Після запеклих боїв за інтеграцію до Європейського Союзу й отримання економічних дивідендів від свого членства, країни так званої Нової Європи роблять поступку власним націоналістам. Після Угорщини Віктора Орбана Румунія Віктора Понти теж ризикує перетворитися своєю чергою на «авторитарну демократію». Угорщина є правою, Румунію вважають лівою, але обидві вони демонструють слабкість європейського кістяка і всі труднощі деяких посткомуністичних країн у пристосовуванні до цінностей ЄС.
Гримуча суміш
Румунія пережила безпрецедентну політичну кризу. Це сталося 27 квітня 2012 року, коли правоцентристському урядові Міхая Резвана Унґуряну, що був на той час біля керма три місяці, винесли вотум недовіри через його програму приватизації. Тиск сягнув найвищої точки, коли урядовець лівого центру Віктор Понта, змінивши Унґуряну, спробував змістити з посади президента Траяна Бесеску, якого звинуватив у «перевищенні владних повноважень» та «авторитарному ухилі». Це був свого роду бліцкриг. За тиждень очільник правлячого кабінету жонглював постановами про відставку спікерів обох палат парламенту й омбудсмена, зменшення прав Конституційного суду, щоб розпочати процедуру усунення Бесеску. Ці силові методи зазнали суворої критики з боку Сполучених Штатів та Євросоюзу, які попереджали Бухарест про наслідки «посягань на правову державу». Румунський президент залишився на посаді, бо референдум не відбувся, не зібравши необхідного кворуму.
Вибори в законодавчі органи 9 грудня дозволили Вікторові Понті взяти реванш. Румунський електорат різко засудив політику суворої ощадності, яку провадили від 2009 року Траян Бесеску та його політсила, владна Демократично-ліберальна партія (правий центр): понад 200 тис. службовців було звільнено, зарплату зменшено на чверть, ПДВ зріс від 19% до 24%. Це вмить забезпечило переконливу перемогу Соціально-ліберального союзу (СЛС), коаліції на чолі з Віктором Понтою. Але проблема в тому, що соціал-демократи спрямували свою кампанію проти бюджетної непоступливості в річище антиєвропейської незалежницької риторики. Популістськи звучало незадоволення тим, що усунення Траяна Бесеску, схвалене більш ніж 80% виборців, свого часу не було підтримане на референдумі 29 липня, бо прийшло замало громадян (як «співали» в СЛС, саме через «диктат» Євросоюзу).
СЛС – це дещо протиприродний альянс, який включає в себе Соціал-демократичну партію, лібералів та Консервативну партію Дана Войкулеску, багатющого медіа-магната й, за чутками, колишнього агента Секуритате, таємної поліції комуністичних часів. Згуртувала ці три політсили ненависть до Траяна Бесеску.
Читайте також: Румунія: вибори пройшли, політичне протистояння триває
Відповідальність за утворення цієї гримучої суміші – цілком на румунському президенті. Імпульсивний, крикливий і підбурливий прибічник застосування сили й політиканських маневрів, цей колишній капітан торговельного судна, що прийшов до стерна держави у 2005-му, нерідко поводився так, ніби він і досі командує на кораблі. 2007 року парламент безуспішно намагався позбавити його влади. Одначе не можна пояснювати кризу винятково авторитарною особою Траяна Бесеску. Важливим чинником є також недостатня незалежність правосуддя. Це відзначає звіт Європейської комісії, опублікований 30 січня. Там констатовано, що «брак поваги до незалежного правосуддя викликає занепокоєння» і що «проблематичним є досягнення цілей», визначених Європейським Союзом. Умовою приєднання Румунії до зони вільного пересування (Шенгенської) є реформа системи судочинства, про що теж ішлося в цьому документі.
Політичні порахунки
У Румунії велика корупція є дуже поширеним злом. Вже давно зарекомендувавши себе як країна, нездатна боротися з утратою авторитету закону, внутрішніми конфліктами, службовими зловживаннями, вона вдалася до послуг міжнародних організацій, які дали певний результат. Відтак Національна антикорупційна дирекція (НАД) стала жахом для румунських еліт, розпочавши масштабні лови: 4700 процесів за шість років, серед засуджених – десятки міністрів, парламентаріїв, сотні офіцерів поліції, ба навіть екс-прем’єр Адріан Нестасе, наставник Віктора Понти, який дістав минулого літа два роки суворого режиму, хоча невдовзі його достроково звільнили.
Щоб продемонструвати такі результати, потрібні були неослабний тиск Євросоюзу й трохи політичної волі. Варто зазначити, відколи Траян Бесеску прийшов до керма, боротьба з великою корупцією притихла. Під його владою правосуддя не могло знищити ті мережі впливу, які залишилися у спадок від комунізму, проте воно поклало край безкарності. Детонатором цієї політичної боротьби було засудження Адріана Нестасе. Безпрецедентний вирок, який шокував чи не половину політиків.
Переконлива перемога СЛС на грудневих виборах змусила Траяна Бесеску поновити прем’єрські повноваження Віктора Понти. Президент, чий мандат закінчується 2014 року, нині дуже ослаблений. Одначе «бойових дій» не завершено. У Брюсселі Понта кається. Він визнав «агресивність румунської політичної боротьби» й поквапився «виправляти репутацію» своєї держави. Насправді прем’єр-міністр та його однодумці не відмовляються від послуг занадто ревних суддів. Парламент повернувся до ворожнечі, відмовившись поновити імунітет трьох депутатів. Уряд Віктора Понти прийшов їм на допомогу: запропонував два тижні тому зміцнити статус обраних, посиливши їхній імунітет.
Хоча цей проект визнали «несвоєчасним» і громадянське суспільство, й деякі народні обранці, зокрема й із більшості, його все-таки було негайно затверджено. Зокрема, віднині румунська прокуратура зобов’язана представити «конкретні законні обґрунтовані причини, що виправдають» вимогу затримати депутата на місці злочину. Нині румунське правосуддя переслідує 23 парламентаріїв.
На цей момент точиться запекла боротьба за посади генерального прокурора й голови НАД. Кандидати, яких пропонувала міністр юстиції Мона Північеру, Вища рада магістратури визнала некомпетентними. Посилаючись на «брак прозорості в процесі відбору, організованому Міністерством юстиції», Траян Бесеску відмовляється їх призначати. І краю протистоянню сил румунського президента та його затятого ворога Віктора Понти не видно.