До речі, координація дій на автомайдані не гірша, аніж на стаціонарному. Узгоджується все, навіть швидкість, з якою має їхати маленька колона на три автівки.
Перша зупинка по дорозі – Бровари. Вирішуємо агітувати у найжвавішому місці – на ринку. Місцевим вочевидь не до революції – скуповують подарунки на Новий рік. Утім, поява нетутешніх людей, ще й з гучномовцем, мимоволі привертає увагу. Починається політична дискусія. Наслідки діяльності провладної агітмашини вилазять назовні. «Там, на Майдан, одних бомжів понавозили», – 
обурюється жіночка. Її товаришка менш упереджена: «Нікіфоровна, які бомжі, ти слухай, що тобі люди розумне кажуть».
– Ким працюєш?
Розповідати про розбудову громадянського суспільства за таких обставин видається марною справою. Кажу, що журналіст.
– А-а-а…Вам, журналістам, ото побільше б таких майданів, ви цим живитеся…
Що ж, навіть неподалік від Києва.
Підходить нетверезий чоловічок і просить передати на Майдан консервацію. На наше «пізніше» він пояснив, що до вечора буде вже не в змозі.
Біля автівок нас знову зустрічає Нікіфоровна і обкладає вишукано-дивакуватими образами.
По дорозі на Чернігів активісти Автомайдану вирішували, як краще організувати роздачу листівок. Часом складалося враження, що ми їдемо розповідати про європейські стандарти й цінності не в Чернігів, а в якусь ближню закордонну країну.
У Чернігові вирішили теж не цуратися людних місць – працювали біля місцевого торговельно-розважального центру. Почали з гімну України та українських пісень.
Цілком очікувано дізналися багато нового. Виявилося, що в Європі всі люди – нетрадиційної сексуальної орієнтації, і на Майдан позвозили саме таких. Хтось проти Євросоюзу, бо він азіат.
Хронологію подій на Майдані місцеві плутають нещадно, «побитим хлопчикам із «Беркута» багато хто співчуває. До Росії недалеко, тож російські телепрограми на блакитних екранах даються взнаки.
Опозиційний мітинг у Чернігові починається о шостій вечора. З імпровізованої сцени жіночка просить людей пожертвувати коштів на бензин, бо бракує грошей, щоб довезти людей до Києва. На мітингу – зо три десятки людей, які підтримують Євромайдан, але чомусь іти в маси та агітувати в підозріло-настороженому оточенні вони не прагнуть. Зі «своїми» вочевидь комфортніше.
До автомайдану приєднується ще одна автівка, на вільне місце забираємо одну місцеву бабусю та повертаємося до Києва. Доки колона з чотирьох автомобілів об’їжджає площу, мітинг опозиції вже згорнуто. Така собі єврореволюція за графіком.
Пані з Чернігова – лікар на пенсії та переконана фанатка Юлії Тимошенко. Її чергову розповідь про репресії проти свого кумира перериває телефонний дзвінок. Донька переживає за матір. Та вона затята й категорична: «Ти вже нічого не зробиш, я вже майже у Києві».
Вимушена зупинка у Чернігові. Місцеві бачать синьо-жовті стрічки, прапори України та Євросоюзу, підходять до колони зі знайомими вже закидами: чому не розповідаємо про «звірства на майдані» і «як вбивають «Беркут». Наша бабуся не витримує, вискакує з автівки та йде в інформаційну контратаку. Головний аргумент: «А ти там була, на Майдані? А я була, тому слухай». Перед такою наполегливістю місцеві відступають.