У конференції взяли участь найвідоміші дослідники не тільки у сфері Голодомору, а й загальних українських студій: зокрема Девід Марплз, Норман Наймарк і Роман Сербин. Усі вони одностайні: суперечку про те, чи був Голодомор геноцидом, вирішено. Отже, ми повинні виробити відповідний підхід до цього питання – Голодомор як геноцид став науковим фактом. Однак лишається чимало інших суперечок і знаків запитання в нашому розумінні Голодомору та його наслідків.
Один із найцікавіших дебатів виник між Франсуазою Том з Університету Сорбонна, (Париж, Франція ) і Марком фон Гагеном (з Арізонського державного університету, США): щодо колабораціонізму та провини. Кому належить призначити роль негідника в історії Голодомору? Без сумніву – Сталіну, адже, очевидно, він знав про голод і нічого не вдіяв. Та як щодо інших представників радянської партійної еліти або партійної влади у селах? Кого звинувачувати в цьому злочині проти українського народу? Загалом навіть на тлі таких дебатів один висновок лишається незмінним: Сталін усе знав.
Девід Марплз, Андреа Граціозі та Пітер Соломон, панель радянської історії
Питання ролі Сталіна порушували й інші науковці. Багато хто (здебільшого через Андреа Граціозі) говорив про те, що відкриття нових архівних джерел розвінчує міф, нібито Сталіну – з його параноєю щодо можливої війни з Польщею – Голодомор був потрібен для індустріалізації України як потенційної буферної зони. Нині історикам відомо, що Голодомор почався за кілька місяців до офіційного підписання мирного договору між Радянським Союзом і Другою Річчю Посполитою. Крім того – і це дуже важливо, – можуть і виникають запитання щодо раціональності дискусії про «міф війни»: власне якої війни боявся Сталін? Очевидно, не з Польщею, яка потерпала від Великої депресії не лише в економічному сенсі, а й у політичному та військовому. Андреа Граціозі з Неапольського університету (Італія) вдало висловився з цього приводу: модернізація (та індустріалізація) не означає колективізація. Сталін знищив цілий народ не задля індустріалізації Радянської України, його метою радше було знищення душі українського народу. Годі стверджувати, ніби Сталін врятував Україну від війни – жодна війна не загрожувала тоді українцям, – єдиним лихом був сам Сталін і його партія. Не варто ставити знак рівності між індустріалізацією та загибеллю мільйонів невинних людей від голоду.
Сергій Плохій з Гарвардського університету (США) сказав у своєму виступі, що Голодомор потрібно розглядати як спробу Сталіна створити прикордоння комуністичної утопії: країна «мала стати фортецею соціалізму». Так чи інакше ідею про Голодомор як внутрішній акт радянського колоніалізму (або навіть сталінського колоніалізму) висловлювали різні історики (тимчасом як інші оскаржували). Однак виникають і запитання, що потребують чіткіших відповідей: чи мали рацію Марк фон Гаген і Людмила Гриневич, на думку яких колоніалізм був невід’ємною частиною комунізму Сталіна; або Сергій Плохій, на думку якого за допомогою Голодомору Сталін прагнув продемонструвати свою владу – здобути більший контроль у партії та замінити стару еліту діячами, вихованими на сталінській комуністичній утопії?
Джеймс Темерті, Валентина Курилів, Центр із вивчення та дослідження Голодомору
Дуже цікавим на конференції видався виступ Ольги Андрієвської з Університету Трент (Канада). Вона порушила питання про те, як Голодомор вплинув на розуміння української історії, а також як політика нині впливає на вивчення Голодомору. На її думку, головним здобутком президентства Віктора Ющенка було визнання Голодомору геноцидом. Це не лише сприяло активізації вивчення, а й перетворило спадщину Голодомору на частину української національної пам’яті. Твердження про те, що Голодомор був «винятково нищівним» злочином, Ольга проілюструвала дослідженням сіл із «чорного списку», що, за її словами, означало – зачинені крамниці, заморожені банківські рахунки, чистка серед членів партії, вивезення худоби та інших сільськогосподарських тварин, вилучення зерна та обмеження права пересування. Чорні списки були більш поширеними, аніж вважали досі. До них систематично потрапляли села, які чинили опір радянському режиму (колись раніше або власне на той час). Вона також представила копію директиви від 22 січня 1933 року про запобігання масовому виїзду селян з України, охопленої голодом, що по суті дозволяла заарештовувати будь-яку особу, яка намагалася втекти від голоду, а також закривала кордони (директива була підписана особисто Сталіним – як відомо, він читав кожний підписаний його рукою папірець).
Джозеф Лівсі, стипендіат, ставить питання
У своєму виступі історик Станіслав Кульчицький (Україна) зауважив, що радянська влада «забрала не тільки картоплю і м’ясо, а повністю все», тобто йшлося не лише про фізичне голодування народу, а й про порушення культурних і соціальних цінностей. Це ще одна важлива тема, яку розглядали на конференції, – вплив геноциду на народ і його історію. Ціла низка інших питань – про генетичні наслідки недоїдання, про репродуктивну кризу серед населення України та руйнацію культурного етносу (селянства) потребують подальшого розгляду. Будемо сподіватися, що цим займуться сміливі українські науковці, готові шукати відповідей і вимагати доступу до архівів, які влада України тримає закритими з огляду на контроверсійність.
Конференція завершилася спеціальною презентацією Романа Сербина з Квебекського університету (Монреаль, Канада)) про еволюцію розуміння Голодомору – від простого голоду до геноциду. Роман Сербин також отримав нагороду за особливий внесок та активну участь у започаткованій Франком Сисиним боротьбі за визнання Голодомору геноцидом, а також особисту подяку від президента Конгресу Українців Канади Павла Грода за діяльність в українсько-канадській діаспорі. Конференція зібрала докупи експертів з української історії. Ця зустріч довела, що майбутнє покоління українських науковців (і в Україні, і за її межами) готове вивчати трагічну, але водночас цікаву історію України. Роман Сербин мав рацію, стверджуючи, що Голодомор – одна з найсумніших сторінок української історії. Попри те трагедія продемонструвала, що український дух і воля до життя виявилися незламними і можуть лишатися такими.