На його думку, попри те, що в сутичках на Грушевського загинули вірменин Сергій Нігонян, білорус Михайло Жизневський та двоє українців – Юрій Вербицький і Роман Сеник, навряд чи це зніме питання етнічної нації й утвердить факт наявності української політичної нації.
«Хотілося б, але річ у тому, що все одно будуть професійні патріоти, все одно будуть етнічні антропологи, які доводитимуть, як і в інших державах у добу їх становлення, що етнічне походження понад усе. Просто треба виходити з того, що нормальних людей більше, ніж ненормальних», – зауважив письменник.
«Те, що приходило по півмільйона людей на Майдан, і більшість із них – кияни, доводить, що київська спільнота в принципі не хворіє. На жаль, на мою думку, Київ став не полем формування одного світогляду, а полем битви різних світоглядів. Хоча мешканці столиці зараз набагато активніші, й за фактом вона стала частиною Західної України», – переконаний Курков.
Він також виокремив позитивні і негативні моменти такого розвитку подій.
«Київ потроху втрачає свій міщанський дух і набуває того романтизму, який потенційно може переходити в радикалізм. Хоча, з іншого боку, в людей, які провели на Майдані два місяці й слухали багато різних промов, багато розмовляли між собою, теж відбувається певне переформатування мізків. Навчитися слухати, навчитися щось сприймати, щось не сприймати критично – то дуже хороша школа для будь-якої людини незалежно від рівня освіти. І в цьому плані вміти слухати одне одного, навіть не погоджуючись одне з одним, – це вже величезний крок до толерантнішого суспільства. Можливо, якщо згодом ми зустрічатимемо людину, якій, вочевидь, бракує знань, щоби висловити свою думку, ми відправлятимемо її не на три літери, а до бібліотеки повчитися», – сказав Курков.
Більше читайте у матеріалі «Андрій Курков: «Хочу, щоб українська культура інтегрувала в себе все, що належить Україні» у № 6 "Українського тижня".