За що Лукашенка карає силовиків

Світ
25 Травня 2019, 11:33

У Білорусі КДБ затримав одного з близьких до президента  Аляксандра Лукашенки людей — заступника держсекретаря Ради безпеки й колишнього «головного охоронця» президента Андрєя Втюріна. Офіційно — за хабар у розмірі $150 тис. Але це затримання викликало чимало запитань. Аж до версій про «змову» силовиків.

Його арешт навдивовижу майже збігся за часом із відставкою російського посла в Білорусі Міхаіла Бабіча. Що й спонукало багатьох експертів сумніватися, що причиною арешту послужив саме хабар.

Андрєй Втюрін — дуже цікава особистість. Він народився 1971 року в Пензі. 1992-го закінчив Саратовське вище військове командне училище МВС Росії, а в 2002 році — Академію МВС Білорусі. Із 1995-го — у службі безпеки Лукашенки. Нагороджений орденами «За бездоганну службу» та «За службу Батьківщині». Начальник Служби безпеки з 2007 року. Від 2014-го — заступник держсекретаря Ради безпеки.

Тобто Втюрін один із найвисокопоставленіших вихідців із МВС у оточенні Лукашенки, не виключаючи й самого міністра Ігаря Шунєвіча. При цьому МВС у Білорусі, на відміну навіть від КДБ, вважається найбільш проросійським відомством. Та й як же інакше, якщо саме його співробітники розганяють мітинги «націоналістів» в країні й фабрикують проти прихильників незалежності адміністративні, а іноді навіть кримінальні справи?

 

Читайте також: Білоруський журналіст: Казати про «поглинання» Білорусі Росією поки що абсолютно невиправдано

 

Тому зовсім не виключено, що Втюрін справді міг контактувати з Бабічем. Останній поводився в країні досить нахабно, а деякі його висловлювання інакше, як образливими, назвати не можна. Його розмови про те, що Росія мало не «годує» Білорусь, викликали гнівні відповіді білоруського МЗС. Причому відповідали йому якісь прес-секретарі та клерки, а не міністри й заступники міністрів. Це було досить дивно й повинно було послужити знаком, що на цій посаді він довго не протягне. Однак істотнішим є інший факт: саме з появою в країні Бабіча значно активізувалися прихильники «русского мира». Вони стали поволеньки виходити зі своєї маргінальної тусівки на серйозніший простір, намагаючись критикувати насамперед прихильників суверенітету й незалежності. Деякі з них почали вимагати закрити найстарішу в Білорусі організацію, яка послідовно відстоює інтереси суверенітету, — Білоруський народний фронт. Інші нападали на Товариство білоруської мови та його керівницю (між іншим, депутата парламенту) Альону Анісім.

Аналітичний центр EAST, що розташований у Варшаві, опублікував доповідь про дезінформацію в Білорусі. За його результатами, у країні масово з'являються сайти, повністю присвячені подіям у країні, деякі з них навіть видають себе за регіональні ЗМІ. На цих ресурсах нейтральний новинний і розважальний контенти чергуються з пропагандистськими матеріалами. Таких сайтів нарахували близько 20, у них можуть з’являтися статті, в яких піддається сумніву існування білорусів як самостійного народу, а також їхньої мови. Експерти зазначають, що на цих ресурсах також використовується мова ворожнечі стосовно окремих соціальних груп: журналістів, блогерів, представників опозиції та правозахисників.

Симптоматичним стало проведення 9 травня «безсмертного полку» у Вітебську. Влада міста не санкціонувала цю акцію, однак вона все ж таки відбулася. При цьому не повідомлялося про жодні арешти організаторів чи розгін демонстрації (що з національно орієнтованими заходами стається постійно). Та й до цього «русскоміровці» не ризикували перечити владі.

У Білорусі цього року мають відбутися парламентські, а наступного — і президентські вибори. проходитимуть вони в умовах стабільного погіршення економіки. Тому Лукашенці необхідно зробити хоча б вигляд, що він контролює ситуацію в країні 

Зокрема, за попереднього посла — Алєксандра Сурікова — такого не було. При цьому заступник секретаря Ради безпеки (!) контактує з російським послом, якого небезпідставно вважають провідником «русского мира», і не вживає жодних заходів, щоб цю національну небезпеку знешкоджувати. Випадковість? Навряд чи.

Цікава в цьому ракурсі й думка головреда «Эха Москвы» Алєксєя Вєнєдіктова: «Достеменно очевидно мені, чому Путін ухвалив рішення відсторонити, забрати посла Бабіча. Андрєй Втюрін був візаві посла Бабіча. Цілком законно, що як заступник держсекретаря Ради безпеки він мав зв'язки з російським послом. Мабуть, щось таке говорили, що було покладено на стіл Лукашенки, й це він пред'явив Путіну… Розуміємо, які в нього можуть бути зв'язки, впливи. І ширяться різні чутки — від змови проти Лукашенки до «перехоплення» на виборах (у Білорусі ж скоро вибори президента). Однак у будь-якому разі ясно, що такий демонстративний арешт Втюріна — це насамперед його зв'язки з РФ», — сказав він в ефірі своєї радіостанції.

Офіційно повідомляється, що Втюріна було затримано через хабар у розмірі близько $150 тис. Однак цікаво, що (як офіційно повідомив КДБ Білорусі) ці гроші йому надійшли від якоїсь «російської фірми Г». Найменування підприємства не розкривається, через що деякі гарячі голови навіть припустили, що це «Газпром».

Гадати навряд чи варто, однак виникає резонне запитання: як представники «фірми Г» вийшли на таку високопоставлену особу, як заступник керівника білоруського Радбезу? Адже зрозуміло, що з вулиці, та ще з таким делікатним питанням, до нього не потрапиш.

Тому закономірно виникла версія, що до цього доклав руку саме посол із Росії Міхаіл Бабіч. Можливо, він і звів хабародавців й одержувача, що вже зовсім не співвідноситься зі статусом посла в будь-якій країні. Цілком імовірно, що саме це стало останньою краплею для Лукашенки стосовно посла. Легко сказати: представник іншої держави, яку білоруський керівник уже не називає «братньою», підкуповує далеко не останню в його оточенні людину. Причому людину, яка працювала в команді Лукашенки понад 20 років.

 

Читайте також: Білорусь відмовилася від кредитів МВФ

Утім, версія про якусь змову силовиків теж не особливо витримує критику. У Білорусі така змова малоймовірна в принципі. Хай там що, а силовий блок Лукашенки з-під контролю не випускає. Хоча б тому, що його син Віктор є помічником із національної безпеки й теж — член Ради безпеки Республіки Білорусь. Лукашенка-молодший не плестиме змови проти Лукашенки-старшого. Тим більше, що Радбез не є, врешті-решт, силовою структурою.

Звичайно, Віктор Лукашенка свого часу сприяв призначенню на ключові посади силових відомств людей, які так чи так пов'язані з ним. Однак це не означає, що відбувалося це без відома й схвалення Лукашенки-старшого. Навіть більше, практично всі, хто з ініціативи сина був призначений на відповідальні місця, упродовж останніх років знову опинилися не при справах.

На думку більшості аналітиків, у Білорусі вже не один рік триває посилення персонального контролю Лукашенки над силовим блоком. Це, звичайно, послаблює вплив на ці структури його сина. Однак усе це відбувається в межах внутрішньосімейних протиріч і ніяк не впливає на реальну ситуацію в країні, де всі важелі влади сконцентровані в руках Лукашенки-старшого. Тому реальних засобів і ресурсів влаштувати переворот нині в країні немає ні в кого.

У Білорусі цього року мають відбутися парламентські, а наступного року — і президентські вибори. Причому проходитимуть вони в умовах повільного, але стабільного погіршення економічної ситуації. Уже нині люди живуть значно гірше, ніж п'ять років тому. Основних економічних показників, які обіцяв Лукашенка на попередніх виборах (зарплата по 500 доларів в еквіваленті, створення нових робочих місць, будівництво житла й навіть мережа 5G!), так і не було досягнуто. Зрозуміло, довіра до керівника країни в народі поступово падає.
А переобиратися Лукашенці треба. Тому йому необхідно зробити хоча б вигляд, що він контролює ситуацію в країні. А симптоми цього видно неозброєним оком. Він висловився проти проведення «Дня волі» в Мінську — акцію відразу ж заборонили. Влада почала масштабну реконструкцію в Національному некрополі — Куропатах, місці масових репресій у 30-ті — 40-ві роки минулого століття. При цьому зруйнували зведений там «народний меморіал», хрести, які встановлювали люди. На обурення громадськості було відразу заявлено: це зроблено за рішенням безпосередньо Лукашенки.

Нині ж — затримання високопоставленого чиновника, можна сказати, товариша. Цікаво розтлумачив цей арешт сам Лукашенка. За його словами, Втюрін опинився в полі зору правоохоронців ще до переведення в Раду безпеки. «Якби він у мене був поза підозрою, він би досі працював начальником Служби безпеки. Уже тоді до нього були питання. Я мав певні підозри. Йому було надано шанс», — цитує слова Лукашенки його прес-служба.

 

Читайте також: Лукашенко повідомив, що компанії РФ поставляють санкційні товари через Білорусь

У спецслужб було чимало фактів щодо протиправної діяльності Андрєя Втюріна, він перебував під наглядом упродовж півтора-двох років. «Але була моя залізобетонна вимога: особа, яка має «індульгенцію» від президента, має бути затримана лише за наявності залізобетонних доказів. Його взяли на гарячому: 150 тисяч доларів йому вчергове привезли росіяни», — розповів Лукашенка. 

Він вважає, що в цій ситуації немає нічого виняткового: «Звичайнісінька боротьба з корупцією». А думка про те, що Втюрін був близькою людиною глави держави, — помилкова, як додав білоруський керівник.

Таким чином Лукашенка вкотре виставляє себе «захисником інтересів народу» і «непримиренним борцем із корупцією». Він демонструє, що для нього немає «недоторканних», і стверджує, що «тримає руку на пульсі» мало не всіх подій у країні. І ніхто, крім нього, цього не може зробити.
Тобто намагається відновити свій імідж і підвищити рейтинг на тому, на чому він це робить уже понад чверть століття — на боротьбі з корупційними злочинами. Тільки дивно, що корупції при цьому менше анітрохи не стає.

І звичайно ж, це застереження всім білоруським чиновникам, які тепер мають гадати: «Якщо вже Втюріна заарештували, то хто ж такий я?» Мають приборкати свої апетити, поменше спілкуватися з іноземцями, чітко виконувати доручення керівника держави і, звичайно ж, бути повністю лояльними до Аляксандра Лукашенки.

Адже якщо Втюріна справді заарештували за розмови з Бабічем, як стверджує Вєнєдіктов, отже, виникли сумніви саме в його лояльності до Лукашенки.

Питання в тому, яка версія для Аляксандра Лукашенки була основною. Чи справді він сподівався, на тлі різкого загострення відносин із Росією, послабити позиції «русского мира» в Білорусі? Бацька вже неодноразово казав, що не називає Росію «братнім народом», а в нещодавньому посланні народу й парламенту в основній промові взагалі не згадував східну сусідку, намагаючись обійти її евфемізмами. Такий собі «повний ігнор». Тому п'ята колона тут йому абсолютно не потрібна.

Чи він усе ж таки мислив про те, щоб мати кращий вигляд в очах насамперед свого народу? Підвищити свій імідж, довести свою потрібність, необхідність, важливість і продемонструвати повний контроль над ситуацією? Чи він зміцнює лояльність своїх чиновників? Цілком імовірно, що і те, і друге, і третє. Убити одним пострілом навіть не двох, а трьох зайців — беззаперечно в його дусі й стилі.