Останнім часом увага продовжує фокусуватися на перспективах і сценаріях звільнення Тимошенко. Минулого тижня галасу наробила інформація “злита” Мареком Сівецем, що викликала публічну критику його колег. Голова комітету закордонних справ Європарламенту Ельмар Брок, що безпосередньо займається питанням Тимошенко, заявив, що "вражений змістом статті… [яка] порушує конфіденційність зустрічі… викривлено передає те, що було політичним меседжем, переданим двома спеціальними посланниками Європарламенту". Це зрозуміло, адже Сівець фактично викрив потенційну готовність ЄС йти до значних поступок та фактично викупу Тимошенко аби відкрити шлях до підписання Угоди про асоціацію. Після цього українська влада вийшла із ініціативою ухвалення можливого закону який би дозволив «вивезти», а не «звільнити» (бодай і з «частковим помилуванням») екс-прем'єрку.
Уже через день після проміжної доповіді Кокса та Кваснєвського в Брюсселі, 17 жовтня, міністр юстиції Олена Лукаш заявила, що "не дуже розуміє, про що говорять міжнародні коментатори. Такий механізм, як часткове помилування, в українському законодавстві не застосовується… Ні хвороба хребта, ні сильне чиєсь бажання, ні міжнародний тиск не є підставою для помилування". Наступного дня регіонал Володимир Олійник проговорився (хоч потім це намагалися публічно заперечувати), що саме влада вже підготувала законопроект, який дозволить екс-прем'єру Юлії Тимошенко виїхати на лікування в Німеччину.
Мовляв, йтиметься про внесення змін у Кримінально-виконавчий кодекс, де необхідно прописати, на яких умовах ув'язненому надається відстрочка відбування покарання у зв'язку з виїздом на лікування закордон. А рішення про те, що екс-прем'єр може виїхати в Німеччину, має на цій основі схвалити суд, який визначить, на який строк буде припинена дія вироку по "газовій" справі і «після лікування Тимошенко повинна повернутися в Україну й продовжити відбувати покарання». Того ж дня у парламенті був зареєстрований законопроект Миколи Рудьковського про внесення змін до Кримінально-виконавчого та Кримінального процесуального кодексів України (щодо правового регулювання лікування засуджених за кордоном). Але потім він зник, а натомість з’явилися законопроекти двох колишніх бютівців Сергія Міщенка та Анжеліки Лабунської. 24 жовтня регіонали були готові проголосувати за законопроект Міщенка, однак опозиція заблокувала парламент.
Відбувся черговий вихід Януковича із домовленостей із ЄС, коли попередньо нібито погоджені із місією Кокса-Кваснєвського варіанти було відкинуто і натомість зроблено ставку на новий закон про лікування ув’язнених, який не надто прийнятний для ЄС, оскільки на нього може не погодитися Тимошенко. У даному випадку черговий терміновий візит Кокса й Кваснєвського міг бути зондуванням грунту з приводу того чи готова вона погодитися на відповідний новий сценарій, адже він фактично закрив би їй можливість повернення в українську політику доки при владі залишатиметься Янукович. З іншого боку, рішення про внесення до парламенту спеціального закону про вивезення Тимошенко підтвердило, що Януковича не влаштував погоджений місією Кокса-Кваснєвського варіант із її бодай і частковим, але помилуванням.
Читайте також: Яцек Саріюш-Вольський: Європарламент за Україну, але Київ має звільнити Тимошенко
Це, вочевидь, суперечило домовленостям (чи натякам), які нібито були досягнуті раніше між Януковичем і місією Європарламенту. Тож 21 жовтня місія Кокса — Кваснєвського прибула до України із екстреним візитом, оприлюднивши заяву, що “базовою умовою є повага гідності і дотримання домовленостей ключовими особами з обох сторін". Глава МЗС Швеції Карл Більдт відзначив, що якщо Тимошенко буде відправлена на лікування за кордон, однак після цього повернеться в Україну в якості ув'язненої, це буде "подорожжю", але не вирішенням ситуації. Глави МЗС Польщі та Швеції 22 зустрілися із Януковичем. Однак до чого вони дійшли цього разу залишається незрозумілим. За результатами зустрічі Радослав Сікорський лише відзначив, що для вирішення питання Тимошенко "останній термін – це 18 листопада, коли відбудеться засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС. Часу для блефу у нас немає". Арсеній Яценюк тим часом повідомив, що європейські політики виступили проти закону про "канікули" в тюремному ув'язненні: "Ключова вимога ЄС — припинення політичних переслідувань, а не перерва чи відстрочка". Втім Комісії з питань помилування 24 жовтня не розглядала справу Тимошенко, а відтак було надіслано сигнал, що на її помилування розраховувати не варто. А якщо парламент таки ухвалить закон, що дозволяє виїзд ув'язнених на лікування за кордон, на можливості помилування буде остаточно поставлено крапку.
Тим часом в ЄС активізувалася боротьба між тими, хто прагне підписання Угоди і прибрати для цього «проблему Тимошенко» у будь-який, нехай і зовсім формальний, спосіб, а також тими, хто все ще намагається про лобіювати її звільнення. До перших, вочевидь, належать перш за все поляки. Так після заяви скандальної заяви Марека Сівця віце-президент Європейського парламенту Яцек Протасевич в інтерв’ю польському радіо він назвав "гіршим" варіантом, якщо опозиція розраховує на помилування Тимошенко чи скасування її вироку та закликав Тимошенко і її соратників погодитися на компромісний варіант, навіть якщо він не дуже їх влаштовуватиме, зауваживши, що на кону стоїть європейська інтеграція України. Мовляв «у грі є щось значно більше, ніж навіть становище самого колишнього прем'єра, що, звичайно, важливе». У ЗМІ навіть потрапила інформація, що в ЄС розглядається можливість підписати Угоду про асоціацію навіть без рішення Ради ЄС. Відповідальність за прийняття рішення про підписання у такому випадку мають взяти на себе глави країн-членів ЄС. Проте злива публічних заяв з приводу того, що звільнення Тимошенко неодмінна умова підписання Угоди про асоціацію (чого до речі не спостерігалося впродовж останніх кількох місяців) ускладнює підписання і значною мірою відрізає можливість відступу від цієї вимоги для європейців. При цьому як нещодавно відзначив Арсеній Яценюк "європейці вже заплуталися… Вони знають, що Янукович відкладає рішення на останній день, знають, що в останній день він може також його не прийняти, і що на даний момент у Януковича немає ніякого рішення".
Не виключено, що причина відповідного очікування Януковича, як і припускав раніше Тиждень полягає в тому, що він усе ще чекає «рівноправних» пропозицій Путіна. Так 24-25 жовтня Янукович їде до Мінська на саміт СНД, де уже анонсована його зустріч з російським президентом. За словами помічника російського президента Юрія Ушакова вони обговорять питання підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС, яке «нависає над усім комплексом наших відносин». Тим часом активно обговорюється інформація (хоч і можливо, що з подачі самої ж української сторони для тиску на ЄС), що там Януковичу можуть бути зроблені пропозиції, у тому числі – щодо здешевлення ціни на російський газ і великий кредит вже до кінця цього року, які раніше пропонувалися в обмін на вступ до Митного союзу. І якщо раніше подібні важелі використовувалися для примусу України до вступу у МС, то тепер це уже може бути ціною лише не підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. Зрозуміло, що Янукович не відмовився б від такої можливості, адже такий вихід для нього оптимальний. Це не загрожувало б його владі, як наприклад вступ до Митного та Євразійського союзів.
А соціально-економічні вигоди могли б надійти швидко і без додаткових умов, як у випадку з розблокуванням кредитної лінії МВФ після підписання Угоди про асоціацію та звільнення Тимошенко. Обіцяного свого часу Глазьєвим кредитного ресурсу вистачило б до виборів 2015 року, а там «як карта ляже». З точки зору логіки «міцного горішка, який не піддається тиску» на перший погляд такий результат міг би видаватися Януковичу безумовним успіхом. Інша річ, що Росія обов’язково закладе в подібну угоду про кредитування і зниження ціни на газ додаткові «підводні камені», механізми, які лише відстрочили б час Х для Януковича і країни. Врешті Путін може спробувати знову «кинути» Януковича, наприклад коли «пряник» у вигляді кредиту чи зниження ціни на газ (або щось одне із цього) буде обіцяно уже по факту не підписання Угоди про асоціацію. Тобто залишається актуальною відома дилема «зранку стільці, а увечері гроші чи зранку гроші, а в ввечері стільці». З іншого боку, за аналогічною логікою і Янукович може спробувати «кинути» Путіна, що не може не насторожувати останнього.
Янукович не має зацікавленості в асоціації чи євроінтеграції загалом. Його цікавлять тактичні вигоди, яких «на його вік вистачило б». І з цієї точки зору потенційна пропозиція Путіна дійсно може виявитися підставою для повторення Києвом кульбіту за прикладом Єревану, який на фінішній прямій уже відмовився від Асоціації із ЄС на користь Митного союзу. У випадку України може йтися про лайт-версію. У цьому зв’язку вся поточна підготовка до звільнення Тимошенко відтак може виявитися лише грою на нервах Путіна, аби таки дотиснути його до стану готовності запропонувати Україні ту ціну за непідписання Угоди про асоціацію із ЄС, яку раніше він готовий був сплатити за вступ до Митного союзу. У даному контексті увагу привертає послідовна демонстрація «ні» усім ініціативам комуністів провести референдум з приводу вступу до МС. Так минулого тижня ЦВК відмовила в реєстрації ініціативних груп, сформованих на зборах громадян у Житомирі, Каховці, Луганську, Одесі та Полтаві, що пройшли 12 жовтня на тій підставі, що на них був відсутній представник комісії через судову заборону. Таким чином Путіну надсилається сигнал про «абсолютизм» Януковича в Україні і єдино можливий варіант впливу на визначення політики в країні – домовленості з ним особисто. Це, як і жорсткі дії щодо Маркова, якому уже загрожує 7 років ув'язнення – сигнал, що Янукович жорстко розправлятиметься із будь-якою фрондою з боку своїх нинішніх і колишніх союзників, або й соратників.
І підхід «або ви дружите з нами, або електорат не дружить з вами», яким свого часу лякали Януковича Путін із Медвєдєвим не дасть результатів бодай ціною тотальної зачистки проросійського електорального поля, у результаті якої там просто не залишиться жодної небезпечної для Януковича альтернативи, як з прицілом на президентські вибори 2015 року, так і вибори 2017 року. Янукович свідомо чи інстинктивно, однак послідовно розбудовує в країні абсолютистську модель влади і намагається привчити до цього як своїх колишніх соратників чи союзників в середині країни і за її межами, так і опонентів.