минулими виборами втратили 45 місць. Нові цифри свідчать про те, що склад майбутньої правлячої коаліції неминуче зміниться. Але як саме? Можливі будь-які конфігурації із зелених, народників, поміркованих лівих та лібералів, які також посилили позиції з минулого скликання та вибороли 109 мандатів. «Популістська хвиля», про яку багато писали аналітики напередодні виборів, виявилася не руйнівною. Прихильники ЄС у складі нового парламенту мають понад 500 голосів. Це означає, що голова Європейської ради теж буде з-поміж прихильників ЄС. Знову ж таки в проекції на Україну це краща перспектива, ніж близькі до Путіна радикальні праві.
Переговори про кандидатури очільників європейських інституцій ніколи не бувають швидкими й безболісними. Згідно зі встановленими правилами має бути дотриманий баланс інтересів великих та малих країн, Півдня та Півночі, Старої та Нової Європи, а також бодай трохи гендерні параметри. Традиційно потужний французький вплив зменшується: соціалісти та республіканці проводять до великих політичних груп народників і соціал-демократів кожен по шестеро депутатів. Президентська партія «Вперед, Республіко!» увіллється до менш численних і впливових лібералів. 13 зелених під проводом Янніка Жадо долучаться до своїх однодумців і зможуть широко використовувати трибуну Європарламенту для проголошення ідей, але не факт, що для реального захисту своїх проектів.
Оскільки, попри всі формальності, великі країни важать все ж таки більше за маленькі, бодай за кількістю тих, хто голосує, їхній вплив на вибір нових керівників європейських структур буде вирішальним. Мова про Францію, Німеччину, Велику Британію, яка, незважаючи на Brexit, брала участь у голосуванні, а також Італію, Іспанію та Польщу. 28 травня в Брюсселі розпочалися консультації щодо кандидатури на голову Європейської комісії. З імовірних претендентів німецький народник Манфред Вебер, нідерландський соціал-демократ Франс Тіммерманс і данка Марґрете Вестаґер від лібералів. Також одним із можливих наступників Жана-Клода Юнкера називають французького комісара Мішеля Барньє.
Емманюель Макрон закликає європейців відмовитися від принципу перезмінки за партіями й країнами і перейти на гнучкішу систему вибору очільників. Чи здобуде Макрон підтримку, дізнаємося в найближчі тижні.
Читайте також: Facebook краще готовий до виборів у Європарламент, ніж до виборів у США – Цукерберг
Вибори до Європарламенту неминуче вплинуть на розстановку політичних сил і впливів у ЄС та опосередковано — у країнах-членах. Навіть якщо вони не приведуть до безпосередніх змін у внутрішній політиці держав, неможливо не враховувати розподілу електоральних симпатій. Високе протестне голосування, що виявилося в масовій підтримці популістських сил, свідчить про втому від «системної політики» й класичних партій, а також про вправну інструменталізацію страхів тими «позасистемними» політиками, які товаришують із Москвою.
Російський вплив на вибори в ЄС вже став предметом досліджень політологів. Цього разу він не виявився таким переможним, як під час Brexit, проте аналітики констатують високу активність російської пропаганди в Західній Європі через соцмережі, істеричні настрої в суспільствах. Відстежуються численні сторінки у Twitter, пов’язані з російською «фабрикою тролів» у Петербурзі. Вплив на Західну Європу важливий для Москви ще й тому, що саме великі західні держави мають великий вплив на рішення, які стосуються санкцій, і визначають формат політичної співпраці. Москва намагатиметься розсварити їх і максимально послабити ЄС, використовуючи своїх союзників у новому Європарламенті. Від тих, хто очолить європейські інституції, не в останню чергу залежатиме, наскільки ефективно Євросоюз опиратиметься московському впливу.