3 березня 1913 року за день до інавгурації 28-го президента Вудро Вілсона американські суфражистки на чолі із Еліс Пол влаштували жіночий парад у Вашингтоні, аби привернути увагу до плачевного стану із правами жінок у США на той час. Тисячі жінок пройшли з протестом по Пенсільванія-Авеню. Попри те, що поліція жорстко обійшлася із протестувальницями, цей парад став рушійним моментом у відстоюванні прав жінок у США. Саме із цим протестом проводили аналогії багато істориків, аналізуючи жіночий парад 21 січня у Вашингтоні. Останні тижні кампанії Дональда Трампа були наповнені обговореннями про його зневажливе ставлення до жінок та звинуваченнями у сексуальних домаганнях. Це і спричинило серед активних жінок ідею про потребу ще раз заявити про свої права.
Читайте також: Перший після Вашингтона
Хоча зважаючи на те, що до маршу врешті доєдналися також і ті, хто не є феміністом чи феміністкою за поглядами, але втім не схвалює обрання Дональда Трампа президентом або його погляди в питаннях, не пов'язаних із правами жінок, то аналогії тут ще також можна провести із маршем, організованим Мартіном Лютером Кінґом у 1963 році. Утім, марш 2017-го року був значно більш чисельним, аніж його попередники-аналогії.
Суботні акції протесту у Вашингтоні зібрали в рази більше людей, а ніж інавгурація 45-го американського президента Дональда Трампа у п'ятницю. У Вашингтоні, за підрахунками, кількість протестувальників перевищила півмільйона, офіс мера Нью-Йорка оголосив цифру у про понад 400 тис учасників, сотні тисяч вийшли на вулиці в Чикаго, Лос-Анджелесі та Бостоні.
Як пише The New York Times, для того щоб мобілізувати прогресивний рух, що вібрував після поразки Гіларі Клінтон, організатори протестів розширили базу протесту поза давні жіночі питання такі як аборти, рівна оплата праці та сексуальні домагання. Вони додали також права мігрантів, жорстокість поліції та відтермінування голосування щодо захисту навколишнього середовища. Утім, корені маршу, на думку видання, лежать у "злості та розчаруванні багатьох жінок через те, що ці вибори знову поставили питання гендеру на перший план".
Читайте також: Трамп і Європа
Як повідомляють кореспонденти видання, вік протестувальників різнився від школярів до людей похилого віку. Більшість мали саморобні плакати із гаслами "Ненависть не робить Америку великою" ("Hate Does Not Make America Great"), "Я не повернуся тихенько у 50-ті" (“I Will Not Go Back Quietly to the 1950s")
Окрім, ганебної поведінки із жінками та зневажливого до них ставлення з боку новообраного президента, протестувальники обурювалися тим, що в уряді та внутрішньому колі спілкування Трампа дуже малий коефіцієнт жінок, а сам новообраний президент обіцяв номінувати до Верховного Суду суддів, які скасують історичне рішення Верховного Суду 1973 року Роу проти Вейда, що легалізувало аборти.
Читайте також:Європейські експерти про перемогу Трампа
Варто утім зазначити, що ці суботні протести аж ніяк не репрезентують цілісний спротив американського суспільства новообраному американському президенту, а швидше те, наскільки країна є розділеною. "Бачив вчора протестувальників, але був під враженням, що ми щойно мали вибори. Чому ці люди не голосували", – написав у своєму твіттері Дональд Трамп в неділю, адже перед ним у п'ятницю на інавгурації були хоч і не багаточисельні, але все ж прихильники.
Так само із позицією жінок. 53% білих жінок віддали свої голоси за Трампа. Як пише, The New York Times, Багато хто з них пізніше коментував, шо його коментарі щодо жінок значили для їхнього вибору менше, а ніж віра в те, що його досвід у бізнесі може принести зміни для країни. Утім, 94% чорношкірих американок та 68% американок латиноамериканського походження, як повідомляв The Atlantic, віддали свої голоси Гілларі Клінтон, що у фінальному результаті дало Клінтон від жінок більше підтримки, ніж вони надали Трампу (54% до 42%). Сама ж Гілларі Клінтон на марші не з'являлася, але подякувала у твіттері протестувальникам за те, що вони відстоюють "наші цінності".