В нинішньому вигляді він був сформований за результатами торішніх парламентських виборів у жовтні та складних домовленостей щодо розподілу посад в уряді й ВР у грудні 2012-го. ПР не здобула очікуваної однопартійної більшості навіть із урахуванням загнаних під тиском до її лав мажоритарників. Альянс із комуністами від початку був дорогим і нестійким. Тобто «Сім’ї» так і не вдалося здобути цілковитий контроль над урядом, а тим більше над парламентом. Підтвердженням цього стали проблеми з проведенням лобійованих командою «молодореформаторів» рішень упродовж першої половини 2013 року. Зрештою, вплив на саму партію в неї також лишався мінімальним. Однак останнім часом ситуація стрімко змінюється. Схоже, в основі лежить новий альянс, що ґрунтується на активізації співпраці секретаря Ради національної безпеки і оборони Андрія Клюєва з першим віце-прем’єром Сергієм Арбузовим.
18 вересня в ПР стартував тихий переворот. До її політради увійшли відразу сім урядовців на чолі з Арбузовим. Причому більшість із них репрезентують інтереси «Сім’ї», яка до останнього була представлена в партії мінімально. Як і у випадку з входженням «сімейних» до уряду, це супроводжувалося розширенням також квоти Ріната Ахметова. Двома новими заступниками голови ПР стали Андрій Клюєв і Борис Колесніков. Перший нарешті отримав ще й таку бажану посаду керівника штабу для підготовки до майбутніх президентських виборів. А другий, схоже, реабілітуючись перед Януковичем, поступово виходить з опали, в яку, вочевидь, потрапив через Hyundai та ще низку багатомільярдних державних тендерів. Перехід «Сім’ї» до захоплення партії, як й у випадку уряду, відбувається переважно за рахунок витіснення старих партійців. При цьому, як і в Кабміні та ВР, на високих посадах залишаються (вочевидь, для прикриття відповідного процесу) «пенсіонери» Микола Азаров (голова ПР) та Володимир Рибак (його перший заступник). Фактично утримуючи ці посади для звільнення в потрібний момент.
Читайте також: Марков, ваш мандат! За що регіонали «злили» одеського русофіла
При цьому так звана група Фірташа – Льовочкіна дедалі більше перетворюється на фактично афілійованого гравця у владній команді, втрачаючи залишки впливу як в уряді, так і в партії та Верховній Раді. Крім бізнес-активів, зокрема медійних, у неї наразі завдяки посаді глави Адміністрації президента, яка поки що зберігається за Сергієм Льовочкіним, залишається лише вплив на державні адміністрації в регіонах. Однак і він може бути швидко й легко нівельований у разі зміни очільника АП. Швидке нарощення активів наближеними до «Сім’ї» бізнес-структурами та контроль над бюджетними потоками збільшують фінансову незалежність цієї групи впливу у владному конгломераті й знижують залежність від двох традиційних спонсорів Януковича й ПР: Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа. Крім того, наявність у «молодореформаторів» адміністративно-силового ресурсу у вигляді Міндоходів та МВС дає достатні інструменти для того, щоб «мотивувати» більшість підприємців країни жертвувати свої кошти на їхні власні, зокрема й виборчі, проекти.
Натомість чергове позбавлення депутатського мандата члена фракції ПР Ігоря Маркова (див. Тиждень, № 38/2013) було сприйняте як пряма загроза власному майбутньому не лише представниками опозиції, а й самими регіоналами. Близький до Ріната Ахметова Микола Левченко став одним із співавторів законопроекту, покликаного унеможливити позбавлення депутатських повноважень рішенням Вищого адміністративного суду. Коментуючи відповідну ініціативу, він фактично не приховував, що причина – пошук імунітету від тиску тих сил у владному конгломераті, які контролюють судову систему в країні й можуть використати її для селекції парламентаріїв за ознакою лояльності до себе. Левченко належить до групи впливу Ахметова, яка останнім часом позірно набирає ваги спільно із «Сім’єю», але, схоже, і в цьому середовищі немає впевненості в можливості утримати здобуті позиції. Атмосфера визрівання розв’язки, коли потенціал нинішнього «зростання за рахунок інших» вичерпається і група Ахметова може перетворитися на, як свого часу висловився Юрій Луценко, «консерви» для «Сім’ї», вочевидь, уже витає в наближених до найбагатшого українського олігарха колах.
Читайте також: Регіонали готують переформатування парламенту, аби позбутися залежності від КПУ
На окрему увагу заслуговує і зареєстрована 17 вересня головою Регламентного комітету Володимиром Макеєнком (ПР) ініціатива зменшити чисельність парламентаріїв, необхідних для створення депутатських груп, до 15 осіб. З одного боку, очевидно, що найбільшу небезпеку нова квота становитиме для опозиції та КПУ. Для першої – оскільки може активізувати процеси тушкування і навіть розпаду опозиційних фракцій (особливо у випадку найбільш розрізненої «Батьківщини») і в результаті вилитися у їх цілковиту фрагментацію та маргіналізацію. Для комуністів – тому що влада дістане ширші можливості для маневру і знаходження альтернативи «золотій акції», за допомогою якої КПУ останнім часом забезпечувала собі який-не-який вплив у владі, а тепер ще й відкрито веде подвійну гру, виконуючи роль прокремлівської партії у ВР. Понад те, втрата комуністами впливу може призвести й до тушкування самої фракції КПУ за рахунок багатьох її членів, які в нових умовах бачитимуть більше можливостей для реалізації своїх бізнес-запитів після входження безпосередньо до ПР чи однієї з провладних груп.
Водночас зміни до Регламенту можуть позначитися й на розстановці сил у самій Партії регіонів та співвідношенні різних груп впливу в її лавах. Нині «Сім’я» робить ставку на встановлення контролю над політсилою. Але, по-перше, успіх, а надто швидкий, тут не гарантований. По-друге, навіть у разі удачі встановлення цього контролю його можна буде повноцінно конвертувати у вплив над фракцією в парламенті лише після чергових виборів до ВР. Натомість наразі, маючи адміністративно-силовий ресурс, «Сім’я» зможе значно ефективніше реалізувати його потенціал впливу на позицію народних обранців саме за умови максимальної фрагментованості депутатського корпусу загалом і його провладної частини зокрема. Хоча, безперечно, зміни до Регламенту можуть становити й загрозу у вигляді чіткішого оформлення в майбутньому груп, орієнтованих на альтернативні «молодореформаторам» центри ухвалення рішень. Створення пропрезидентських депутатських груп за межами ПР зробить їх привабливими й для окремих депутатів фракції, які були загнані туди в рамках проваленої зимової кампанії з формування однопартійної більшості. У нових умовах вони дістануть додаткову мотивацію й аргументацію для дистанціювання від Партії регіонів у межах лояльної до президента більшості.
