Стереотип про ще біднішу від України Молдову поволі відходить у минуле. У сусідній країні вже зараз вищі «за курсом» заробітні плати, значно динамічніша економіка, збалансованіший бюджет, стабільніша валютно-фінансова ситуація. Це аж ніяк не означає, що в найменш розвиненій країні Європи все стало добре, як і не заперечує неабиякого невдоволення молдован корупцією чи прірвою в доходах та стандартах життя не лише з найбагатшими країнами ЄС, а й із сусідньою Румунією. Проте дає привід придивитися й до певних успіхів у сусідній країні, що особливо добре помітні на тлі України.
Після кризи 2008–2009 років економіка Молдови розвивалася найдинамічніше в Європі. Валовий внутрішній продукт (ВВП) країни у 2015-му в розрахунку на одного жителя був на 32,2% вищим від рівня докризового 2007-го. Для порівняння: в Україні цей показник за той самий час, навпаки, впав на 17,6% і відрив від Молдови сягнув 1,6 раза. Тепер, щоб здолати його без економічної катастрофи в сусідів бодай до 2030-го, у нас щорічні темпи зростання мають бути принаймні на 2–3% вищі, ніж у Молдові.
Однак зменшився й розрив між Молдовою та країнами ЄС. За понад 32% зростання в Молдові ВВП ЄС із 2007-го по 2015-й збільшився лише на 5,6%, Німеччини — на 8,6%, сусідньої Румунії — на 11,9%. Розвиток молдовської економіки за цей час не поступається й показникам Польщі (31%) — лідера ЄС за економічним зростанням протягом останнього десятиліття.
Заможніші за українців?
Уже 2015 року середня заробітна плата в Молдові була більшою, ніж в Україні: у листопаді в перерахунку на гривні за актуальним на той час курсом вона сягнула 5,6 тис. грн проти 4,5 тис. у нас. Різниця ще відчутніша, якщо порівняти із сусідніми областями нашої держави: у Вінницькій — 3,7 тис. грн, Чернівецькій — 3,4 тис. У Кишиневі (6,5 тис. грн) середня заробітна плата ледь поступалася Києву (7,1 тис. грн), проте була значно вищою від показників Одеси та Вінниці, не кажучи вже про Чернівці.
Читайте також: Молдова: Від дива до дискредитації
Не менш разюча різниця й у розміщених поряд районах, розділених лише лінією держкордону. Наприклад, у сусідніх із Чернівецькою областю Бричанах (3,9 тис. грн), Окниці та Єдинцях (по 4,1 тис.), Дондушені (4,3 тис.) середні заробітні плати різко дисонували з показниками прилеглих українських Новоселицького, Кельменецького та Хотинського районів (2,7–2,8 тис. грн). Сусідні з Вінниччиною молдовські Сорока та Флорешти (по 4,5 тис.), Дрокія (5,1 тис.) ще більше контрастували з українськими Могилів-Подільським, Мурованокуриловецьким, Ямпільським та Чернівецьким районами (2,8–3 тис. грн). Та й заробітки в найменш розвинених південних районах Молдови, що поряд з Одещиною, як-от Бессарабка (3,7 тис.), Штефан-Воде (3,8 тис.), Чимішлія (4,2 тис.), Каушани (4,4 тис.), Кагул (4,7 тис.), теж не могли не викликати заздрості в жителів прилеглих українських — від Тарутинського, Татарбунарського й до Арцизького, Болградського та Саратського із їхніми 2,4–2,6 тис. грн.
Утім, поки що ці справді вищі «за курсом» заробітні плати не свідчать про «економічне диво» в сусідній країні. Причина полягає переважно в різкій девальвації гривні порівняно з молдавським леєм, який тривалий час лишається порівняно стабільним до євро, хоч і значно девальвував, як і більшість європейських валют, до американського долара. У 2007‑му євро коштував 16,6 лея, у 2014‑му — 18,6, у березні 2016-го — 22,4. Як бачимо, це просідання не йде в жодне порівняння з тим, що відбувалося з гривнею, котра за цей час знецінилася більше ніж учетверо (з 7,1 грн/€ у 2007-му до 29,5 грн/€ в березні 2016-го) навіть щодо єдиної європейської валюти.
За два роки, із січня 2014-го по січень 2016-го, середня заробітна плата в Україні в гривнях зросла на 37,5%, а в Молдові в леях — лише на 23,5%, однак у перерахунку на українську валюту вона збільшилася в 2,3 раза. Проте молдовани в результаті цього не стали заможнішими навіть за українців. Вищий курс лея призвів до того, що й вартість переважної частини товарів та особливо послуг там стали дорожчими, ніж в Україні.
Та й порівняльна оцінка МВФ свідчить про те, що розрив між валовим внутрішнім продуктом за паритетом купівельної спроможності на одну особу України та Молдови зменшився: у 2015 році в Молдові він становив 62,6% українського проти 44,5% у 2007-му. Проте обійти нас сусідам усе ще не вдалося. Навіть коли врахувати, що суміжні області мають гірші порівняно із середньоукраїнськими економічні показники, Молдова поступається за ними й Вінниччині, й Одещині, незначно випереджаючи лише Буковину.
Антикризовий рецепт
Для Молдови, яка традиційно мала проблеми з покриттям валютних витрат на імпорт товарів, що завжди в рази перевищував їх експорт, феноменом останнього десятиліття стало утримання стабільності національної грошової одиниці за умови одночасного поліпшення торговельного балансу.
Попри кризові явища у світі та регіоні, експорт товарів із Молдови зріс із €1,09 млрд у 2008-му до €1,78 млрд у 2015-му. А без реекспорту (до якого в цій країні зараховують і вироби з давальницької сировини) — відповідно з €0,67 млрд до €1,18 млрд. Майже двократне збільшення експорту за порівняно стабільного курсу національної грошової одиниці та ще й на тлі символічного зростання за той самий час імпорту (з €3,35 млрд до €3,6 млрд) стало безумовним успіхом Молдови. (Особливо якщо порівняти з Україною, де обсяги експорту за той самий час зменшилися майже на чверть.)
Читайте також: Доба неспокою
Його секрет, вочевидь, варто шукати в особливостях структури тамтешньої економіки, її динамічній перебудові протягом останнього десятиліття, швидкій переорієнтації на стабільний ринок ЄС. А також у значно виваженішій бюджетно-фінансовій політиці молдовських урядів, яка не давала можливості неконтрольовано нарощувати імпорт споживчих товарів в умовах значного здорожчання лея до валют пострадянських країн.
На початок 2016 року в Молдові проживало 3,55 млн осіб. З них у муніципії Кишинів (столиці з околицями) — 814 тис., Бєльцях — 150 тис. і ще приблизно стільки само в чотирьох більших містечках із населенням 30–40 тис. у кожному (Оргіїв, Унгени, Кагул і Сорока). Решта майже 70% проживають у селах та містечках із щонайбільше 20 тис. осіб.
Левова частка обробної промисловості зосереджена в муніципії Кишинів (58,9%). Причому особливість Молдови полягає в тому, що навіть левова частка продукції харчопрому виробляється в столиці. Наприклад, на Кишинів припадає випуск фактично всіх горілчаних виробів, понад 90% кондитерських, понад 80% соків, понад 60% ковбасних виробів, більш як половина консервованих фруктів та овочів, коньяку та ігристих вин, майже 30% упакованого молока.
Із 3,55 млн жителів офіційну роботу наприкінці 2015 року мали лише 776,2 тис., зокрема 718,3 тис. — за наймом. Ще близько 400 тис., за офіційною оцінкою молдовського Нацбюро статистики, вважаються зайнятими в неформальному секторі країни та близько 330 тис. працюють за її межами.
Щодо заробітчан є й значно вищі оцінки їхньої чисельності аж до фантастичних 0,8–1 млн, проте й офіційно визнана цифра дає уявлення про роль працевлаштування за кордоном, адже є еквівалентом майже половини офіційних найманих працівників, або більш як у півтора раза перевищує кількість усіх формально й неформально зайнятих у промисловості та будівництві в самій Молдові.
Молдова фактично завершила переорієнтацію торгівлі на країни ЄС: 2014 року туди було продано понад половину всіх експортованих товарів, у 2015-му — 61,9%, а в січні 2016-го — вже 66,8%. Тож її добробут дедалі більше залежить від ситуації в країнах Євросоюзу. Натомість стрімко зменшується колись велика залежність від ринку РФ, яку Кремль традиційно використовував для політичного шантажу Молдови: якщо ще в 2014-му там було реалізовано 18,1% усього молдовського експорту, то в 2015-му — лише 12,2%, а в січні 2016-го — 7,9%. При цьому загальні обсяги вивозу з країни фактично не змінилися: у 2013 році — €1,83 млрд, у 2015‑му — €1,78 млрд, тож втрата російського ринку була успішно компенсована збільшенням поставок на європейський.
Утім, у валютних доходах Молдови експорт товарів відіграє значно меншу роль, аніж в інших країнах регіону, зокрема й Україні. За даними Нацбюро статистики Молдови, у 2015-му експорт власне молдовських товарів становив €1,18 млрд, реекспорт — ще €0,6 млрд. Натомість тільки офіційні перекази від заробітчан сягнули €1,01 млрд. Статистики щодо експорту послуг у 2015 році наразі немає, але про те, що вони також зіставні з цими показниками, свідчать дані за 2014-й (тоді вони забезпечили країні еквівалент €0,85 млрд).
Експорт робочої сили є одним з основних джерел покриття дефіциту зовнішньої торгівлі товарами. Заробітчани й далі активно переказують кошти, більш ніж половина яких, за даними досліджень, спрямовується на заощадження та інвестиції в житло. У 2015-му тільки офіційні перекази становили еквівалент 17,5% ВВП, хоча порівняно з попередніми роками дещо зменшилися. У доларовому еквіваленті, у якому їх вимірює Нацбанк Молдови, майже на 1/3 через різке здорожчання «американця» до валют країн, де працює більшість молдован (на 19,7% до євро та на 60,6% до російського рубля). Проте й ця сума була зіставною з половиною всіх видатків національного бюджету країни за минулий рік.
До речі, Молдова має набагато краще порівняно з Україною збалансовані державні фінанси. Наприклад, національний бюджет у 2015 році був виконаний у сумі 46,39 млрд леїв, а дефіцит становив лише 2,73 млрд леїв (2,2% ВВП країни). Це майже увосьмеро менше, ніж, приміром, перекази заробітчан.
При цьому соціальні видатки в країні значно менші порівняно з Україною. Насамперед за рахунок державних пенсійних виплат. По-перше, завдяки кращій віковій структурі населення, вищій народжуваності й повільнішому темпу старіння відсоток пенсіонерів у населенні Молдови нижчий, ніж в Україні. Так, на початок 2016 року в Молдові частка пенсіонерів становила 19,1% усіх мешканців, тоді як в Україні на початок 2014-го (до російської агресії та пов’язаних з нею проблем із визначенням співвідношення кількості пенсіонерів до населення загалом) — 29,9%. По-друге, середня пенсія в Молдові, на відміну від середніх заробітних плат, також значно менша, ніж в Україні: у січні 2016 року вона була еквівалентна 1,43 тис. грн проти 1,7 тис. грн у нас, а в січні 2014-го різниця була ще більшою — відповідно 0,66 тис. грн проти 1,53 тис. грн.
Аграризація по-молдовськи
Динамічне зростання економіки Молдови відбувається на тлі її аграризації. Однак якщо в Україні остання після кризи 2008–2009 років увиразнювалася глибоким спадом промисловості (за даними Держстату, на підконтрольній нашій країні території її продукція у 2015-му становила лише 68% показника 2007-го), то в Молдові наразі показники 2007-го в промисловому виробництві не лише відновлені, а й на 3,8% перевершені.
Аграризація по-молдовськи відбувалася на тлі зростання в економіці виробничого сектору загалом. Частка сільського господарства у ВВП за 2008–2015 роки збільшилася з 8,8% до 11,7%, проте на тлі хоч і дещо меншого, але все ж зростання обробної промисловості (з 11,3% до 11,8%). Тоді як в Україні виробничий сектор здавав позиції на користь сфери послуг, а приріст у сільському господарстві донедавна не встигав компенсувати втрати промисловості.
Читайте також: "Придністровська республіка": парадокс із 24-річною "вислугою"
При цьому відрив Молдови від України у виробництві продукції сільського господарства в останні роки був хоч і менш вираженим, аніж за ВВП чи промисловим виробництвом, однак теж суттєвим: обсяг агропродукції там у 2015-му порівняно з 2007-м зріс на 36,8%, тоді як у нас — лише на 27,7%.
Водночас за нинішнім обсягом виробництва більшості видів продукції на одного мешканця Молдова все ще вдвічі-втричі поступається Україні. Її сільське господарство розвивається з прицілом на виробництво фруктів та винограду, яких у країні щороку збирають понад 1 млрд кг. А продукти їх переробки, як-от вино, соки чи консерви, є і ще тривалий час залишатимуться одними з основних в експорті.
Обробна промисловість у Молдові все ще відіграє помірну роль. У ній зайнято менш як 150 тис. працівників, а внесок у ВВП країни 2015-го становив лише €0,68 млрд — у півтора раза менше від переказів заробітчан. Майже 40% випуску забезпечує харчопром, а в його складі найбільш експортоорієнтовані виробники вина, плодоовочеконсервної продукції та спиртних напоїв. Після кризи теж із прицілом на експорт вибуховими темпами розвивалася електротехнічна промисловість, яка працює в кооперації з європейськими компаніями та за давальницькими схемами. Наразі електротехнічна продукція становить лише близько 7% продукції всієї обробної промисловості, проте якщо нинішні темпи зростання збережуться, то вже за кілька років вона може перетворитися на її найбільшу складову. З 2007-го по 2015-й обсяг електротехнічної продукції зріс у 5,85 раза, понад 72% спрямовується на експорт, а в поставках до ЄС вона останнім часом вийшла на перше місце.
Швидко розвивається й фармацевтична промисловість, яка після 2007 року майже подвоїла обсяги виробництва й у 2015-му збула за кордон 38% своєї продукції. Хоч і втратила колишні позиції (у 2000-х забезпечувала до 1/3 товарного експорту Молдови до ЄС), і далі відіграє важливу роль легка промисловість, 83% продукції якої експортується.
На порозі торговельної війни?
Обсяги експорту молдовської продукції до України, як для найбільшої країни-сусіда, вкрай незначні (у 2015-му €41,3 млн проти €402,3 млн за той самий час до Румунії та €118,6 млн до Білорусі). А в останні роки вони ще й стрімко зменшуються (у 2015-му проти 2014-го більш як удвічі) після девальвації гривні. Натомість Україна за поставками товарів до Молдови (€334,5 млн, або 9,3% усього її імпорту в 2015-му) вже багато років посідає третє місце після Румунії та Росії, випереджаючи таких великих постачальників, як Німеччина, Китай і Туреччина.
Обсяги нашого експорту до Молдови більше ніж увосьмеро перевищують її поставки до України. Експансія українських товарів провокує невдоволення серед низки молдовських продовольчих виробників. Нещодавно тамтешнє Міністерство економіки внесло на розгляд уряду країни проект постанови, яким ініціює підвищення з 0% до 10–15% імпортних мит на м’ясо птиці, ковбаси, молоко, масло, сир, морозиво, а також цемент з України. У Києві попередили про ймовірне вживання заходів у відповідь щодо алкогольної продукції з Молдови.
Однак насправді можливостей виграти торговельну війну в України не так багато, адже розкручування її спіралі в умовах явно диспропорційної двосторонньої торгівлі здатне більше нашкодити саме нам. Тому, якщо в Кишиневі таки наважаться на дискримінаційні заходи проти українських постачальників, ставку, вочевидь, доведеться робити на пошук асиметричних інструментів тиску, як-от українська позиція з придністровського питання.