Днями у двері подзвонили представники однієї з політичних партій. Питали, які проблеми в будинку, чи є гаряча вода, опалення. Цікавилися, чи в курсі ми, хто лідер цієї партії. Хоча він точно не збирався в міські голови, а планує балотуватися на майбутніх президентських виборах. Постає питання: навіщо майбутньому кандидатові на посаду глави держави перейматися такими дрібницями, як житлово-комунальне господарство? Суб’єктивно нічого поганого в такому рекламуванні себе немає, принаймні цей спосіб скидається на людяніший, ніж істеричні заяви з екранів телевізорів про зубожіння та масову еміграцію. Але об’єктивно це не входить у президентські обов’язки. Як і відкручування вентилів, відкриття дитячих садків і перерізання стрічок на нових дорогах. Тільки основна маса суспільства цього не розуміє.
Центр Разумкова у 2017 році провів соціологічне дослідження про особливості політичної культури українців. Згідно з його результатами тільки дві третини (67%) громадян розуміють, що депутати Верховної Ради приходять до влади завдяки голосуванню виборців. Якщо на Заході країни таких майже 82%, то на Півдні — 47%. І ще 30% у південних областях не змогли відповісти на запитання. По 5–11% респондентів у різних регіонах вважають, що депутатів призначає уряд або місцеві адміністрації. Ще 2–3% — що це робить президент. Водночас 56% опитаних ніколи не читали програми політичних партій. Очевидною є потреба в просвітницькій роботі та роз’ясненні людям, хто за що відповідає в країні. Особливо напередодні виборчого 2019-го.
Читайте також: Дебати: любительський спорт
Зі свіжих освітніх ініціатив — наприклад, курс від громадського руху «Чесно» «Як обирати, аби не шкодувати» на платформі Prometheus. Його автори пояснюють, як діють держава, президент, парламент, місцеві ради, політичні партії, як обирають депутатів і як виборці впливають на владу. Ще одне громадське об’єднання «Виборча Рада UA» пропонує скласти для майбутніх претендентів у президенти порядок денний — список обов’язків, що справді входять до компетенції глави держави. «Ми бачимо збіговиська, на яких майбутні кандидати розгортають які завгодно програми — від обіцянок знизити тарифи до способів економічного розвитку країни чи зміни Конституції. Бачимо різні інтерпретації, тому вирішили виділити ті питання, які зафіксовано в Конституції як такі, що належать до повноважень і прав майбутнього президента», — пояснив керівник відділу філософії культури, етики та естетики в Інституті філософії НАН України Євген Бистрицький. Учасники об’єднання пропонують дотримуватися цього порядку денного і політикам, і активістам, і громадянам, щоб з’ясувати погляд кожного з кандидатів на проблеми, які турбують країну.
Першим таким питанням, за пропозицією експертів, є роль президента в конституційній моделі влади, гарантуванні прав і свобод, а також методи здійснення передвиборчих обіцянок. «Як відомо, серед повноважень президента немає відповідальності ні за соціальну, ні за економічну політику, ні за тарифи. Усі ці сфери або регулюються законами, або належать до компетенції уряду в межах, визначених законами. Тому, на мій погляд, важливо обговорити з усіма кандидатами їхнє бачення ролі президента в конституційній моделі влади, з’ясувати, наскільки вони розуміють і збираються дотримуватися норм Конституції та законів України й тільки в такий — правовий — спосіб виконувати свої обіцянки в разі перемоги», — зазначив голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.
Читайте також: Вибори і пастки популізму
Глава держави має право законодавчої ініціативи й право вето. Як додав Коліушко, президенти користувалися цим по-різному: хтось для вирішення проблем у країні, хтось для власних піар-кампаній. «Ми бачили багато прикладів зловживання з боку президентів своїм правом вето. Часто воно було необґрунтованим і застосовувалося, щоб блокувати врегулювання важливих для країни сфер правовідносин тільки тому, що президент хотів, аби відбувалося по-іншому. Наприклад, закон про Кабінет Міністрів, який свого часу Кучма ветував впродовж десяти років», — каже правник. За його словами, кандидати повинні чітко висловити своє ставлення до таких інструментів, до способів підготовки законопроектів: відкрито й із залученням експертів чи за зачиненими дверима кабінетів.
Найбільші повноваження президент має у сфері зовнішньої політики та безпеки. Тому друге запитання до кандидатів — їхнє розуміння руху України в напрямку Євросоюзу й НАТО, побудови відносин із Росією в умовах війни та способів досягнення миру. Із ним тісно пов’язане третє запитання: які механізми кандидати вважають дієвими для повернення Криму й Донбасу? «Є кілька інструментів, зокрема й мінські домовленості. Яким буде ставлення кандидатів до цього формату? Чи пропонуватимуть вони інші можливості? Якими вони будуть: лише дипломатично-політичними чи, можливо, якимись іншими? Це те, що сьогодні кричущо важливо. Але тут незрозумілим залишається ось що: як мати сильну дипломатію зі слабкими Збройними Силами? Яким чином президент як головнокомандувач планує зміцнити обороноспроможність нашої держави? Тому питання про реформу Міністерства оборони, Укроборонпрому теж на порядку денному», — зазначив екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко. Він додає, що з проблемою безпеки пов’язана й протидія прихованій російській агресії: вибухам на військових складах, убивствам українських діячів. У цьому контексті цікавою є думка кандидатів щодо реформи Служби безпеки.
«Більшість експертів вважає питання війни та миру центральною проблемою, яка стоїть перед Україною. Ми свідки того, що фактично всі претенденти в кандидати оперують словосполученням «мирний план». Мало хто каже, що він під цим розуміє, і практично ніхто не відповідає на запитання про те, як досягти цього миру. Ми хотіли б приперти їх до стіни й запропонувати конкретніше відповісти, у чому полягає їхня стратегія щодо війни, яку нам оголосила Росія. Чи можна в ній перемогти? Мирний план має базуватися на основі мінських домовленостей чи є інший, реалістичний, дипломатичний формат? Чи йтиметься про військове вирішення проблеми, комбіноване тощо. Ми сподіваємося, що наша експертна оцінка підготовленості кандидатів допоможе людям зробити вибір не між гіршим і ще гіршим, а між гіршим і дещо кращим», — пояснив колишній депутат Тарас Стецьків.
Читайте також: Кандидати в президенти – зміна позицій
Четверте запитання до кандидатів — думки щодо стратегії економічного розвитку країни. Як зазначив громадський діяч Валерій Пекар, вплив очільника держави на економічну сферу непрямий, проте доволі сильний, оскільки президентська фракція в парламенті буде великою, а в уряді працюватимуть міністри, які підтримують її лінію. «Ми хочемо, щоб кожен кандидат у президенти відверто й чітко сказав, яким чином зростатиме економіка країни. Ми хочемо розуміти, що конкретно кожен із них думає стосовно судової системи, фіскальної служби, митниці, податкової реформи, приватизації, ринку землі, незалежності Національного банку, державних підприємств, пенсійної реформи, трудового законодавства — усіх факторів, які формують бізнес-клімат й основу майбутнього економічного зростання. Чи нашої бідності, розшарування, закритої економіки обмеженого доступу, де є люди, яких ми звикли називати олігархами, що мають більший доступ до ресурсів, і не лише на національному рівні», — каже він. Формулюючи коротко: кандидат має пояснити, яким чином закрита економіка перетвориться на відкриту за допомогою інституційних реформ.
П’яте запитання — гуманітарна політика та права людини. Як пояснив колишній директор Координаційного центру з надання правової допомоги Андрій Вишневський, у сфері гарантування дотримання прав і свобод президент має низку повноважень. «Перше — він, як гарант Конституції, має достатні важелі для запобігання так званому свавіллю закону. На щастя, у межах судової реформи із засад судочинства зник радянський позитивістський принцип законності, який діяв упродовж 27 років, і тепер основоположним є саме верховенство права. А президент для недопущення зловживання законом має право вето, повноваження призупиняти дію актів Кабміну з одночасним спрямуванням їх до Конституційного Суду (КСУ. — Ред.), припиняти дію актів місцевих адміністрацій», — пояснює експерт. Водночас, додає він, президент призначає третину складу КСУ, але процедура та критерії цього не завжди зрозумілі: «Тому кандидатів доцільно запитати, якими вони бачать суддів КСУ».
Читайте також: Президент-парламент: приспане протистояння
Крім того, Вишневський пропонує запитати в кандидатів, як вони розуміють вирішення проблеми з доступом до правосуддя, оскільки в багатьох судах не вистачає суддів. Ще одне повноваження президента — помилування. Як наголошує експерт, це інструмент не для уникнення злочинцями покарання, а для виправлення судової помилки. «В українських тюрмах величезна кількість людей, які відбувають терміни за злочини, яких насправді не вчиняли. Іноді це довічні вироки. Система безплатної правової допомоги дала змогу щороку виправдовувати 500 осіб, яких держава несправедливо звинувачує. Але президент також може долучитися до цього. Слід подискутувати з кандидатами про те, яким чином вони могли б цими повноваженнями користуватися для виправлення судових помилок», — пояснює він.
Також від бачення президента залежать національно-культурна ідентичність, увага до освіти, науки, зазначає Бистрицький. Сьогодні, каже він, одним із головних питань гуманітарної політики є реінтеграція окупованих територій та залучення їх мешканців до спільного культурного життя.
Експерти закликають громадськість за кожної нагоди ставити майбутнім кандидатам перераховані вище запитання й вимагати від них відповідей. «Основний задум виникнення такої громадської ініціативи полягав у тому, щоб запропонувати кандидатам і суспільству дискусію по суті. Спробувати допомогти громадянам зробити вибір не на основі кількості проплаченої реклами, а за тим, як кандидат у президенти відповідає на найважливіші, на нашу думку, запитання, які сьогодні цікавлять суспільство», — пояснив Стецьків. Якщо така ініціатива спрацює, українці зможуть оцінити, хто з претендентів має реальний план вирішення проблем, а хто, за давньою традицією, замовляє зуби. Принаймні та частина громадян, яка цікавиться виборчими програмами політиків.