За кілька годин після перемоги прихильників виходу Британії з ЄС у відставку подав прем’єр-міністр країни Девід Кемерон. У неділю з тіньового уряду пішли 11 лейбористів і закликали піти у відставку лідера партії Джеремі Корбіна: він не проявив лідерства в кампанії до референдуму, який обернувся для політсили катастрофою. Перший міністр Шотландії Нікола Стерджен пообіцяла провести новий референдум про незалежність, адже її земляки переважно висловилися за те, щоб залишитись у Євросоюзі, а тому відокремляться від Сполученого Королівства, якщо британці це їхнє рішення проігнорують.
Британію охопили злість і непевність. Жодна з тутешніх політсил не передбачила наслідків голосування за вихід, і тепер на них посипалися докори. Вони постали перед внутрішніми розколами й викликом: як зцілити країну, котру переполовинив референдум? Молодь сердиться на старше покоління, котре здебільшого голосувало за вихід. Робітники північних промислових міст обурюються домінуванням Лондона й заможнішого Півдня Англії. Шотландці та північні ірландці злі на парламент у Вестмінстері. Великі міста, що здебільшого обирали «залишитися», лають електорат із сільської місцевості, котрий проголосував за вихід. 2 млн іноземців, які мешкають у країні, не знають, що на них чекає далі. А всі разом звинувачують політичний істеблішмент у відсутності контакту з народом і нехтуванні пристрастями, що спричинені потоками мігрантів, політикою жорсткої економії та дедалі більшим розривом між багатими й бідними.
Читайте також: ЗМІ про саміт ЄС: 27 країн у переговорах із Британією
Певність є тільки в одному: референдум залишає всіх у підвішеному стані. Лідери кампанії за вихід із ЄС якось замовкли й не пропонують нічого для нейтралізації побічних наслідків плебісциту (девальвація фунта, обурення європейських партнерів, переговори про мінімізацію шкоди від розлучення з Брюсселем). Політичні конфлікти, які розгорілися під час кампанії, тільки поглиблюються: кожна сторона звинувачує іншу в брехні. Не зрозуміло, що робити, аби об’єднати країну й повернутися до управління нею. Багато хто вважає, що результати голосування колосально змінять майбутнє Британії. Декотрі навіть припускають, що країна припинить своє існування в нинішньому форматі.
Відтак треба невідкладно вирішувати кілька питань. Насамперед Велика Британія має почати перемовини з колишніми партнерами по ЄС. Брюссель зараз лютує і не горить бажанням іти острів’янам назустріч. Деякі європейські уряди побоюються, що британський референдум призведе до подібних протестних явищ у їхніх країнах. А підйом націоналістів і правих партій там уже свідчить про такий самий рівень невдоволення Євросоюзом, як і в Британії. У Франції союз критикують понад 60% виборців; заклики до референдумів можуть пролунати й у Швеції, Іспанії, Угорщині та Польщі. Деякі лідери ЄС хочуть демонстративно покарати британців, щоб відбити в решти охоту до «виходів».
Саме тому передбачити, як і коли почнуться переговори про нові відносини між Британією та її колишніми партнерами, неможливо. Європейські лідери хочуть, щоб вони стартували якомога швидше: це має покласти край непевності, котра підриває довіру інвесторів та економіки країн Європи. Британія тим часом прагне якомога довше зволікати з офіційними переговорами, не звертаючись до ст. 50 Лісабонської угоди, що визначає процедуру виходу країни-члена з ЄС. Щонайменше два наступні місяці Сполучене Королівство обиратиме нового прем’єр-міністра, а дискредитований удома й за кордоном Девід Кемерон переговори вести не може.
Читайте також: Німецькі медіа про Brexit: великі ризики для ЄС
Наступне глобальне питання: позиція держави у світі. Безлад у країні не може не турбувати її найважливішого союзника — США. Барак Обама застерігав британців перед референдумом, що голосування за вихід негативно позначиться на відносинах Лондона з Вашингтоном. Ізольована й економічно слабша Велика Британія без права голосу в Європі — не надто корисний союзник. Після плебісциту Обама вже твердить, що «особливі відносини» між двома країнами залишаться незмінними в багатьох сферах, зокрема в обороні та розвідці. Однак Дональд Трамп, який прилетів до Шотландії наступного дня після референдуму відкривати гольф-курорт, похвалив виборців, котрі проголосували за вихід, хоча це навряд чи додасть стабільності британсько-американським відносинам, якщо він виграє номінацію від республіканців, а потім президентські вибори.
Британія обіцяла залишатися вірним членом НАТО. Але як вона вибудовуватиме безпроблемний діалог у питаннях оборони з європейськими партнерами по Альянсу й водночас вестиме з ними уїдливі переговори про відносини після «брексіту», уявити складно. Інші країни НАТО побоюються, що Лондон, який зазвичай суттєво впливає на політику Альянсу в питаннях на кшталт відносин із Росією, перейматиметься внутрішніми проблемами, а отже, не буде надійним партнером у справах міжнародної безпеки.
А тепер про місце в Радбезі ООН: це питання вже порушували в минулому, коли, наприклад, Індія, Японія та Бразилія вимагали собі постійного членства. Тепер вони можуть згадати про свої вимоги, апелюючи до того, що послаблена Британія вже не заслуговує на постійне крісло за найвищим столом.
Читайте також: Французька преса про Brexit: найгірший наслідок — ланцюгова реакція
Деякі політики з табору прихильників виходу з ЄС стверджують, що тепер Британія має змогу розбудовувати відносини зі Співдружністю Націй. Іще запевняють, що Лондон, попри все, залишатиметься привабливим для бізнесу, а Японії, Китаю та іншим країнам Азії, які стрімко розвиваються, буде простіше займатися підприємництвом в уже не скутій нормами ЄС країні. Проте діловим та експертним колам британської столиці такий прогноз не бачиться реалістичним. Інвестувати в Британію, яка більше не має доступу до єдиного ринку Європи, захочуть небагато. Якщо Шотландія за два роки проголосує за відокремлення від Сполученого Королівства, політична нестабільність зробить країну ще менш привабливою для інвесторів. Китай уже озвучив такі побоювання. Потішився результатом референдуму хіба що Владімір Путін. Той висловив сподівання, що в майбутньому Британія менш вороже ставитиметься до Росії. Хоча більшість експертів вважають, що насправді він просто радіє послабленню Європейського Союзу як політичної потуги через «брексіт».
Поки в Британії не відновиться політична стабільність, конкретних рішень буде мало. Нині очільники державних відомств та галузей економіки намагаються відновити спокій і певність. Голова Банку Англії (до речі, канадець за походженням) пообіцяв влити в банківську систему ₤250 млрд на підтримку національної валюти. Дещо оговтався після втрат, пережитих наступного дня після голосування, і фондовий ринок. Однак очевидно, що донині міцна економіка країни зазнала тяжкого удару. Якщо домовитися з Брюсселем про дальший вільний доступ до величезного єдиного ринку Європи не вийде, істотно постраждає торгівля.
Люди, які голосували за членство в Євросоюзі, такі розлючені, що вже вимагають повторного референдуму: відповідну петицію підписало понад 3 млн осіб. Їхній аргумент: такий серйозний крок, як вихід із ЄС, що вимагає конституційних змін, можна робити тільки зі схвалення двох третин виборців. Але в них навряд чи щось вийде, і Брюссель, швидше за все, не сприйме ініціативи усерйоз. З огляду на те що Велика Британія не має писаної конституції, ніхто не знає, як результати «брексіту» будуть ухвалені на законодавчому рівні в парламенті — єдиному органі, уповноваженому видавати закони (понад 75% його членів хочуть залишитися в ЄС). Про те, щоб знехтувати волею народу й відмовитися прийняти законодавство, яке виведе Британію із Союзу, не може бути й мови. Але як це зробити, абсолютно не зрозуміло ані жодному з таборів у Сполученому Королівстві, ані 27 партнерам із ЄС, ані друзям та союзникам Лондона в усьому світі.