Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 квітня, 2015   ▪   Ольга Ворожбит   ▪   Версія для друку

Олександр Мотиль: «Україна важлива для США як певна противага Росії»

Тиждень спілкувався з американським політологом українського походження, професором Ратгерського університету Олександром Мотилем про політику Вашингтона стосовно Києва, імідж України та ставлення до її політиків у США.
Матеріал друкованого видання
№ 12 (384)
від 26 березня, 2015
Олександр Мотиль: «Україна важлива для США як певна противага Росії»

У. Т.: Із Конгресу до Адміністрації президента Обами надходять серйозні заклики про допомогу Україні, але його політика все одно залишається достатньо нерішучою. З чим це пов’язано?

– Я не хотів би захищати тут Барака Обаму, та, оскільки це президент, який узагалі не мав стосунку до України протягом останніх семи років, тобто й до Майдану та революції, скажу, що фактично він чимало зробив за цей останній рік. Обама погодився на санкції, і це саме він та Америка постійно тиснуть на ЄС, щоб там їх теж посилювали. Взагалі політика США щодо Києва є досить потужною. Якщо взяти до уваги, що він (Барак Обама. – Ред.) Україною взагалі не цікавився, а тепер усе-таки багато займається, то це позитив. Звичайно, негатив у тому, що Київ чекає на постачання зброї, про яке вже доволі позитивно говорять усі: і політики в Сенаті й Палаті представників, і радники на різних рівнях – від найменших аналітиків до найбільших. Тож тиск, який чинять, щоб почати цей процес, неймовірний, але президент чомусь вагається.

Отже, конкретно до вашого запитання: чому? Це може мати різні причини. Одна – перезавантаження відносин із Росією на початку президентства Обами. Це була великою мірою його інновація. Бо за часів Буша діалог погіршився, і, звичайно, будь-якій людині, а тим більше президентові, важко покинути один курс та перейти до іншого. Другою причиною може бути те, що США за останні сім-вісім років, особливо за Обами, старалися відійти від Іраку й Афганістану. Це була основна мета. Виправдані ці війни були чи ні, але в будь-якому разі вони не увінчалися особливим успіхом. Отже, знову-таки тут є певна суперечність: з одного боку, відступаєш, із другого – тобі кажуть, що маєш наступати. Це дещо важко. Лег­­ше було б Бушеві: йти вперед і в Іраку, і в Афганістані, і в Україні. По-третє, Обамі справедливо закидають, що зовнішньополітичні питання, особливо безпекові, не його спеціалізація. Усе-таки він людина, яка всю свою кар’єру пройшла на місцевому рівні. Більше місцевий політик, тобто не той, хто оперує глобальними категоріями. Хоча й спроможний мислити ними і вже довів це. Його не раз критикували за те, що він не любить зовнішньої політики: хотів би зосереджуватися на внутрішній, а тут йому постійно заважають.

Оскільки Росія стала стратегічною проблемою, чи принаймні викликом, Україна раптом набула ваги для сша

По-четверте, триває криза в Сирії. Рік тому Обама пригрозив тамтешньому президентові Аса­­ду серйозними наслідками в разі застосування хімічної зброї. Той використав, а їх не було. Отже, Обама попікся в тій ситуації, тому вагається й тут. Мені здається, однак, що, попри всі сумніви й негативи, тиск американського політикуму вже тепер такий сильний і водночас зухвалість Путіна така очевидна (його агресія, імперіалізм, готовність до величезних провокацій не лише проти України, а й проти країн Балтії, Польщі, Білорусі), що Обама опинився в такій собі безвиході. Йому вже ніде маневрувати, і раніше чи пізніше, гадаю, він погодиться. Нині вже дають нелетальну зб­рою. І це важливий крок. Окрім того, відновляться тренування українських військових американськими. Тобто готується ґру­­нт. США від цього не відмовилися. Отже, Обама поступово йде в тому напрямку, і єдиний логічний крок, який залишається йому зробити, – це почати постачання зброї.

У. Т.: Чи з’явилася за останній рік в Адміністрації Обами українська політика?

– Майже. Україна як така, коли брати до уваги величину, геополітичну важливість, особливого значення для Америки не має, не відіграє якоїсь виняткової ролі: економічної, політичної. Звичайно, якби вона стала міцною, ситуація змінилася б. Але Україна важлива для Сполучених Штатів та Європи (і передусім для США) стратегічно. Оскільки Росія стала стратегічною проблемою, чи принаймні викликом, Україна раптом набула ваги. Це, до речі, зв’язок, який можна спостерігати останні 25 років. Коли зберігалися нормальні відносини Вашингтон – Москва, у США було радше байдуже ставлення до України. Існувало якесь фінансування громадянського суспільства, але надто нею не цікавилися.

Читайте також: Змінені війною. Чи готові українці до розриву з Росією

А коли загострювалося протистояння з РФ, тоді зростало зацікавлення Києвом. Тож Україна важлива для США як певна противага Росії, як буфер­­на зона. РФ проблемна – відповідно Україна важливіша. Ос­кіль­­­­ки за останній рік Москва не тільки стала проблемною, а й порушила всі угоди, готова підірвати всю післявоєнну архітектуру безпеки та розпочати війну, то ставлення американців до неї, а водночас і до України змінюється. Гадаю, що Київ залишиться важливим і, таким чином, діятиме свого роду українська політика, яка буде тією чи тією мірою незалежною від російської настільки довго, наскільки Росія – проблемною. Звичайно, краще було б, якби РФ стала нормальною, але буде чи це буде так скоро.

У. Т.: Наскільки боязнь ядерного нападу впливає на політику Адміністрації Обами? Чи, гадаєте, Владімір Путін блефує?

– По-перше, мені здається, що Путін блефує. Від часу, коли американці кинули дві бомби на Хіросіму й Нагасакі, не було таких випадків, хоча траплялися всілякі можливості. Різні «бандитські» країни мають цю зброю, і їхні лідери нею погрожували, але ніхто не застосовував. Тому, мені здається, Путін просто хоче показати, наскільки він сильний, наскільки потужною є Росія, що росіяни нічого не бояться. По-друге, сам факт таких його заяв (навіть коли подумати, що він не використовуватиме ядерної зброї) підтверджує підозру: це людина не зовсім раціональна, яка може зважитися на будь-які кроки. А це, звичайно, лякає, бо європейці й американці, попри всі свої вади, відносно раціональні.

У. Т.: Чи достатньо правильно Україна презентує себе у США? Наскільки серйозніше сприймають її політиків?

– Тут є кілька аспектів. Ставлення до неї радикально змінилося. Візьміть до уваги, що від 2008-го до 2013-го тривала так звана втома від України, тобто ані політики, ані аналітики, ані публіка нею не цікавилися. Знаю це із власного досвіду. Тоді написати статтю про Україну було легко, але щоб її прийняв якийсь серйозний журнал – надто складно. Тепер навпаки. Тоді було трактування України як бандитської, корумпованої, ні на що не здатної, а Майдан багато змінив. Звичайно, зберігається такий собі скептицизм. Вона ще корумпована, чи не залишиться такою, чи будуть реформи? Принаймні ставлять знак питання. Українці довели, що готові боротися за свою країну, це дуже позитивне.

Читайте також: Стівен Пайфер:«За реалізацією програми реформ в Україні уважно спостерігатимуть»

Виявляється, є дух патріотизму, він об’єднує україномовних і російськомовних, етнічних українців, росіян, євреїв та ін. Тож загальний імідж України досить радикально змінився на краще. Звісно, є поодинокі голоси тут і там, ліві чи ду­же праві, які це заперечують. Приблизно як і в Європі, але мейнстрим ставиться добре. Що ж до самих політиків, то імідж також змінився, ставлення до пізнього Ющенка було дуже негативне, до Януковича – ще гірше, а от до Яценюка й Порошенка воно відносно позитивне. Певна річ, зостаються запитан­­ня, чи це справді реформатори, але принаймні досі вони нічого поганого не вчинили.

У. Т.: Чи достатньо робить Україна?

– Не зовсім. Її дипломати і в Європі, й у США могли б діяти активніше. І це досить елементарні речі. Щотижня мати неформальну зустріч із журналістами. Щомісяця – велику прес-конференцію. І якби це робилось і в Тель-Авіві, і в Нью-Йорку, і в Чикаго, і в Парижі, і в Брюсселі,  то мало б величезний вплив на журналістів, на аналітиків. Це нагода також впливати на дискурс. Україна, окрім іншого, могла б значно більше використовувати потенціал діаспори, і не лише в сенсі того, щоб остання надавала кошти на медикаменти (це й так робиться). У діаспорі дуже багато людей на поважних посадах, що готові допомагати, і вони шукають таких можливостей. Це людський ресурс, так званий human capital, і Київ міг би його використати різними способами, включити в роботу посольств, консульств або ж створити тісніші зв’язки між ЗМІ в Україні та людьми тут. Це все теж покращувало б політику, імідж, дискурс, який тут панує щодо України.

Біографічна нота
Олександр Мотиль – американський політолог українського походження, літератор і художник; дослідник імперіалізму й націоналізму. Народився 1953 року в Нью-Йорку, вивчав історію, живопис та політологію у Колумбійському університеті. Нині професор політології в Ратгерському університеті (США). Автор книжок. «Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження» (2001), «Революції, нації, імперії: концептуальні обмеження та теоретичні можливості» (1999), «Дилеми незалежності: Україна після тоталітаризму» (1993)


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено