Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
6 вересня, 2016   ▪   Ростислав Панічев   ▪   Еквадор   ▪   Версія для друку

Біля вулкана, але серед своїх

Еквадор завбільшки з пів-України. Тут своя трагічна історія і тяжкі природні випробування, тож покладатися на громаду звикли задовго до того, як це стало трендом на Заході
Матеріал друкованого видання
№ 34 (458)
від 24 серпня, 2016
Біля вулкана, але серед своїх
Фотогалерея: Еквадор. Біля вулкана, але серед своїх (зображень: 34)

Ця країна — в сейсмічно активній зоні, де постійно треба гуртуватися, щоб вижити. Тут буквально розумієш, що означає сидіти на пороховій діжці: як не виверження вулкана, то землетрус.

Однак людина звикає будь до чого. Може, саме тому столицю, гарне місто Кіто, втиснули в долину, яка простягається поміж семи вулканів. До речі, кожен із них реально небезпечний. У 1999 році жителів налякав своїм виверженням Уауа-Пічинча, який просто нависає над містом.

Нині черга дійшла до Котопахі, однієї з найвищих точок Еквадору (майже 5900 м над рівнем моря). Цей вулкан хоч і віддалений від столиці, але здатний легко всю її стерти. Його активність триває від серпня 2015-го. Щоправда, останнім часом спостерігається поступове втихомирення, тож від зими було навіть відкрито доступ охочим у долину, звідки можна помилуватися цією грізною горою.

Сусідство з вулканами не тільки лякає, а й тішить населення, адже породи, які вони викидають, надзвичайно родючі. У кратері Пулулауа (на висоті 2500 м) віддавна живуть люди, котрі вирощують кукурудзу та овочі. Останнє виверження сталося тут 1500 років тому, і нині вважають, що новий етап буде ще не скоро.

А ось мешканців Баньйоса з його геотермальним курортом вулкан Мама-Тунгурауа своїми «витребеньками», здається, зовсім не бентежить. Він пробудився 2000 року й досі викидає в атмосферу стовпи диму та попелу. Раз по раз містечком розходиться новина: сьогодні небезпека сягнула помаранчевого, передостаннього рівня. Та на жителях це ніяк не позначається. Вони, як і раніше, спокійно займаються своїми справами й не думають покидати домівки. Зрештою, попіл — це ж не лава.

Інтіньян, корінні народи та інки

У межах цілої країни сонце весь рік встає і сідає в той самий час. Тут день дорівнює ночі. Хоч еквадорці й говорять про весну чи літо, однак у них лише дві пори року: сезон дощів і сезон посухи. Такий клімат зумовлений географічним положенням практично в центрі світу — на екваторі, який і є головною визначною пам’яткою. Найвідоміший знаковий відрізок цієї умовної лінії — на північ від столиці Кіто, в містечку Сан-Антоніо-де-Пічинча. В епоху GPS виявилося, що ця розмітка не зовсім відповідає дійсності, а тому на кількасот метрів далі облаштували «конкурентний» екватор із цілим музеєм. Тут усе працює на те, щоб людина усвідомила велич моменту: ось вона, нульова широта, центр світу, або, як казали інки, Інтіньян. Цю назву одні джерела перекладають як «дорога Сонця», другі — як «стоянка Сонця».

Читайте також: Справжня ідилія

Іншим центром країни є громада, почуття належності до якої не викорінили ані нашестя інків, ані іспанська колонізація. Нині воно допомагає еквадорцям рухатись уперед. Загалом складається враження, що для них індіанське минуле та сьогодення надзвичайно важливі. І, хоча самі автохтони — це лише чверть населення держави, навряд чи хтось із решти (метисів) скаже, що він іспанець. Тією чи тією мірою кожен асоціює себе з певною групою корінних народів.

Власне тому уряд країни відкрив можливість для тубільних етносів служити в армії чи поліції, обіймати посади в адміністраціях держави. Навіть закон спеціальний видали для захисту прав корінного населення. Зокрема, це стосується дозволу на носіння кісок чоловікам, навіть якщо ти поліцейський чи працівник прикордонної служби.

Але не думайте, ніби всі індіанці піддалися впливові цивілізації. В Амазонії є так звані неконтактні племена, тобто люди, що свідомо залишилися жити в лісі, осторонь усього сучасного. Кажуть, зустріч із ними не обіцяє нічого приємного. Не з’їдять, але живим навряд чи відпустять.

Такими до останнього часу були шуар, які славляться своїми жахливими артефактами: муміфікованими і зменшеними головами ворогів (тсантса). Частина цих тубільців досі дотримується традиційного стилю життя. Однак, на щастя, тепер людей вони не чіпають, а тсантса свої виготовляють виключно з голів мавп.

Деякі племена вийшли з лісу й відкривають для себе нові можливості. Для невеличкої громади індіанців кічуа Санта-Барбара, що в глухому амазонському лісі на річці Арахуно, це означає можливість приймати в себе гостей і ознайомлювати їх із тим, як насправді живе корінне населення Еквадору сьогодні. Кічуа вважають, що це допоможе не лише розвиткові громади, а й збереженню власної культури.

Не менш бережно ставляться еквадорці й до того, що зосталося від цивілізації інших індіанців — інків. На відміну від сусіднього Перу залишків їхньої імперії тут дуже мало: панування «нащадків Сонця» на цій землі тривало лише кілька десятиліть. Однак у пам’яті народу збереглось чимало переказів про той період.

Одним із місць, що пам’ятають старі часи, є Інгапірка — руїни інкського поселення на вершині високого пагорба на півдні країни. У перекладі з кічуа це означає «фортеця інків». Це найпомітніший слід, що залишився в Еквадорі від великої держави, чия влада сягнула сюди наприкінці XV століття. Боротьба за Інгапірку тривала кілька років і врешті-решт місцевий народ каньярі скорився. Одначе інки, які мали більш розвинену культуру, не лише дозволили йому надалі проживати на своїх землях, а й намагалися продовжити місцеву традицію, вписати власні храмові комплекси в уже наявні.

Основну увагу серед руїн привертає храм Сонця — велична будівля правильної еліптичної форми. Святиня розміщена таким чином, що в період весняного та осіннього сонцестоянь у певний час доби сонячне світло потрапляє просто в центр головних дверей. А на початку кожного місяця року вранішній промінь спрямовується акурат до відповідних ніш у стіні святилища.

Після завоювання іспанцями Імперії інків Інгапірка була розграбована. Місцина лишалася занедбаною, аж поки в середині ХХ століття уряд Еквадору не почав процес її відновлення. Руїни було відкрито для відвідувачів у 1966-му. Управління цим осередком культури було віддано місцевим селянам. Саме вони й почали займатися облаштуванням об’єкта, організацією екскурсій, розбудовою туристичної інфраструктури.

Читайте також: Вулкан, який оживає

Зрештою, така сама ситуація і в інших точках Еквадору, де є цікавинки, що здатні привернути увагу туриста. На річці Ріо-Верде є відомий мальовничий водоспад, який іще називають Пайлон-дель-Дьябло (Дідьків Черпак). Місцевість завжди привертала увагу туристів. Але в держави до благоустрою просто руки не доходили. Аж поки одного прекрасного дня не прийняли рішення віддати диво природи в безпосереднє розпорядження громади.

Роботи з облагородження території стартували в 1994-му. Мешканці навколишніх сіл самі вимостили бруковані стежки й сходи, протягнули висячі мости. Звичайно, не забули поставити й шлагбаум, щоб пускати до водоспаду за гроші. Але, дивлячись на побудовану інфраструктуру, розумієш: каса не йде марно в кишеню якогось окремого чиновника або містечкового хапуги.

За схожою схемою розвиваються й інші цікаві локації країни в центрі світу, перетворюючи туризм на додаткове джерело прибутку маленьких громад. Десь на отримані гроші вдається прокласти гарну асфальтовану дорогу, а десь — навіть побудувати школу для сільських дітлахів.

Панами, кіту-кара та банани

Та не лише туризмом живе Еквадор. Не так давно його називали «банановою республіку». І це зрозуміло: зайдіть до найближчого супермаркету й перегляньте етикетки на бананах. У самому Еквадорі на кожному ринку можна побачити безліч різноманітних сортів цих фруктів. Деякі з них смажать на грилі й маслі, додають у тушковане м’ясо й карі або ж роблять із них чипси.

Великі плантації цієї культури розкинулись у тропічній зоні на узбережжі. Раніше на заробітки сюди приїздили звідусіль. Навіть із неблизьких гірських сіл та містечок. Звісна річ, на самому заробітчанстві не проживеш. Тож у гірських районах почали шукати можливості розбагатіти на чомусь іншому.

Так на високогір’ї з’явилися теплиці, в яких вирощують відомі на весь світ троянди. Умови для цього в Андах пречудові: насичені поживними речовинами вулканічні ґрунти, чиста вода з гір, постійна температура, що цілий рік тримається приблизно на позначці 20–23° С. Але головне — це сонячні промені екватора. Від них бутони виходять різних барв та відтінків. Аби троянди не згоріли від сильної інсоляції, тепличники надягають на кожен пуп’янок спеціальну сітку. Вона не тільки оберігає від опіків, а й формує палітру. Наприклад, без цього прикриття виходить червоний колір, а з ним квітка набуває ніжнішого, рожевішого забарвлення.

Тепер завдяки цьому садівничому бізнесу республіку вже не називають «банановою». Давши імпульс розвиткові прилеглих сіл, він позбавив горян потреби заробляти на хліб деінде. Навпаки, це сюди нині приїздять на сезонну роботу з інших куточків держави, а іноземці вчащають у ці краї на регулярні виставки квітів.

Читайте також: У пащі дракона-громовержця

Троянди ніби доповнюють своїми кольорами строкаті вишиванки, неймовірних кольорів тканини з безліччю візерунків, які так люблять автохтони. Зрештою, ці речі можна придбати на звичайному ринку в місті Отавало, що населене здебільшого індіанцями кіту-кара. Окрім іншого, тут продаються унікальні килими ручної роботи. Ткані артефакти — характерна особливість культури кіту-кара, яку бережуть особливо ревно. Майстри використовують орнаменти, пов’язані з вулканами, озерами, гірськими та іншими духами, водоспадами й джерелами. Іноді зображують міфічних тварин, казкові й священні рослини.

За інків килими мали настільки велике значення, що клаптики найкрасивіших із них спалювали щодня. Це було ритуалом таких собі жертвоприносин Сонцю.

Ринок Отовало існував дуже давно. Кажуть, іще до появи інків та іспанців на цьому місці вже перебував великий ярмарок, де мешканці гір кіту-кара обмінювалися товарами із племенами вологих лісів, що на сході країни. Історики знайшли документи, які свідчать про те, що ярмарок тут існував уже наприкінці ІХ століття н. е.

Панами, нафта й землетрус

Як у кожній країні, в Еквадорі є своя культурна столиця. Мова про мальовничу Куенку, чиї будиночки, мов ті ластів’ячі гнізда, туляться до крутих берегів чотирьох річок, над якими вона розкинулася. Звідси походить багато еквадорських письменників та діячів мистецтва.

Та не тільки цим цікава Куенка. Люди з великими грошима їдуть сюди з однієї простої причини: бо лише тут можна придбати відомі на весь світ панами — солом’яні капелюхи, сплетені вручну. До речі, насправді це зовсім не солома, а висушені стебла рослини паха-токілья з родини циклантових. Це пальма, яка росте тільки на екваторі й тільки в Еквадорі, вивозити за кордон її заборонено. Із листя токільї робиться найтонша соломка, з якої і майструють капелюхи, що підкорили весь світ.

Зрештою, і саме слово «панама» до однойменної країни не має жодного стосунку. Є версія, що перші такі головні убори привезли із собою до Сполучених Штатів інженери, які працювали на будівництві Панамського каналу. Вони купували в еквадорців солом’яні капелюхи й називали їх «сомбреро де панама». Звідси й поширене наймення.

Таке плетіння — процес трудомісткий. Тут немає жодних інструментів, усе робиться лише вмілими руками майстринь. Залежно від товщини соломи деякі капелюхи плетуть майже вісім місяців. Руки втомлюються, але всі охоче займаються традиційним промислом. Після того як основне зроблене жінками, до роботи підключаються чоловіки — на спеціальному капелюховому комбінаті. Майстер бере широкий дерев’яний молот і розминає заготовку так, щоб вийшло рівне полотно без вузликів та вм’ятин. А потім наступні операції: прасування за допомогою спеціального парового преса, фарбування, оздоблення.

Можна було б подумати, що Еквадор — це справжня ідилія. Якби не потрясіння останнього часу. Окрім сільського господарства й туризму країна живе завдяки нафті, здешевлення якої змусило уряд тимчасово зупинити цілу низку програм.

Та, попри це, Еквадор спромігся хоча б побудувати прекрасні дороги, організувати зручний міський транспорт, облаштувати гідроелектростанції, щоб пересадити автомобілістів у майбутньому на електромобілі.

Реформ зазнала поліція, яку тепер поставили в суворі умови: тепер неможливо брати хабарі. Змінивсь і підхід до вишколу військових. Раніше кар’єру в армії робили хіба що люди з вищих щаблів суспільства. Нині все залежить від здібностей конкретної особи.

Зроблено кроки для подолання злочинності, передусім у найпопулярніших туристичних місцях. Цілодобово за порядком там стежать правоохоронці. Оскільки стало безпечніше, жителі відкривають ресторанчики, крамнички, готелі. Принцип «спочатку — безпека, потім — економіка» втілено в життя по всій країні.

Власне через це трохи смішно стає, коли еквадорці скаржаться на корупцію.

Цього року вона зіткнулася з новим потрясінням: низка руйнівних землетрусів на узбережжі, внаслідок яких загинуло понад 600 громадян, а 26 тис. залишилися без даху над головою. Поштовхи магнітудою 7,8 бала зруйнували узбережжя мальовничих регіонів Манабі та Есмеральдас. Будинки валилися, мов ті фішки доміно. Відлуння поштовхів іще довго лякало мешканців інших куточків країни.

Це жахлива трагедія, але і її еквадорці намагаються пережити, допомагаючи одне одному. Кажуть навіть, що катаклізм іще дужче об’єднав націю. Біда розбудила в людях почуття ще більшої взаємодопомоги, завдяки якому вони поступово повертаються до нормального життя. Громадою це зробити набагато легше.




Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS

Матеріали, позначені як "Новини компаній" розміщуються на правах реклами. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено.