Якщо ви мандруєте трасою Київ – Львів неподалік Рівного й маєте трохи вільного часу, то немає підстав відмовитися від коротенького візиту до селища міського типу (колишнє місто) Гоща. Тут лише кілька тисяч населення, немає пам’яток національного масштабу, проте є характерні атмосфера Волині, кілька цікавинок та інтригуючих історичних сюжетів. Гоща розкинулася південніше від траси Е-40. Кілька хвилин автомобілем чи маршруткою або кільканадцять пішки – і ви у самому центрі.
Перша згадка про неї стосується аж ХІІ століття, коли хрещений татарин Мурза-Кирдей-хан отримав землю біля річки Горинь від литовських князів. Треба розуміти, поступово Кирдеї успішно адаптувалися до нових умов, породичалися з місцевими фаміліями й перетворилися з часом на Гойських. Але релігійні шукання родини на цьому не припинилися – її представники стали адептами протестантського руху социніан (див. словничок). У Гощі вони влаштували социніанську школу. Там, зокрема, навчався майбутній «тимчасовий в. о.» московського царя Лжедмітрій І.
Щоб протистояти социніанству, в XVII столітті тут відкрили православний монастир «для іноків та приємників грецького віросповідання, які не перебувають у єднанні з римською церквою, а підлягають під послушання св. Отця Константинопольського Патріарха». При ньому діяла школа. Вважають, що її ректором певний час був Інокентій Ґізель, а серед покровителів називають Петра Могилу. У наступному столітті монастир перейшов в унію, а через кілька десятиліть знову став православним.
До наших днів у більш-менш адекватному вигляді збереглася тільки Михайлівська церква (фото 2). Її, щоправда, неодноразово переробляли. Остання реставрація у 2000-х роках виявилася не безсумнівною, та все-таки святиня зберегла певну гармонію і елегантність об’ємів, риси суворої культової архітектури України ХVII століття, не позбавленої ренесансних впливів і традицій княжої доби. За місцевими переказами, у фасад Михайлівської церкви під час Другої світової війни влучив снаряд – там його й замурували. На іншій стіні є сонячний годинник.
Навколо церкви Московський патріархат нині розбудовує монастир у досить типовому для нього стилі. А зовсім неподалік, якщо перейти колишній стадіон (він функціонував іще в 1990-х і незрозуміло, кому й чим завадив), з пагорба відкривається чудовий краєвид на одну з головних річок Волині – Горинь. Зараз вона добряче розлилась і цілком пасує до роздумів і медитацій.
Парк дивних скульптур
Але повернімось до гощанських історичних нюансів. Гостинне, як випливає з назви, містечко (Магдебурзьке право від ХVI століття) раз по раз змінювало поміщиків, які в ньому жили. Ленкевичі, чергові пани, у XVIII заснували тут гарний парк. Дотепер він, як і варто було очікувати, неабияк здичавів, та все одно справляє враження. Давні господарі насаджували тут багато всього – від ясенів і лип до гінкго та коркового дерева. Та все ж найбільш непересічним у гощанському парку видається ясен. Хоч на ньому й написано: «Ясен звичайний», – подивіться на його розміри!
Пізніші часи «забрали» з парку палац, натомість «подарували» Будинок культури. Ще тут з’явився монумент радянським воїнам, зокрема й «полеглим від рук українських буржуазних націоналістів у 1944–1948 роках». Донині в Гощі точаться мляві розмови про те, чи не час би вже щось із цією табличкою зробити.
А неподалік – два кумедніші об’єкти. Перший – пам’ятник Тарасові Шевченку. Деякі місцеві жителі переконані: його переробили з Лєніна, просто помінявши голову. Судячи з вигляду скульптури, повірити в це можна. Принагідно треба сказати, що справжній, живий Тарас Шевченко свого часу в Гощі теж бував і, поза сумнівом, гуляв цим парком. Відвідував містечко й Оноре де Бальзак, певно, дорогою до Бердичева. Другий чудернацький об’єкт – порожній постамент. Кажуть, раніше на ньому стояв Сталін, а тепер він чекає на нового «мешканця»…
Чи доїхав до Гощі Наполеон?
Як уже було сказано, палац, котрий був у парку, до наших днів не дожив. Зате в ХІХ столітті тут з’явився новий панський будинок. Фахівці переконують, що він споруджений у дусі шале, а це в Україні рідкісний тип будівель. «Шале» перебуває в не найкращому стані. За радянських часів частину його обліпили кахлями, а недавно розпочали ремонт, який, схоже, забуксував (фото 1). Зате все це додає романтичного духу, котрий у подорожі зовсім не завадить.
До речі, про романтику. Новий палац збудували нові власники маєтку – Валевські. Досить гучне прізвище, його раз і назавжди прославила Марія, коханка Наполеона, тож навіть одна з найпопулярніших марок польської косметики має назву Pani Walewska. Звичайно, це негайно дало підстави для народження легенд про перебування в Гощі вже й самого імператора. Втім, навряд чи він сюди приїздив, бо тут жили інші Валевські, хіба що видатний Бонапарт був би схиблений на представницях одного роду.
Окрім уже названих речей, у Гощі варто побачити дерев’яний млин над ставком, зробленим колись на річці Корчиці. Із його датуванням є певна плутанина: трапляються дані як про ХІХ, так і про XVIII століття. В будь-якому разі вигляд у нього колоритний. Але варто пам’ятати, що біля нього часто вештаються пси.
Уже на виїзді з Гощі на трасу Е-40 зверніть увагу на блакитну неоготичну будівлю. Це трохи зіпсута радянськими кахлями типова поштова станція ХІХ століття. Тут подорожні відпочивали, ночували, міняли коней, їли, спілкувалися. Поштова станція – одне з поширених місць дій, топосів численних літературних творів різних часів і країн – від Алєксандра Пушкіна до Валерія Шевчука. Донині на трасі Київ – Львів трохи збереглося таких об’єктів.
Що ще варто знати про Гощу? Тут є, наприклад, завод продтоварів із торговельною маркою «ПриГОЩАйся», на ньому роблять повидло, соки й цукерки. У селищі виготовляють хімікати для сільського господарства та медичне обладнання. Тут є найкраща в окрузі гімназія. Тільки-от із туризмом досі якось не склалося. Потенційно цікава, хоч і не надто тривала, зупинка на якому-небудь більшому маршруті, на жаль, залишається і структурно занедбаною, і маловідомою. Щоправда, це додасть ексклюзивних відчуттів кожному мандрівникові, котрий таки дістанеться сюди.