Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 лютого, 2015   ▪   Валерій Примост   ▪   Версія для друку

Росія vs Європа. Чому?

Чому Росія так вперто лізе в Україну? Бо підсвідомо сприймає її як частину Європи і ставиться до нас із ірраціональним почуттям «любові-ненависті».
Матеріал друкованого видання
№ 4 (376)
від 29 січня, 2015
Росія vs Європа. Чому?

Якщо говорити просто, засадами європейської цивілізації історично були: невід’ємні права особистості, непорушність приватної власності, ефективна юридична система і повага до чесної праці. Колись середньовічна Русь – початкова і єдина, трикутник Київ – Чернігів – Переяслав – повною мірою володіла згаданими рисами: представник кожної із соціальних груп населення Русі мав чітко визначені права й міг захищати їх за звичаєвим правом і писаними законами, а кожен вільний русин мав право голосу на міському віче, навіть Великий князь не міг зайняти престол без згоди «киян і чорних клобуків». Натомість у володіннях Русі в Заліссі (майбутня Московія-Росія) життя було іншим: далека, сувора, колонізована слов’янами територія, де не було місця традиції обрання і договору, спадковому володінню землею, де лише служба князю – військова або цивільна – вважалася почесною. Потопаючий у лісах і болотах край землі з поодинокими селами і містами, створений вигнанцями на землях чужомовного поганського люду.

Здобути – значить перемогти

Починаючи з Андрія Боголюбського, заліські правителі ходили руйнівними походами на південний захід. Не княжити в Києві, а заради наживи, щоб розграбувати, спалити, знищити. І коли до кордонів Русі підійшли монголи, то князі Залісся охоче прислужилися: і Ярослав Всеволодович Переяславль-Заліський, і його син Олександр Невський, і їхні нащадки. Москва стала центром збору данини для Орди – певно, звідти й почався найвигідніший і найпоширеніший вид російського бізнесу: «сидіння на потоках».

Головним багатством Європи, у тому числі й Русі, були земля і люди, тож вона швидко зорієнтувалася на «креативний» принцип, бо зрозуміла, що вигідніше створити самому, ніж відібрати в іншого. У Заліссі ліси таїли величезні багатства: хутра соболів, білок, бобрів і куниць неабияк цінувалися – поступово тут закладалася основа «здобувної» економіки: навіщо робити, коли можна купити або відібрати.

Читайте також: 1914–1918. Європейська катастрофа

Хтось вважає, що саме Орда принесла й утвердила в Московії владу самодержця, безправність підданих і психологію військового табору. Та не плутаймо причину з наслідком: Орда прижилася в Московії саме тому, що та вже була готова до такого формату. Проте й додала до заліських причин воювати з Європою ще одну: Велику Місію – Чинґізханів рух до «Останнього моря».

Коли Литва відібрала в Орди й Залісся Смоленськ, Полоцьк, а згодом і Тримісто, вона стала новим об’єктом убивчої «любові-ненависті». І московська, і литовська державності однаковою мірою багато увібрали від Русі, але вони наповнилися різним політико-соціальним змістом. У цьому, напевно, й полягала глибинна суть конфлікту між Москвою і Литвою: Москва розглядала Литву як екзистенційного ворога, у якого треба відібрати «руську душу». До цього додалися ще й релігійні відмінності між московським і руським православ’ям, які зробилися разючими саме в литовський період. Після Флорентійської унії (1439) московити відділилися від християнського світу і більш як 100 років жили самі по собі. По суті, між Московією і Руссю стався релігійний розкол, тож до низки причин, які спонукували Московію йти походом на захід, додався ще й релігійний фанатизм.

Як здобич Московія забирала все: землі, міста, люди, багатства, технології. З ізольованого, глухого і нерозвиненого закутка, який не мав виразної історичної перспективи, завдяки приєднанню колосальних територій та численного населення Західної Русі вона перетворилася на державу, яка завдала поразки своїм колись могутнім суперникам: Золотій Орді й Литовському князівству.

Симптоматично, що, приєднавши Західну Русь із її «європейськими» інститутами (васальної системою відносин, правами підданих, міським самоврядуванням), Московія нічим не скористалася. Вона взяла тільки те, що могло допомогти завоювати нові землі: ресурси, військову силу і технології, мобілізаційні можливості.

Це був час Івана ІІІ, коли постало те ідеологічне і світоглядне обґрунтування московської експансії, яке дожило до наших днів: Московія – це «Свята Русь», світла православна імперія, яка перебуває серед безбожних і нечестивих ворогів. Відповідно Небесний Мандат, отриманий «Святою Руссю» на боротьбу з ворогами православ’я, вимагає максимального поширення «правильної» православної віри (і взагалі «правильного» формату життєустрою). Ну і кожен московит-росіянин повинен служити цій високій місії: людське (ні своє, ні чуже) нічого не варте. Тоді політичний формат «божественний самодержець і його холопи-раби» набув ідеологічного підґрунтя.

Заліські традиції виживання (колективізм, владна вертикаль, презирство до «чужих», «здобичність») у купі з «любов’ю-ненавистю» до Європи утворили жахливу суміш московського гегемонізму, яку Лєв Ґумільов евфемістично назвав «пасіонарністю». Це могутня сила, страшна вірою у свою винятковість і зневагою до чужих прав. Не забарився й ідеологічний міф під цю суміш – знаменита концепція «Москва – Третій Рим».

З появою доктрини Третього Риму всі дії московських правителів проти Литви, Новгорода, конфлікти з Константинопольським Патріархом, пошуки августійшого родоводу, всі прояви самодержавності й великодержавності були жорстко детерміновані. Московія просто була приречена зробитися царством, продовжувати наступати на Європу.

Читайте також: Загибель імперії

Саме так загинув Новгород, де князя наймали на службу або взагалі жили без князя! Іван III, захопивши місто, закрив Німецький двір і посольство Ганзи, конфіскував товари іноземних купців і заборонив Новгороду закордонну торгівлю (1494). А Іван IV Ґрозний остаточно вбив: із 6 тис. дворів Новгорода було спустошено більше ніж 5 тис., безліч новгородців страчено, а решту виселили на схід, замінивши московитами.
За правління Ґрозного Московія перетворилася на могутнє царство, яке кинуло виклик Європі. Спочатку Лівонському ордену, який вийшло легко подолати, бо жодна добровільна військова організація не стримає нападу потужної централізованої країни. Але далі московитам довелося мати справу одразу з поляками, литовцями, шведами, данцями та норвежцями. І тут московському натискові на Захід було дано такого відкоша, який мало не зруйнував Московську державу.
А врятувало її завоювання Сибіру, який дав московським царям практично безкінечний матеріальний ресурс. Тепер Москва могла програвати битви і навіть тактичні війни. Але великі, глобальні військові зіткнення вона програти вже не могла. Бо в таких зіткненнях якість військ і талант полководців (те, з чим у Московії-Росії часто бували проблеми) втрачають значення, поступаючись великій кількості ресурсів. Московія могла тепер втрачати військо в невдалих походах, але нові тисячі «соболиних шкурок» із Сибіру давали можливість відновлювати його, споряджати і знову посилати в бій.

Запозичивши за Івана III європейські розробки від німецьких та італійських гармашів, московити підійшли до виробництва зброї дуже серйозно, по-державному. Першою в Московії державною мануфактурою стала саме гарматна. І тоді, поставивши виробництво на потік, Москва почала продавати вогнепальну зброю східним володарям (наприклад, перському шахові). Усе як сьогодні.

Держава жила з видобутку і продажу природних ресурсів, тож мотивації розвивати власне виробництво й торгівлю не було. Й оскільки не селяни з ремісниками і купцями були головними годувальниками держави, а «здобич», то жодного права голосу – та й узагалі будь-яких прав – вони мати не можуть. Армія завойовує нові території з ресурсами і захищає наявні. Земля, виробництво і ресурси належать державі. Люди – всі, від князя до холопа – також належать державі. Хто така держава? Це самодержець. Залізна вертикаль.

Вйо на Захід!

Раціональних причин «рубати вікно в Європу» в Московії не було: ресурсами вона володіла непорівнянними з європейськими, отже, могла б і сама налагодити гірничу справу, побудувати заводи, навчити фахівців... Але мислення «здобувача» інше: чим більшими є мисливські угіддя, тим більше соболів там можна настріляти (золота накопати, нафти накачати), чим більше країн завойовано, тим більше данників. Економічно Московія-Росія могла існувати, якщо десь щось постійно здобувала. Перманентна експансія – це була своєрідна втеча від тотального державного банкрутства. А «здобичний» формат неминуче зумовлював відставання.
Коли з Литвою було покінчено, настала черга Польщі. Вона не лише встряла в Лівонську війну (1558–1583) на боці Польщі, а й на початку XVII століття влаштувала Московії Смуту (1598–1613) і польський гарнізон у Кремлі. Що ж, тим гірше для Польщі!

Наївні європейці, зайняті боротьбою за далекі заморські колонії і торгівлю, не сприймали Московію всерйоз. І якщо одні намагалися боротися проти її експансії, то інші, навпаки, підтримували. Так, вигнати поляків із Кремля московитам допомогли англійське золото й англійські гармати.

Після закінчення династії Рюриковичів на московському престолі двічі з’являлися государі, які щиро прагнули реформувати її за європейським зразком: Боріс Ґодунов та Дмітрій І (Самозванець). Можливо, московська знать сприйняла б європейську модель: обмежену владу монарха, законність і непорушне право власності. Але народ московський прагнув жити у «Святій Русі», розчинитися в істинному православ’ї і бути підданими самодержця-«помазаника Божого» – їм потрібен був «природний государ».

Читайте також: Український флот і кримське питання у 1917–1918 роках

З обранням на престол Романова у 1613 році походження монарха вже не відігравало ролі: з однаковою готовністю приймали і худородних Романових, закордонних Гольштейн-Ґотторпів. Важливо, щоб цар був«природним государем»: самодержавна влада, святе православ’я, жорстокість до своїх підданих, «здобичницькі» смаки й інтереси. От коли право крові поступилося праву сили, Московія і перетворилася на Росію.

Заковтнувши Україну, вкотре набравши в Європі військових і цивільних інженерів, офіцерів і ландскнехтів, зброї і технологій, Росія швидко розібралася з Польщею, вказавши місце «шляхетській демократії». І якщо першу війну розпочали поляки, то решту – Росія. Вона двічі нападала на Польщу в XVII столітті, чотири рази вторгалася і тричі розділила у XVIII, двічі придушувала повстання у ХІХ, а в ХХ столітті ще двічі нападала на Польщу й вкотре розділила її.
Наступною державою, якій довелося захищати Європу, виявилася Швеція. Ще Іван Ґрозний спробував вийти на Балтику – тепер настав час Пєтра І. Закупивши в Європі військових і технічних спеціалістів, зброю і спорядження, «цар-тесля» розпочав чергову війну проти шведів. Чергову, бо протягом XV–XVI століть московити чотири рази розв’язували військові дії проти Швеції, а з двох війн XVII століття одну розпочали шведи у відповідь на порушення московитами своїх зобов’язань, а другу – московити. Війна, розпочата Пєтром І, була вже сьомою. Ціною колосальних втрат і витрат величезна Росія таки вийшла на Балтику. У XVIII столітті шведи двічі пробували взяти реванш, але невдало. Тож у ХІХ столітті Росія відібрала в них Фінляндію.

Наступним захисником Європи виявилася Пруссія. Дочекавшись, коли проти молодого й амбітного прусського королівства складеться коаліція Австрії та Франції, Росія також втрутилася. Ми знаємо цей сюжет як Семирічну війну (1756–1763). Тоді німці програли, а наступне військове зіткнення з росіянами сталося аж у ХХ столітті.

Складне почуття Росії до Європи і всього європейського не обмежувалося отриманням із Європи спеціалістів, товарів та технологій і потім нападами на ту саму Європу. Із середини XVIII століття Росія запозичила в Європі правлячу династію – з Пєтра ІІІ та Єкатєріни ІІ на престолі імперії сиділи німці з Гольштейн-Ґотторпської династії. Європеїзувалися кількісно невеликі аристократія і чиновництво, які носили європейське вбрання, розмовляли європейськими мовами і їздили до європейських міст. Щоправда, ця європеїзація була лише зовнішньою: ні за агресивно-здобувним менталітетом, ні за самодержавно-православною природою своєї держави ці верхи нічим не відрізнялися від своїх предків, які носили боброві шапки та бороди.

Зовнішня європеїзація була потрібна Росії для двох цілей: по-перше, наблизитися до «здобичі», а по-друге, зброя. Така мімікрія дала змогу вступати в союзи з одними європейськими країнами проти інших. Проти Польщі разом зі Швецією, проти Швеції разом із Польщею, проти Пруссії разом із Францією та Австрією, а проти Франції разом із Австрією та Пруссією. Перша війна проти Франції відбулася за ініціативи Росії в союзі з Австрією та Саксонією (війна за Польську спадщину, 1733–1735), удруге проти Франції Росія виступила разом з Австрією під час війни за Австрійську спадщину (1740–1748).

Далі Росія тричі вдиралася до Європи, оголошуючи війну післяреволюційній Франції разом з Австрією та Пруссією. Перший раз для росіян це закінчилося відступом Суворова через Альпи (1799), другий – поразкою при Аустерліці (1805), а третій – поразкою при Фрідланді (1807). Вторгнення Наполеона в 1812 році стало своєрідною відповіддю на ці напади та порушення росіянами Тильзитського миру (1808).
Ще раз Росія кинула виклик Франції та Англії в ХІХ столітті (Кримська війна, 1853–1856). Цього разу росіяни не провели європейської модернізації і не залучили європейських союзників. Кримська війна закінчилася повною поразкою.
Імперія потребувала модернізації, але цього разу постала несподівана проблема: будь-які технологічні зміни пов’язані з економічними, соціальними і ментальними. Щоб дорівнятися до європейських країн на полі бою, Росія мала не відставати і в цих галузях. Що, своєю чергою, вимагало демократизації управління, ефективного судочинства, рівних прав національностей. До цього вона не була готова. У кривавому кошмарі революцій Росія позбулася занадто європейських віянь і проєвропейської еліти часів початкової індустріалізації. Паростки свободи, демократії і здорового глузду були знищені.

СРСР – повернення до першого видання

За більшовиків Росія повернулася до стану самодержавної релігійної імперії. Тільки тепер самодержцем був генеральний секретар партії, а релігією – комунізм. Решта – звичаї, законність, демократія, права людини та власності – були на тому самому рівні, що й за Івана Ґрозного. Це була знову «Свята Русь» (тепер «єдина у світі держава робітників і селян») в оточенні демонічних ворогів. Самодержець керував безправними холопами, які мали служити державі. Жодних прав на себе і своє майно.

Щойно більшовицька Росія набралася сил, вона одразу повернулася до звичайної парадигми: вдертися до Європи і знищити її. «Світова революція» не вдалася, залишалося масоване військове вторгнення. Іосіф Сталін мав максимально швидко підготувати економіку й адміністративну структуру країни до чергового «великого ривка», озброїти величезне військо і послати його в наступ. У 1939 році він мав армію більше ніж 5 млн вояків.

Та в Європі ще була Німеччина. Двічі у ХХ столітті Росія вступала у війну проти Німеччини, маючи потужних західних союзників. І обидва рази війну починала Німеччина, бо перший удар залишав їй бодай якусь надію на перемогу проти московського «фенікса». Сталін розраховував розбити німців і на їхніх плечах таки дійти до «Останнього моря». Дійшов лише до Берліна. Перемога, але половинчаста.

Читайте також: Кривава осінь 1943-го: Повоєнні десятиліття не стали уроком для хворого суспільства

А в повоєнний час росіяни вдавалися до соціалістичних переворотів і підтримки своїх сателітів у третьому світі скрізь – від В’єтнаму до Анголи і від Ефіопії до Куби. Але перший світ тримався. Хрущов влаштував Берлінську і Карибську кризи, але часи змінилися. З ядерною зброєю світова війна стала неможливою. Жити хотілося однаково всім: і капіталістам, і соціалістам.

А от коли змагання з клятим Заходом перемістилося в економічну сферу, Росія вже не мала жодних шансів. Довелося дедалі більше залазити в борги перед тим самим клятим Заходом, продавати йому «хутра» (тобто нафту й газ) і купувати їжу, промислові товари та технології. Насувалося банкрутство, а можливості захопити нову «здобич» не було. Тільки-но впали ціни на нафту, Захід підняв відсотки за кредитами для СРСР і перестав продавати росіянам технології, радянська Росія здулася за лічені роки.

Якщо Росія йде на нас війною, значить в українців знову прокинувся їхній споконвічний європейський дух

Вона завжди мріяла завоювати Захід. Незрозуміло, щоправда, кому вона тоді продавала б свої природні багатства і в кого купувала б обладнання, одяг і їжу...

Захід увесь час тягнув Росію до себе в Європу, підтримував її, лікував, давав грошей і зробив усе можливе, щоб вона нарешті одужала. І що вона зробила, ледь зіп’явшись на ноги після краху? Почала клепати танчики й гарматки і кричати, що клятий Захід заважає їй жити. Сьогодні росіяни отримують звідти все: техніку, інновації, розваги, моди, тенденції, свіжі ідеї, фільми, книжки, музику, автомобілі та гаджети, їжу і напої, нові слівця й технічні терміни. «Найкращі» росіяни їдуть на Захід по освіту, відпочинок і розваги, там купують нерухомість і зберігають заощадження, туди планують переїхати на пенсії. Тож Заходу все здається, що ось зараз затьмарення мине – і Росія нарешті схаменеться.
Що вона натомість робить? Нападає на Україну. Це найбільш дратівливий шматок Європи. Росія завжди мріяла завоювати Україну. І коли нарешті домоглася свого за часів Мазепи, то робила все можливе задля того, щоб викорінити з нас ту «європейськість»: позбавляла споконвічних вольностей, забороняла мову і культуру, нас грабували, вбивали, катували, морили голодом.

А ми знову і знову піднімали голову. Тому зараз вони лізуть до нас знову. Саме щоб убити в нас Європу. Ми «молодші брати» й одночасно «вигадка австрійського генштабу», ми «тоже русскіє» і «тупиє хахли». Якщо Росія знову нас ненавидить і йде війною, значить в українців прокинувся їхній споконвічний європейський дух.

Задумайтеся про історію Росії: про Андрія Боголюбського, Ярослава Всеволодовича, про Івана ІІІ та Івана Ґрозного, про Пєтра І та Єкатєріну ІІ, про Лєніна та Сталіна – і ви зрозумієте Путіна. Він і його народ ніколи не відмовляться від своєї «місії» знищити Європу.

Коли Росія вкотре йде проти Європи, вона чинить однаково: спочатку вбиває Русь, щоб захопити її ресурси, потім проводить внутрішні репресії, щоб контролювати тил, і суне на Захід. Так було за часів Івана ІІІ та Івана Ґрозного. Так чинили Алєксєй Міхайловіч і Пьотр І. Так само робили і Лєнін зі Сталіним.

Війна в Україні-Русі вже триває, репресії в Росії посилюються. Отже, наступні ви, панове європейці.

Рюриковичі відібрали в Європи Західну Русь і половину Литви. Романови – Україну, країни Балтії, Польщу і Фінляндію. Більшовики дійшли до Берліна. Що зроблять путіноїди?
Якщо Україна переможе, нічого.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено