«Приблизно з 2013-го я проявив активну громадянську позицію та став допомагати просувати різноманітні соціальні проекти. Бо мене не влаштовувала ситуація в нашій країні. Тоді я займався класичними для Краматорська напрямами — машинобудуванням і приладобудуванням. А з початком війни потрапив до руху місцевих активістів і волонтерів, — розповідає Сергій, який вважає, що 2014 рік став для багатьох його знайомих дуже значущим. — Хоч я й не брав участі в Майдані, його вплив був великий. Я тоді взагалі з родиною поїхав у Карпати, але відпочинок не вдався. Усе, що відбувалося в Києві, шокувало, змінило погляди на життя. Тому коли ми повернулися додому, то свідомо занурилися в активнішу громадську діяльність».
І зовсім швидко сталося так, що епіцентр подій змістився в його рідний Краматорськ. Коли в місті почалися проросійські мітинги, Сергій об’єднався з друзями для своєрідного спротиву, який, як тоді здавалося, мав бути мирним і в межах закону. Вони, наприклад, розвішували великі банери по всьому місту, де було написано: «Україна єдина. Нація неподільна». Такий національний активізм гуртував людей, обурених «русской весной». Сергій займався блогерством, тож входив до певного кола патріотично налаштованих громадян. Каже, тоді ще не боялися, але в червні майже вся діяльність була дуже ризикованою: вони возили допомогу на українські блокпости, підсобляли військовим на аеродромі. «Ринком ходять люди в камуфляжі, з автоматами, а ти купуєш 15–20 пар «різнокаліберного» взуття, у лікарню привозять «битих» сєпарів, а ти скуповуєш увесь шовний матеріал в аптеках. Буває, хтось за тобою біжіть: для кого це?» — згадує він. Знайомі, які входили до сепаратистського руху, попереджали: обережно, ми тут твій плакат зняли й у тебе скоро будуть неприємності. І вони в нього з’явилися б, у цьому майже не варто сумніватися. У захопленому виконкомі знайшли характеристику на нього, така тоді була, мабуть, на кожного проукраїнського місцевого. Її потім показали й Сергію. На папірці з його фото зі сторінки в соцмережі було написано щось на кшталт «адекватний укроп, розмовляти можна, але марно».
Читайте також: Дружківка можливостей
А розмовляти з ним намагалися. Востаннє Сергій відвідав Росію ще до окупації Криму: його запрошували на дуже високу посаду в одному із заводів. Та після всіх подій це його більше не цікавило. Нині він віддалено працює «там, де платять гроші», об’єднавшись із однодумцями. Але ідею змінити систему професійної технологічної освіти не покинув: разом із товаришами з IT-бізнесу створив «ГІК-Бункер» — креативний простір Краматорська. Уже півтора року тут відбуваються різноманітні заходи освітнього характеру. Підтримує його бізнес, який не задоволений рівнем технічної та технологічної освіти. «На жаль, у сфері технологій у нас орієнтація на низькокваліфіковану працю позаминулого сторіччя. Я не хочу, щоб країна перетворилася на смітник убогих та брудних виробництв. Тож два роки тому саме в промисловому місті на Донеччині ми спробували реалізувати ідею, яка витала в повітрі. Тепер у нас в регіоні реалізуються різноманітні проекти, спрямовані на те, казатимемо прямо, щоб витягти моїх земляків із регіонального болота, показати їм країну, розповісти про сучасні технології. Це несподівано привело до того, що дуже активна молодь поїхала реалізовувати себе та свої проекти поза Донеччиною. Сьогодні тут середньостатистичний активіст — людина за 35 років, у якої є постійна робота, дах над головою, вона дуже прагне, але не готова до кардинальних змін. Як викладач я був вражений тим фактом, що вже не працює класична система державної освіти.
Студент — це клієнт, який повинен приходити за продуктом: знаннями, уміннями, інформацією або за можливостями освітнього середовища. А в нас він іде за сертифікатом, довідкою, дипломом. І багато компаній розглядає навчання у вищих закладах як просто гарантію, що людина нормальна та адекватна: зміг потрапити до вишу, отже, око собі викруткою не проткне. Доходить до нонсенсу: дуже популярні такі проекти, коли, наприклад, роботодавець зі студента третього курсу робить для себе верстатника. Вони беруть їх на робочі спеціальності, а скільки грошей держава витрачає на це? Бізнесу непогано: він отримує адекватну людину. Але державна система залишається без інженерів, без креативних людей, що працюватимуть із сучасними технологіями. Більшість потенційних інженерів ідуть або у зовсім інший сектор, або на важку просту працю».
Читайте також: Без труднощів перекладу
У «ГІК-Бункері» почали з громадської програми, у якій розказали звичайним молодим людям про цікаві стартапи. Так вийшло, що в перші десятки шкіл вони пішли з власноруч виготовленими 3D-принтерами, які виявилися дуже цікавими для молоді. Працювали не з одинадцятикласниками, а зі школярами сьомих — десятих класів, бо кажуть, випускникам щось доводити вже пізно: вони націлені на своїх юристів чи бухгалтерів. Коли об’єдналися айтішники, активісти та бізнесмени для створення кола неформальної технологічної освіти, вдалося запустили освітні курси за найкращими світовими навчальними системами, наприклад, оригінальний Гарвардський курс CS50. Крім того, співпрацюють із деяким фондами в межах освітніх проектів, як-от сучасне IT-навчання для шкільних вчителів інформатики.
Про цікаві спроби Сергій може розповідати годинами: «Запам’ятався, звичайно, перший досвід. Це був проект «Діти для дітей», де ми створювали функціональні речі у формі іграшок для дітей із особливими потребами. Взагалі 3D-моделювання вимагає доволі багато часу та зусиль. Але ми отримали кілька дуже цікавих прикладів. Так, на воркшопі для школярів другого — третього класу створили проект із виготовлення печива. За 45 хв вони запропонували цикл виробництва: спочатку розробили ідею, які тістечка вони хочуть робити, потім придумали 3D-модель формочок. Затим ми все те надрукували, а наступного дня вже випікали це печиво просто в офісі. Дитина зрозуміла: щоб отримати продукт, треба мати ідею, знати технологію. Зі старшими зробили магніти на холодильник: сформували ідею, вигадали модель, форму, навчилися працювати з гіпсом, розмалювали. У цьому багато корисного, починаючи від професійного орієнтування, яке показує, що в нашому місті є сучасний технологічний сектор і люди, яким цікаві сучасні технології, що не обов’язково звідси їхати, бо й тут можна працювати над крутими речами. Інвестори, представники IT-бізнесу, які вкладаються у складні освітні проекти, відчули значну користь для свого бізнесу — отримали майбутніх кадрів. А хтось зі слухачів навіть стає ментором у проектах програмування для підлітків».
Нині працює курс для людей, які хочуть спробувати себе в ІТ. Усі слухачі, котрі пройшли його та захистили свої проекти, отримують гарвардські сертифікати. Неочікувано випускні соціальні проекти почали стимулювали міську владу. Наприклад, молоді люди розробили електронну систему звернень до депутатів на сайті міста. Вони проводили експерименти, шукали певних можновладців, намагалися щось у них запитувати. Це було дуже важко, адже система вийшла непростою, вона онлайн показувала все: хто з народних обранців відреагував на звернення, чи є взагалі якийсь рух, можна було почитати відгуки на їхню роботу, побачити статистику, характеристику чи іншу інформацію про того чи того депутата. Після цього у виконкомі сказали, що там теж впроваджуватимуть таку систему. Але вже рік те, що краматорчани бачать від можновладців, досить суттєво відрізняється за якістю від їхнього проекту. Ще зробили систему контролю за рухом громадського транспорту, електронну реєстрацію в лікарні. Сергій упевнений: навіть якщо щось не приймається владою, це стимулює їх далі працювати над такими проектами. Запроваджена в «ГІК-Бункері» й цікава система для дітей «Вчимося програмувати граючись». Сергій каже, що головне, чого вони прагнуть, — навчити їх здобувати знання свідомо.
Читайте також: У камуфляжі та вишиванці
Нещодавно в межах угоди мерів у Краматорську реалізували експеримент, у якому активісти «ГІК-Бункера» показали сучасний підхід до створення освітнього простору в школі. Вони переобладнали старий кабінет фізики під проект «Наочна візуалізація енергоефективності». Замість того, щоб просто зробити ремонт, поставити пластикові вікна, як пропонували чиновники, зробили по-іншому. Наприклад, замовили десятиметрові фотошпалери з візуалізацією підходу до створення сучасної технологічної оселі з прикладами енергозаощадження в домівках різних століть. І все це на тлі вітропарку, побудованого краматорською компанією, яка працює та виробляє енергію в Херсонській області. «Це справжній дизайн занурення, коли все в кабінеті функціональне для навчання. Вивчаємо декуперацію повітря: поставили декуператор зі стендом, щоб діти бачили, як працює змішування холодного та гарячого повітря. Купили лабораторне обладнання, яке має вимірювати енергоефективність приміщення, щоб кожна дитина могла це зробити тут і зараз. Навіть пішли ще далі: вирішили поставити 3D-принтери та різноманітний комплект витратних матеріалів для реплікації навчальних матеріалів і лабораторного обладнання — того, що потрібно для конкретної дисципліни. І це запрацювало, вчителька проявила цікавість. Розробили схему турбогенератора, а механізми почали друкувати, сконструювали вітряк та інше», — ділиться своїм ноу-хау Сергій Гаков.
Нинішній колектив технологічного стартапу, який базується в «ГІК-Бункері», працює над освітньою лабораторією для реплікації навчального обладнання для програми «Нова українська школа». Автори проекту доводять, що з мінімальними затратами за допомогою 3D-принтера можна створювати освітній матеріал у в тій кількості, яка потрібна вчителеві. Адже сьогодні з’являються дуже красиві оновлені школи з різноманітним обладнанням, яке діти в процесі навчання псуватимуть, ламатимуть, губитимуть. А оновлювати базу з нашою бюджетною реальністю не буде чим. Розв’язати цю проблему Сергій пропонує теж за допомогою сучасних технологій, які, що найважливіше, самі собою даватимуть бекграунд на майбутнє: «3D-принтери можуть задовольнити ці потреби в кожній школі. Якщо вони постійно працюватимуть, а не просто стоятимуть там як зразок прогресу, викладачі шукатимуть щось нове та цікаве. Можна навчити дітей створювати прототипи будь-яких речей із усвідомленням, що це корисно та доступно! Україні потрібна масова технологізація, що змусить молодь звернути увагу на сучасні прості й універсальні технології. Такі технолабораторії стануть корисними для учнів, до того ж вони не дуже дорогі та прості у навчанні».