«Це не завершення, це тільки початок великого походу… завершиться вона (акція. – Ред.) у день інавгурації нового президента України… До 24 серпня ми як опозиція проїдемо ще одну половину України», – заявляв із трибуни Арсеній Яценюк. Мовляв, важливо, щоб кожен українець «почав процес формування нашого українського національного активу, коли всі приходять, усі борються і всі знають, що саме народ в Україні визначає, хто керує в цій державі». На цьому тлі учасники заходу відчули явний цинізм лідерів. Адже під час маршу «опозиційні активісти міцної статури» довкола лідерів зробили «коробку», брутально відтісняючи й штовхаючи всіх, хто потрапляв під руку. Ці охоронці, на жаль, мало відрізнялися від тих «антифашистів», які побили журналістів на Михайлівській площі. Понад те, ближче до головної сцени на Софійській ледь не виникла сутичка: «охорона» відмовлялась пропускати журналістів, брутально відпихаючи їх. Одному з фотокореспондентів ледь не розбили камери. «Як ви революцію організуєте, якщо навіть пресу не можете нормально організувати?!» – почулось із журналістського натовпу. А головне, хто за такими піде? Прихильники опозиції не дістали відповідей на ключові запитання: не лише щодо програми дій, а навіть щодо того, хто буде єдиними кандидатами від неї на виборах президента й мера Києва (останні, схоже, таки відбудуться цього літа). Натомість почули стандартний набір гасел про «повалення режиму» з неодмінною «перемогою демократії», а Яценюк анонсував наступні акції протесту опозиції в межах «Вставай, Україно!» на День Незалежності та День свободи. Тож було чути, як окремі звичайні мітингувальники розчаровано казали: «І заради цього ми сюди їхали?..»
Сухий підсумок: Арсеній Яценюк, Віталій Кличко та Олег Тягнибок підписали декларацію «Про координацію дій у боротьбі з режимом Януковича». Вони зобов’язалися узгоджувати дії на всіх етапах президентської кампанії. Констатували, що за збереження нинішнього порядку обрання президента кожна із трьох політичних сил підтримає того кандидата від них, який вийде у другий тур. А якщо влада протисне перехід до обрання президента в один раунд, то УДАР, «Батьківщина» й «Свобода» вже в першому визначать спільного висуванця. «Опозиція назве єдиного кандидата, коли розпочнуться вибори», аби для нього «не було небезпеки», – спробував викрутитися пізніше Турчинов і додав, що «Батьківщина» наполягатиме на єдиній кандидатурі, незалежно від того, відбудеться голосування в один тур чи у два. Утім, йому з однопартійцями в цій ситуації, можливо, найлегше, адже, якщо Тимошенко до перегонів не опиниться на свободі, в цієї політсили просто не буде прохідного кандидата. Ось тільки невідомо, чи поділяє таку позицію Яценюк. Він поки що так і не інтегрувався до «Батьківщини» повністю, бо ж, за інформацією джерел, вимагає в обмін на це підтримки саме його кандидатури на президентських виборах і для бодай часткової конвертації партійного рейтингу цієї політсили у свій персональний готується до вступу в «Батьківщину» та до її очолення. І Кличко, й Тягнибок уже не раз заявляли, що без критичної необхідності відмовлятися на користь «єдиного» кандидата від участі в першому турі виборів не збираються. Щоправда, фіксоване соціологами швидке зростання рейтингу Кличка останнім часом, не виключено, вже породило в нього та його оточення надію, що «єдиним кандидатом» міг би стати саме він, особливо ж коли нинішній електоральний тренд збережеться, а отже, і його відрив від інших партнерів по опозиції стане очевиднішим. Тож після 18 травня змінилась і його риторика. «Я впевнений, що це перші кроки, і прийде час, думаю, і до весни наступного року ми зможемо висунути єдиного кандидата від опозиційних сил на посаду президента і в першому турі», – заявив Кличко.
У будь-якому разі ухвалення рішення висунути єдиного кандидата у відповідний момент, а також явні ознаки активізації війни рейтингів у інформаційному просторі (провокованої, можливо, владними політтехнологами) свідчать про старт «великого праймериз» між трьома лідерами нинішньої парламентської опозиції. Не хотілося б, щоб уже найближчим часом це перетворилось на підкилимну війну на знищення партнерів по опозиції. Коли всі троє в цьому протистоянні переберуть міру, шанси будь-кого з них на перемогу в другому турі можуть суттєво знизитися. Суспільство ж бо й досі має алергію на чвари в опозиційному таборі від помаранчевих часів. Але цим проблеми опозиції можуть не обмежитися. За інформацією джерел Тижня, напередодні 18 травня опозиціонери звертались до Юлії Тимошенко із проханням записати звернення-привітання до учасників мітингу, але вона нібито відмовилася. Можливо, підозрює, що «соратники» її вже «списали» й переважно імітують боротьбу? Коли охолодження між нею та нинішньою опозиційною трійкою зайде надто далеко, а конфронтація між «юліанцями» та «арсеніанцями» в «Батьківщині» поглибиться, влада таки може ризикнути випустити її на волю ближче до початку президентської виборчої кампанії. Після цього досягнення домовленостей уже між чотирма лідерами різко ускладниться, і може стати прологом до жорсткої внутрішньої боротьби, що створюватиме сприятливий ґрунт для здобуття партією влади чергової перемоги на виборах. Причому не принципово, на чолі з Януковичем чи з іншим колоритним представником ПР. Урешті-решт, ближче до президентських перегонів вийти з тіні може і Юрій Луценко, скориставшись ефектом новизни на тлі «фальстарту» з боку нинішньої опозиційної трійки. Щось подібне спостерігалось у 2009 році, коли Тігіпко, розпочавши свою президентську кампанію, швидко нівелював ефект «нового обличчя» від Яценюка і в результаті, обійшовши того в перегонах, посів почесне третє місце. Наразі Луценко вже веде опосередковану критику нинішньої парламентської опозиції, слушно акцентуючи на тому, що пріоритетом має бути не тиражування декларацій чи визначення єдиних кандидатів, а презентація програми «чітких дій за продуманим спільним планом».