Майже повністю скляний семиповерховий багатоквартирний комплекс у серці Лондона, на вулиці Гайд-парк, 1 схожий на інопланетний корабель, що приземлився посеред історичних переважно цегляних будівель. Як і в голлівудських науково-фантастичних фільмах, простим землянам майже ніколи не вдається бачити чужинців і доводиться докладати неймовірних зусиль, щоб задовольнити цікавість і з’ясувати, що за істоти там живуть.
Серед тих невидимих мешканців називають і найбагатшого українця Ріната Ахметова. Хоча $215,9 млн за дві перероблені в одну квартири заплачено зовсім не з особистих рахунків українського олігарха. Його офіційна компанія System Capital Management раніше визнавала факт придбання нерухомості й називала її частиною інвестиційного портфеля, а британські реєстраційні документи засвідчують, що помешканням володіє Water Property Holdings LTD – офшорна компанія з Британських Віргінських островів. Тут пан Ахметов не відрізняється від більшості інших власників розкішної нерухомості з Гайд-парку, 1.
Станом на січень 2013 року в комплексі продано 76 із 80 квартир (в оригінальному плані було 86). Лише 12 помешкань зареєстровані на фізичних власників. Більшістю розкішних апартаментів володіють офшорні компанії з назвами, які ні про що не говорять.
Редактор журналістських розслідувань газети The Guardian Девід Лі пояснює, що причин, чому мешканці найдорожчих квартир у світі хочуть залишатися за лаштунками, щонайменше дві. Одна дуже проста: купуючи нерухомість через офшорні компанії, іноземці уникають низки британських податків, хоча для покупців із такими кишенями витрата круглої суми на потрібну справу не мала би бути проблемою. Значно вагомішою є друга причина: бажання такої категорії покупців тримати свої справи у цілковитій таємниці.
Куди поділася Сара Петре-Меарс?
Базований у Вашингтоні Міжнародний консорціум журналістських розслідувань (ICIJ) дає можливість зазирнути в таємничий офшорний світ, який виявився набагато більшим, аніж підозрювали невтаємничені у справи. Колишній головний економіст консалтингової компанії McKinsey Джеймс Генрі вважає, що в офшорах тепер заховані близько $32 трлн, що перевищує ВВП США та Японії разом узятих.
Цього місяця ICIJ оприлюднив чергову порцію опрацьованих даних із назвами тисяч компаній і сотнями людей, які ховають свої фінанси в офшорах. На одному з найпомітніших місць у тих списках – ім’я українського олігарха Дмитра Фірташа, власника компанії Group DF Limited, що зареєстрована на Британських Віргінських островах і має активи в енергетиці, хімічній промисловості та нерухомості.
Згодом можуть виплисти на поверхню й нові українські імена, пов’язані з офшорною діяльністю, бо наразі в результаті понад річної роботи більш ніж восьми десятків журналістів та інших фахівців консорціуму опрацьовано лише 20% даних із 260 Гб інформації, отриманої з анонімного джерела.
Девід Лі та інші представники ICIJ наголошують, що сам факт причетності людини до офшорної компанії чи володіння рахунками в зонах із вигідним режимом оподаткування «не є ознакою чогось поганого». У більшості випадків усе відбувається в межах закону. Та основне правило ведення справ в офшорах і принада для певної категорії клієнтів – це секретність. Головне запитання до людей, які користуються податковими гаванями, полягає в тому, навіщо вони це роблять? Від кого і чому приховують свої активи?
Розслідування ICIJ виявило, що одну з великих груп клієнтів, яким до вподоби таємничість офшорів, становлять греки. Представники збанкрутілої країни, яка нещодавно на колінах благала грошей у партнерів по ЄС, володіють щонайменше 107 компаніями на Британських Віргінських островах, стверджують журналісти корпорації. Після звірки цих даних із тим, що вже зареєстровано податковими органами в Афінах, задекларованими виявилися лише чотири.
В оприлюдненому довгому сімейному списку користувачів офшорними компаніями є імена членів азербайджанської президентської родини Алієвих: Ільхам Алієв та його дружина Мехрібан були директорами компанії Rosamund International Ltd (2003), зареєстрованої на Британських Віргінських островах (БВО); Арзу Алієва (донька) – директором і власником акцій Arbor Ivestments (2008) із БВО; Лейла Алієва (інша донька) – директором і власником акцій LaBelltza Holdings Ltd. (2008) та Harvard Management Ltd. (2008).
Почесні місця поміж власників офшорних компаній посідають також новий прем’єр-міністр Грузії мільярдер Бідзіна Іванішвілі, дружина колишнього першого віце-прем’єра Росії Іґоря Шувалова Ольґа, заступник голови керівної ради Газпрому і близький соратник президента Путіна Валєрій Ґолубєв та ін.
Окремою, але масштабною та ще сумнівнішою галуззю офшорної індустрії є реєстрація фірм-прокладок і торгівля іменами номінальних директорів компаній. Розслідування газети The Guardian виявило, що 38-річна Сара Петре-Меарс стала керівником глобальної мережі в понад 1,2 тис. фірм. Головний її обов’язок – підписувати їхні офіційні документи зі своєї далекої острівної резиденції в Карибському морі. Ховаючись під її ім’ям, будь-який бізнес легально може робити хто завгодно, навіть особи зі злочинним минулим, яким заборонена фінансова діяльність. Фірми-прокладки з віртуальними офісами й номінальними директорами відіграли свою роль і в Україні, зокрема в багатомільйонних сумнівних оборудках із придбання так званих вишок Бойка.
Це тільки початок
Уряди за своїм призначенням мали б усіляко протидіяти темним схемам у бізнесі та боротися з лазівками, які дають змогу уникати податків. І деякі саме це й намагаються робити. Німецький міністр фінансів Вольфґанґ Шойбле після оприлюднення останніх викривальних матеріалів ICIJ заявив, що «задоволений появою цього звіту, який посилить тиск» на уряди, щоб вони боролися з ухилянням від сплати податків. І водночас визнав, що така робота «безкінечно важка».
Торік ФРН підписала угоду зі Швейцарією, що гарантувала можливість повернення до її скарбниці податків, від сплати яких німецькі громадяни ухиляються, користуючись рахунками у швейцарських банках. Берлін сподівається, що 2013 року отримає з них близько €10 млрд. Швейцарські банкіри були змушені погодитися на те, щоб самостійно вираховувати їх із «загашників» німецьких громадян і переказувати в Німеччину. При цьому уряд Анґели Меркель пообіцяв щось на зразок амністії тим німцям, які сплатять одноразовий податок у розмірі від 21% до 41% із раніше незадекларованих рахунків.
Швейцарія в останні роки була змушена зробити свої банківські правила жорсткішими, щоб уникнути звинувачень у тому, що її фінустанови наживаються на ухилянні іноземців від сплати податків у своїх рідних країнах. У 2011-му під тиском американського уряду Берн був змушений погодитися на передачу податковим органам США даних про незадекларовані рахунки їхніх громадян (загалом близько 4450). У міждержавній суперечці один із найбільших швейцарських банків UBS був змушений сплатити американській скарбниці $780 млн штрафу.
Але цей штраф – дрібниця порівняно з ударом по репутації гарантованої секретності особистої інформації клієнтів у швейцарських банках. Нині ж дані, оприлюднені Міжнародним консорціумом журналістських розслідувань, засвідчують, що масштаби ухиляння від сплати податків в офшорних зонах Великої Британії можуть бути більшими, ніж у Швейцарії.
Виконавчий директор ICIJ Джерард Райл у нещодавньому інтерв’ю висловив припущення, що «…Британія та США не хочуть закривати офшори, бо через них на Туманний Альбіон надходить чимало грошей. Більшість тих зон – колишні британські колонії. Отже, всі ті гроші потрапляють у лондонське Сіті, адже вони не залишаються на Віргінських островах чи в Сінгапурі».
Критики офшорних мереж на зразок Британських Віргінських островів, де підприємці, політики та особи із сумнівною репутацією і нерозголошеними видами бізнесу ховають свої справи, вказують на те, що справжня боротьба з цим явищем може бути успішною тільки тоді, коли її починати з Лондона.
Нова плутократія
Христя Фріланд – впливова канадсько-американська журналістка з українським корінням, презентуючи свою нову книжку «Plutocrats. The Rise of the New Global Super Rich» («Плутократи. Постання нових глобальних супербагатіїв»), розповідала нещодавно в Лондоні, що чимало олігархів щиро вважають себе несправедливо обділеними. Вони скаржаться, що надто багато людей їм заздрять і не цінують того внеску, який фінансово успішні люди роблять у суспільство. Пані Фріланд, щоправда, наголошує, що є різниця між тими, хто розбагатів, «винайшовши iPhone», і тими, хто «побудував бізнес, переконавши уряд своєї держави передати їм під контроль четвертину національних обсягів експорту нафти».
Офшор-лікс вказує, що багато товстосумів поспішають скористатися перевагами глобалізації і тасувати свої гроші таким чином, щоб ховатися від громадян країн, завдяки яким вони стали заможними. Ще жорсткішої оцінки заслуговують навіть не найбагатші підприємці, а політики та посадовці, які разом із членами своїх родин стають казково багатими, фактично не поворухнувши пальцем.
Глобальна система, у якій спритні, а часом нечисті на руку ділки можуть ховати свої гроші, завжди викликатиме підозру, а уряди перебуватимуть під тиском вимог закривати ті лазівки.
Наразі ж споруда на Гайд-парк, 1 залишається стояти в серці Лондона як інопланетний корабель або радше як шматок далеких Британських Віргінських островів. Мешканці апартаментів, вочевидь, змушені вгамовувати свої переживання думкою про те, що скло у вікнах броньоване, що будівля має найкращих охоронців, усю пошту перед доставкою просвічують у рентгенівських апаратах, а низка квартир обладнані камерами, у яких мешканцям можна переховуватися на випадок нападу.
Той чужорідний шматок став можливим завдяки не лише нафтодоларам з арабських країн (найрозкішнішими апартаментами на трьох поверхах володіє шейх Катару Хамад Бін Ясім аль-Тані), а й значною мірою грошам, отриманим від перерозподілу багатств пострадянських держав. І з України також.