Перша – фактор страху, який виникає і в членів фракції Партії регіонів, і в цілої низки місцевих еліт, котрі розуміють, що вони можуть діяти абсолютно свавільно, виходячи за рамки законів і Конституції. А протидія теперішній владі може призвести до дуже жорстких, абсолютно непрогнозованих наслідків як у бізнесі, так і в політиці. І це паралізуючий фактор.
Другий елемент – загальна корупційна складова в країні. Будьмо відвертими: ті, на кого керівництво може відкрито й жорстко тиснути, як правило, так само не є чистими і чесними. І, напевно, не було б перебігання в парламенті з фракції у фракцію, неприродного формування більшості тощо, якби включення людей до списків представниками опозиції чи призначення на місцях не відбувалося з використанням корупційної складової. Якби в політику і великий бізнес приходили люди чесні, які створювали бізнес своїми руками, а не крали, на них було б набагато важче тиснути.
Третій фактор – планомірна діяльність нинішньої влади з формування дуже однорідного провладного середовища на місцях. Це насамперед стосується Східної та Південної України, але значною мірою й Центру. Впродовж багатьох років цілеспрямовано створювалося загальне адміністративне тло, що підзвітне виключно президентові. І від людей вимагали стовідсоткової вірності не загалом якійсь аморфній владі, а конкретній особі та її представникам. Тобто ті, кого ми за «старою» обізнаністю вважаємо людьми, як-от Ахметов, Фірташ, дуже часто такими вже не є. На сьогодні вони добре зрозуміли, хто господар, і вже поклялися на вірність безпосередньо Януковичу і його представникам.
Згадайте хоча б історії з керівниками Львівщини, наприклад, Горбалем, який лише трохи побув у ролі того, хто вміє домовлятися з іншими середовищами. І мова, до речі, навіть не про опозиційні кола.
Янукович навіть заручився ще одним важелем тиску: у разі бунту олігархів вони матимуть дуже серйозні проблеми на місцях, бо там уже немає їхніх людей.
І ще одне, на чому тримається ця влада, хоча я назвав би це не силою, а колосальною слабкістю на найближчу перспективу, – зростання впливу Росії в Україні. З одного боку, Москва фінансовими вливаннями чи тимчасовими знижками ціни на газ може врятувати владу Януковича. З другого – у певний момент усунути його або ліквідувати, фізично чи політично. Хоча на сьогодні використовується російський ресурс, який є впливовим на Сході України, використовується фактор російських спецслужб і російських політтехнологів, що може створювати атмосферу страху, а крім того, видимість ефективності системи, коли влада, яка в Україні встановилася дуже невміло, може сьогодні утримуватися на місцях.
В Україні влада діє за принципом окупаційної. Її методи є саме такими. А система прийняття рішень ґрунтується на креольських принципах залежності від іншої держави. Така система дуже типова для країн Латинської Америки. Подібний варіант креольської держави, коли владу зневажають усі, навіть ті, хто виходить на провладні мітинги, вдається утримувати, з одного боку, через слабку і нікудишню опозицію, а з другого – завдяки підтримці спецслужб іншої країни, яка виконує роль певного окупанта, а також певним фінансово-економічним вливанням останньої.
Креольський режим зазвичай не спирається на якісь прошарки населення. Ця влада вимагає від великого і середнього бізнесу чималих передплат із податків – вибивання коштів на майбутню виборчу кампанію зі своїх по всій Центральній і Південній Україні.
Чи можна сказати, що вона є представником великого бізнесу? Очевидно, що ні, але він змушений її фінансувати. Влада живе коштом олігархів, фактично займаючись рекетом і вибиваючи з них гроші.
Очевидно, ця влада може спиратися на люмпенізовані верстви населення, яким у принципі достатньо невеликої проплати (200–300 грн, чого вистачить на горілку) за те, щоб вони виступили на її підтримку, але без якоїсь перспективи опертя на них у майбутньому. Це тітушки і подібні до них. Ось єдина підпірка нинішньої влади.
Водночас за такого розвитку подій теперішня Верховна Рада може бути останньою, де присутні олігархи чи їхні представники. Тому що Янукович боїться, що вони в якийсь момент усе одно підуть проти нього. Своїм «гарант» не вірить набагато більше, ніж чужим, і своїх боїться більше, ніж чужих.
На сьогодні владу обслуговує гвардія людей, яких поступово роблять з представників олігархів представниками персонально Януковича. І він постарається таку двозначність усунути. Це будуть сірі люди, абсолютно сірий список, у якому з’являтимуться прізвища якихось поетів на кшталт Білаша, музикантів та співаків на кшталт Повалій. Така собі віддяка за вірнопідданство.
Якщо говорити про тих, хто стоїть зараз по різні боки барикад, то не все так однозначно. По той бік барикад справді ті, хто проти ринкової економіки, інвестицій в Україну. Хоча це більше властиво тим, хто нагорі. Утім, є величезна кількість тих, хто просто змушений грати в таку гру, хоча категорично проти неї. Як-от, приміром, група олігархів, орієнтованих на Захід. Межа первинного накопичення капіталу ними досягнута. Вони розуміють, що примножити свої капітали методом тіньових схем більше, певно, не вдасться.
А тепер погляньмо на тих, хто стоїть по цей бік барикад. Тут ми маємо Майдан і політиків на Майдані. Ви впевнені, що Яценюк, Кличко, Тягнибок бажають кардинально щось змінити в правилах гри? Боюся, політичне крило нашої опозиції насправді докорінно нічого змінювати не прагне. Вони хочуть прийти на місце Януковича й осісти там із його повноваженнями…
Саме тому останній місяць-півтора не втомлююся повторювати, що переговори й компроміси потрібні, але не між опозицією і владою, а між громадським сектором, представленим на Майдані, й олігархами, які, будучи на боці влади, насправді не зацікавлені в тому, в чому зацікавлена вона. Перспектива таких переговорів була, але наразі вони зірвані з вини опозиційних лідерів.
Єдина помилка, яку зрозуміла влада, – це те, що просто так, із кавалерійського наскоку виграти не вдасться. Вона побачила, що доведеться потерпіти певні незручності, розсмоктувати їх не в стилі гільйотини, а певних операцій, як-от побиття чи затримання одних, накладення арешту на майно інших тощо.
Чи можна з такою владою сідати за стіл переговорів? Думаю, ні, бо вона не лише не договороздатна, а й не є суб’єктом ведення переговорів відтоді, як фактично згодилася на свою креольську сутність, віддавши повноваження прийняття політичних рішень окупаційній стороні.
Якщо процеси відбуватимуться так, як зараз, тихою сапою, то доведеться чекати довше ніж до 2015 року. За таких умов Янукович зможе обиратися так, як захоче, а опозиція не зможе нормально протиставитися йому. Понад те, вже сьогодні розпочалася безпосередня робота з фрагментизації України. Йдеться про виокремлення з неї спочатку у вигляді автономії, а потім і повне відсікання Західної України. Це рішення було давно прийняте в Росії. На превеликий жаль, до виконання його прийняли і в українському керівництві. Якщо це станеться, за деякий час можна буде привітати братів-галичан, а можливо, волинян і закарпатців зі вступом до ЄС. А Україну загалом – ще за кілька сотень років, поки триватиме піврозпад Росії, яку потроху проковтує Китай.
Якщо не буде певної політичної консолідації тих, хто за нормальний вибір держави, а поки що я цього не бачу, треба готуватися до того, що Галичину відсічуть, бо зрозуміють, що з нею проковтнути Україну не вдасться, а Київ почнуть дотискати, як тільки зможуть.