Все своє життя вона прожила у будиночку своїх батьків у Землянському провулку, що на Печерську. Сьогодні земля тут золота – сотка коштує близько $100 тисяч. Але й за ці гроші вільну ділянку ще треба пошукати. Палаци сильних світу цього немов гриби ростуть на Печерських пагорбах.
Найсправедливіший суд
Ніна Москаленко мешкає у елітному районі з неповнолітнім сином та 82-річною матір’ю. Родині належить 2/3 частини їхньої скромної домівки. Ще одна третина, розповідає Ніна Іванівна, не цікавила нікого протягом 16 років. Як з’ясувалось згодом, у цей час 1/3 будинку неодноразово перепродавалась, хоча переважне право на купівлю цієї частки за законом мала сама Ніна Москаленко. Однак протягом багатьох років вчителька навіть не могла дізнатись кому саме належить частка спільної власності.
Рік тому, у квітні 2012-го, Ніні Москаленко почали пропонувати продати свою власність невідомій особі. Пропозицію підкріпили погрозами застосування фізичного насильства. Це не подіяло, і до третини будинку заселяли галасливий циганський табір, зробивши життя родини нестерпним. У відповідь на погрози Ніна Москаленко неодноразово зверталась до міліції, однак правоохоронці жодним чином не реагували на її скарги. “Переконував” вчительку продати будинок батьків і начальник військового училища імені Богуна, де працює жінка – її обіцяли звільнити. Собаку Ніни Іванівни отруїли. Почались спроби рейдерських захоплень будинку…
Все це не змусило її поступитись. Однак до справи долучилось «правосуддя». На бік рейдерів встали не тільки київські судді, що постановили виселити жінку та її родину з помешкання (рішення Печерського суду залишив у силі суд апеляційний), але й міліція. Проти Ніни Москаленко порушили дві кримінальні справи, звинувативши її у смерті власного вітчима (кримінальне провадження за цією справою міліція закрила напередодні Нового року) та нанесенні тілесних ушкоджень одному з рейдерів.
«Прикриваються» найманці племінником покійного вітчима Ніни Москаленко. Власником частки нібито є він. Насправді ж, подейкують ЗМІ, земля на Печерську цікавить куди більш помітну особу. За однією з версій, за діями рейдерів стоїть регіонал Василь Грицак. За іншою, цікавиться будиночком хокеїст Юрій Бабенко. Також згадують генералів Станіслава Денисюка та Олександра Москальчука.
Військова таємниця
У ніч на 22 квітня рейдери знов повернулись до будинку вчительки. «Дуже багато незнайомих людей, молодиків. Я питаю: “Що ви будете робити, який у вас наказ?“. Вони посміхаються і відповідають: “Військова таємниця”, – описує ситуацію Ніна Москаленко.
Вже вночі рейдери вирішують взяти будинок “в облогу”. Стояли так цілу ніч, розповідає вчителька…
Ранок стає початком протистояння. “Спортсмени” виламують двері, викидають на вулицю меблі та речі, заварюють двері залізними щитами та встановлюють решітки на вікна. Родину викидають на вулицю. “За руки, за ноги, – каже Ніна Іванівна. – Міліція знімала, можете взяти кадри. Вони всіх повиганяли, але міліція все фіксувала”.
Міліція, яка нібито охороняє будинок, не тільки не реагує на захоплення просто «фіксуючи« події. Але й застосовує силу до самої Ніни Іванівни щоб у помешкання вчительки спокійно могла безперешкодно потрапити представниця власника третини будинку.
Також міліціонери викликають підкріплення – «Беркут». Розгублені бійці стовбичать біля паркану. «Стоїмо тут, гривами трясемо», – роздратовано пояснює комусь телефоном один з них.
Представниця власника третини, юрист Дарія Рева, тим часом запевняє журналістів: родину, яку щойно витягали на вулицю, «ніхто не виселяє». «На кухні, в кімнаті, яка позначена в технічному плані як кухня, нехай люди залишаються, – каже вона. – Ніхто їх чіпати не буде».
Олександр Свиридовський, адвокат Ніни Москаленко, зауважує – у Ніни Іванівни несправедливо відсудили ще одну третину власності, яку вона успадкувала від свого вітчима. Це було зроблено завдякі «величезній юридичній роботі», підробним підписам тощо. «Але в будь-якому разі ця третина має залишитись у Ніни Іванівни за заповітом», – пояснює він. Додає, що у рейдерів немає ухвали на виселення неповнолітнього сина Ніни Москаленко. І взагалі – жодних документів.
Матір Ніни Іванівни, інваліда, невідомі особи винесли з будинку на ковдрі, розповідає пан Свиридовський. «Хто були ці особи – невідомо, – підкреслює він. – На якій підставі вони діяли – незрозуміло». За його словами, Дарія Рева назвала рейдерів представниками охоронної фірми, яку вона найняла. «Але чинне законодавство вимагає, щоб охоронна фірма мала договір, зареєстрований у органі ліцензування, ліцензію на охоронну діяльність тощо, – підкреслює пан Свиридовський. – Це були не охоронці. Вони прийняли рішення силового захоплення. Прибуло до 15 осіб спортивної статури. Дуже характерна зовнішність…”
Навіть на веранду будиночка, з якого родину «ніхто не виселяє», пробитись вдається лише завдяки іншим «невідомим особам» – громадським активістам. Вже не перший раз вони прибувають на допомогу вчительці. Тут і свободівці, і КУПРівці, і просто небайдужі… Завдяки їм старенька матір Ніни Москаленко сидить не на вулиці – тулиться біля дверей на стільчику. Поруч лежать її милиці. Двері у кімнати заварені.
“Не можу вже”
У захоплених рейдерами кімнатах залишаються щонайменше п’ять найманців. Громадські активісти майже годину поспіль намагаються пробитись до заблокованих кімнат, ламають двері. Відчувши небезпеку, рейдери тікають через вікно. Для активістів це стає повною несподіванкою, тому зловити їх вони не встигають. Міліція та “Беркут” рейдерами не цікавляться.
Небайдужі радісно викидають з вікон залишене рейдерами будівельне сміття, арматуру та інші речі. Ці пожитки дбайливо збирає Дарія Рева.
Активісти ж прямують на город за речами родини Ніни Іванівни. Повертають у будиночок холодильник, диван… Але невеличка перемога нікого не втішає. Матір Ніни Іванівни плаче. 82-річна жінка згадує і ранок 22 квітня, і попередні ранки та ночі, проведені у постійному очікуванні атаки. “Штовхали у спину, давили, – вимовляє вона. – Це не люди, це звірі… Як мене витягували за ноги – “швидку” викликали… Як побили вікна – скло летіло на мене, о другій ночі. Кришу вони палили. Стіні розбирали по цеглині. Я не можу вже триматись…”
Ніна Іванівна, натомість, триматись обіцяє. Але їй теж не вдається стримувати сльози. Те, що рейдери ще повернуться, не викликає ні в кого жодних сумнівів.