Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 вересня, 2012   ▪   Юрій Гук   ▪   Версія для друку

Нові опричники: справа Pussy Riot активізувала сучасних чорносотенців у Росії

Резонанс від вироку у скандальній справі панк-групи Pussy Riot не те що не стих, а дедалі набирає обертів, перетворюючись на нову хвилю з далекосяжними наслідками. Ситуація виходить на новий рівень, про який раніше серйозні аналітики не говорили. Хіба щось подібне можна було прочитати в «антиутопіях»
Нові опричники: справа Pussy Riot активізувала сучасних чорносотенців у Росії

Після «протестного перфомансу» учасниць групи Femen, які спиляли Поклінний хрест у Києві, встановлений жертвам НКВД і Голодомору, акція «Крестоповал» набула поширення у Росії. Кілька хрестів вже спиляно, на стінах деяких православних храмів з'явилися образливі для церкви написи, що заразом вимагають звільнення засуджених дівчат.

Реакційні кола російських політикуму і православ'я дістали привід для боротьби з «безбожниками». Причому не якимись ненасильницькими заходами, як «молитовні стояння», а за допомогою силових формувань на кшталт «православних дружин». За словами керівника Російського православного руху «Святая Русь» Івана Отраковского, останні формуватимуться з добровольців і покликані боротися з «агресивними діями проти священиків і блюзнірськими діями проти святинь».

Втім, трохи пізніше, він значно розширив «коло завдань» своєї організації, заявивши: «Пора нагадати боговідступникам і богоборцям, що ми господарі на нашій землі, і заборонити будь-які блюзнірські, образливі дії і висловлювання щодо православної віри і нашого народу будь то: будь-яке «мистецтво», ходи, вчення та інше, що несе в собі богохульство, єресь, розтління, розпусту».

Зважаючи на такі слова, неважко здогадатися, що за бажання православні консерватори під це поняття можуть підвести майже будь-який небажаний для себе прояв суспільної активності. Правда, поки сама форма діяльності згаданих «дружин» офіційно обмежена всього-на-всього «патрулюванням» і «спостереженням» (тобто, якщо «дружинники» побачать якогось «порушника», то просто затримають його і викличуть поліцію).

Що робитимуть новоявлені «охоронці православного порядку» в разі, якщо порушник не захоче підкорятися формально цілком незаконним діям сторонніх осіб із обмеження власної свободи, можна лише здогадуватися. Те, що такі побоювання не є порожнім перебільшенням, свідчить нещодавній ексцес із «візитом ввічливості» бойовиків «православних дружин» до Музею еротичного мистецтва на Арбаті з цеглинами в руках. Чого можна чекати від них далі? Бризкання кислотою на надто оголені, на думку православних «ультрас», ніжки дівчат, чим бавилися в часи студентської молодості окремі лідери афганських релігійних рухів? (До речі, за «домостроївським» «дрес-кодом», не те що короткі спідниці в жінок, а, скажімо, й сорочки з короткими рукавами у чоловіків, попри будь-яку спеку, – це теж «неправославно».) Чи тотального нагляду за «підтриманням моральності» на вулицях зі штрафами й арештами в дусі іранського Корпусу вартових ісламської революції та їхніх добровільних помічників із числа студентів?

Кремль шукає нових союзників

Офіційні діячі РПЦ, попри імперську ідею «Русского міра» здаються справжніми «голубами» порівняно з багатьма православними активістами-мирянами, котрі справді вважають «святим» ката Івана Грозного і мріють «будувати нову Росію» за його рецептами аж до буквального відродження «опричнини», масових страт і атмосфери тотального терору.

Російська еліта після Пєтра І вела доволі ліберальний у побуті спосіб життя. Але це нітрохи не заважало царям старанно плекати консервативну допетровську культуру в широких масах, вбачаючи в цьому гарантію стабільності свого режиму. І джерело підтримки на випадок бунту частини еліти.

Що і відбувається нині з невдоволенням більшості мислячої інтелігенції, що гніздиться переважно в Москві та Петербурзі. Власне, справа Pussy Riot чітко розділила російське суспільство за принципом «ліберал – консерватор». На бік засуджених дівчат стали майже всі відомі політики Болотної площі, а ось помірні «патріоти» і «державники» вирок у цілому схвалили. З погляду пропаганди – це просто «королівський дарунок» владі, яка своїх супротивників може тепер звинувачувати не просто в «зламі підвалин» (під якими розуміє режим Путіна), а навіть у «образі віри».

І не варто спокушатися тим, що в храми навіть на Великодню службу ходять відсотків зо три населення країни – чимала кількість церкву відносно поважає. А вже якщо зусиллями потужної мізкопромивної машини із підконтрольних ЗМІ їм доведуть, що мова йде про «справжнє богохульство і богоборство», у Владіміра Владіміровіча буде сила-силенна варіантів.

Наприклад, використати проти опозиції чорносотенців, а самому встати нібито над сутичкою і навіть уславитися «миротворцем», щоб столична інтелігенція, змучена терором (і не завжди моральним) «православних дружин», сприймала на цьому тлі втручання світської поліції і армії як порятунок. Втім, не виключено і спроб перетворення Росії на монархію з цілком передбачуваною особою першого царя. До речі, «пророцтва старців» спеціально акцентують увагу на тому, що новий цар не буде з династії Романових. А останнім часом про можливість відродження монархії заговорили вже й офіційні речники РПЦ.

Московське середньовіччя проти «Русского міра»

З одного боку, сплеск російського «політправославія», поза всяким сумнівом, сприятиме активізації всілякої православної громадськості в Україні. На кшталт Союзу православних братств, який очолює скандально відомий Валентин Луківник. Його діяльність була офіційно засуджена керівництвом УПЦ ще кілька років тому. Втім, це анітрохи не заважає братству, як і раніше, користуватися широкою підтримкою одеського митрополита Агафангела, лідера проросійського крила в церкві.

З іншого боку, посилення консервативного радикалізму в РПЦ може, хоч як парадоксально, ще віддалити від неї церкву українську, більшість вірян і єпископату якої навряд чи зрадіють спробам відродження чорносотенства не лише в церковному, а й у суспільно-політичному житті.

Загроза сповзання РПЦ в Середньовіччя може спонукати навіть поміркованих «русофілів» УПЦ МП на подальше дистанціювання від Москви. А це, у свою чергу, може послужити додатковою причиною поступового зближення Української православної церкви з практикою помісних церков країн Східної Європи, де особливий консерватизм, та ще й з ознаками чорносотенства зазвичай не сприймається.

Тим самим духовному фундаменту прагнень Кремля відродити колишню СРСР-Російську імперію буде завдано чималих збитків. Що, втім, не означає відсутності наслідків радикалізації та фанатизації російської політики для України. Адже прагнення Кремля чи то зробити її своєю провінцією, чи то витворити з неї образ ворога однаково небезпечні для нашої держави.   




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Експертиза, яка дає змогу вийти за межі лише виробництва культурного проекту й піднятися до рівня стратегування і, що головне, втілення тих стратегій у життя, — це дуже рідкісна річ в українському культурному середовищі. У наших реаліях навіть міністр культури має бути бодай трохи митцем, але чомусь не обов’язково професійним менеджером і політиком, здатним аналізувати статистичні дані, розуміти політичні наслідки слів та дій, а також передбачати ефективність інвестицій.
    18 листопада, Тетяна Філевська
  • На балконі нашого офісу Вася смачно затягується цигаркою, яку підкурює від іншої цигарки, і продовжує свій монолог у мій бік, але вже й не дивиться на мене: — Так, а ще мені треба, щоб ти начитав для радіо українські класні прислів’я, ще картинка, ще... — я вже й не слухаю. Усі його слова далі звучать як «бла-бла-бла», а в моїй голові народжується діалог для опонування.
    18 листопада, Тарас Білка
  • Івона Костина, заступниця керівника громадської організації «Побратими», яка займається психосоціальною адаптацією ветеранів, була координатором команди Іnvictus Games в Україні. У вересні в рамках цих ігор в Канаді вона відвідала дві тематичні конференції й поділилася отриманим досвідом.
    17 листопада, Ганна Чабарай
  • Кажуть, якщо довго й наполегливо про щось мріяти, мрія обов’язково здійсниться. Можливо, українські політики в це не вірять, але після Революції гідності вони справляли враження безнадійних, але наполегливих мрійників, бо використовували чи не кожну можливість, щоб публічно заявити про необхідність «плану Маршалла» для України.
    17 листопада, Любомир Шавалюк
  • Велика чистка в Саудівській Аравії: Мугаммад ібн Салман посуває конкурентів на владу
    17 листопада, The Economist
  • Запекла боротьба точиться навколо Укрзалізниці з моменту перетворення її на ПАТ у жовтні 2015-го. За цей час там п’ять разів міняли керівників, вона виводилася з підпорядкування Мінінфраструктури й повернулася назад. Усе це відбувається на тлі корупційних скандалів, реформаторських невдач і зростання збитковості. Проблеми УЗ виходять далеко за межі владних кабінетів і корпоративної бухгалтерії, оскільки вона забезпечує 50% усіх пасажирських і понад 80% вантажних перевезень країни. І якщо найближчим часом там не почнуться ґрунтовні реформи, вона може стати серйозною перешкодою для розвитку країни.
    17 листопада, Максим Віхров
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.