Владімір Путін скасував свій візит до Парижа, запланований на 19 жовтня. Що це? Перемога громадянського суспільства, яке активно виступало проти? Ефективність французької дипломатії? Нова фаза холодної війни?
— Це просто перемога здорового глузду. У таких умовах Франція не могла прийняти Путіна. Тим більше РФ наклала вето на проект французької резолюції в ООН. Було б важко заперечувати, що Росія зневажає міжнародне право і що її дії стають дедалі більш провокативними та невиправданими. Париж, до речі, завжди був дуже виважений у своєму ставленні до Москви, дехто навіть вважає, що занадто. Якщо, не домовившись із Німеччиною, Росія іде на конфлікт зі ще однією великою європейською державою, котра завжди шукала з нею консенсусу, то це ознака радикалізації її зовнішньої політики. Франція радше досить тонко зіграла. Це не вона скасувала візит Путіна. Йому було запропоновано формат дискусії, який обмежувався питаннями Сирії. Кремль сам відмовився від поїздки.
Чи впливає на французько-російські відносини конфлікт між Сполученими Штатами та Росією довкола бойових дій у Сирії?
— Певна річ. Вашингтон — один із найважливіших союзників Парижа. На глобальному рівні мета Франції в Сирії не надто відрізняється від американської. Росія натомість має іншу, і це зрозуміло від самого початку. Мова про збереження влади Асада й демонстрацію цілому світові свого повернення до кола найпотужніших країн світу. Окрім того, Росія прагне здобути «свою частку Європи», намагаючись грати на рівних із найсильнішими. Навіть якщо деякі цілі росіян частково збігаються з інтересами західних країн (боротьба з джихадистами), ми бачимо, що методи, до яких вдається Кремль, щоб здобути воєнну перемогу, підпорядковані його політичним імперативам. Він користується нагодою, чудово знаючи, що ситуація навколо президентської кампанії у Штатах працює на нього: президент Обама перебуває в періоді, який американці називають lame duk («кривенька качечка»), себто не може ухвалювати рішення про застосування військ у Сирії. До речі, Обама завжди негативно ставився до повноцінного задіяння армії, а сьогодні, за два-три місяці до завершення мандата, тим більше не прийме такого рішення. Нині господар Білого дому робить усе, щоб допомогти Гілларі Клінтон прийти на його місце, а американська опінія не прихильна до застосування збройних сил поза межами країни після Іраку й Афганістану. Так, криза між Росією та США впливає на відносини Росії та Франції, і, навіть якщо Париж та Вашингтон мають деякі розбіжності стосовно Сирії, вони не є суттєвими. Французька позиція значно ближча до американської, ніж до російської. Це очевидно.
Читайте також :Путін скасував поїздку до Франції через конфлікт навколо Сирії
Що думаєте про мінські угоди? Чи реально їх утілити?
— Щоб дати оцінку мінським угодам, згадаймо насамперед, у яких умовах вони підписані. Як завжди, Росія послуговується зброєю, щоб використовувати потім свою військову перемогу на дипломатичній арені. Цей підхід цілком відрізняється від західного. Захід уже тривалий час прагне обмежуватися дипломатією, не вдаючись до сили. Мінські угоди були укладені, коли розстановка сил на полі бою була не на користь України. Від початку угоди містили пункти, складні для реалізації. Саме тому сьогодні їх так важко втілити. Аби виконати ці домовленості, треба, щоб справді втілювалася бодай частина, пов’язана з припиненням вогню. Що ж до політичної складової, то це дуже важко. Я можу провести паралель із ситуацією, яка склалася довкола угоди між Росією та Грузією, підписаною у 2008 році, що теж не виконується. Із шести пунктів дотримано лише одного: немає бомбардувань та збройних нападів. Припинення вогню більш-менш діє, навіть якщо регулярно трапляються інциденти з викраденням людей і Росія будує новий кордон. Але решту документа росіяни інтерпретують як хочуть. Окрім того, Москва не дозволяє міжнародним спостерігачам інспектувати територію, яку контролює. Паралелі з українською ситуацією очевидні. Тому важко сьогодні прогнозувати, що мінські угоди буде виконано.
До речі, про українсько-грузинські відносини. Як оцінюєте їхній потенціал та нинішній стан? Адже, власне, зважаючи на подібність проблем, спільні дії в міжнародній політиці бачилися б доречними?
— Я сказав би, що відносини добрі, але могли бути ще кращими. Проблематика в царині міжнародної політики дуже схожа, і мені шкода, що Грузія не робить сьогодні на міжнародній сцені спільних з Україною кроків, не йде єдиним фронтом, щоб привернути увагу до проблем окупації своїх земель та порушення територіальної цілісності. Кілька нагод, вважаю, було втрачено. Було б значно легше порушувати ті самі питання перед Європейським Союзом і НАТО тандемом. Тобто я думаю, що відносини добрі, часто дві країни однаково голосують в ООН, у Раді Європи, але бракує спільних дій. Мабуть, причиною того є надмірна сором’язливість грузинської влади.
Читайте також: Зустріч у "нормандському форматі" може відбутися 19 жовтня – МЗС Франції
Що думаєте про перспективи «нормандського формату» — переговорів про майбутнє окупованих українських територій за участю лідерів Франції, Німеччини, України та Росії? Схоже, цей процес теж у глухому куті. Може, є сенс розширити формат, залучивши, скажімо, Польщу, Сполучені Штати чи Європейський Союз?
— Скажімо так: добре, що цей формат існує, бо нічого кращого наразі немає. Спробувавши його розширити, ми наразилися б на запеклий спротив Росії. Цей компромісний варіант — єдине, чого вдалося домогтися. Росіяни ніколи не погодяться на участь США.
——————————————————-
Торніке Ґордадзе — французький політолог, фахівець із геополітики Східної Європи та з питань сепаратистських самопроголошених утворень на континенті. Народився 1975 року в Грузії. 1996-го отримав диплом Інституту політичних студій у Бордо. 1997-го — Інституту політичних студій у Парижі. У 2002–2003 роках навчався в Єльському Університеті (США). 2006-го захистив докторську дисертацію в паризькому Центрі міжнародних досліджень. Від червня 2010-го до жовтня 2012-го — заступник міністра закордонних справ, потім — міністр з питань європейської інтеграції та євроатлантичної співпраці Грузії. Нині викладач Паризького інституту політичних досліджень та Вищої школи національної оборони Франції.