Не минуло двох тижнів, як засновника агентства «МедіаПорт» призначили генеральним директором Національної телекомпанії. За цей час Зураб Аласанія встиг не тільки здобути аванс довіри від колег за вміння об’єднувати ентузіастів, а ще й стати мішенню для антипатиків Савіка Шустера. Медіа-менеджер розповів Тижню про те, як дає цьому раду, про роль «Першого Національного» в інформаційній війні та про все ще доволі туманне, але не безнадійне майбутнє омріяного перетворення НТКУ на суспільного мовника.
У. Т.: Нова посада для вас – рух угору кар’єрною драбиною чи щось інше?
– Кар’єра мене ніколи не цікавила. Це без пафосу й кокетства. Я насправді не хочу, не люблю всього того, зокрема й самого телевізора. Тому свою роботу в НТКУ розглядаю виключно як можливість щось змінити, бо в окопах із мене путнього мало. Це єдина мотивація. І все. Грошей тут немає і, швидше за все, не буде. Але якщо таким чином я можу виконати свій обов’язок перед країною, то готовий це зробити. Суспільство зараз у гарячці. Дуже хочу, щоб НТКУ витримала й не вплуталася в інформаційну війну. Хоча знаю, що за ці слова хтось уже готовий мене вбити. Але треба вийти із того всього з гідністю, зберігши репутацію, щоб через рік-два стати одним із провідних каналів.
У. Т.: Нещодавно головний редактор «Цензор.нет» Юрій Бутусов покинув ефір програми «Шустер live», бо та, за його словами, перетворилася на бенефіс Олега Ляшка, й запропонував вам публічно відповісти на запитання: «Навіщо державі й суспільству така відверта маніпуляція громадською думкою? Чи проплачено ефір як передвиборну рекламу?».
– Із приводу оплати – запитання до «Шустер-студіо». Це особиста проблема Юрія Бутусова, що він пішов на цю програму. Ходити чи не ходити туди, його справа, яка мене мало хвилює. Не розумію, чому він вважає можливим розписуватися за державу й за суспільство. Вибачте, я, президент НТКУ, навіть не думаю говорити від їхнього імені. Можу запропонувати їм щось інше і спробувати це зробити. Не думаю, що персонально Юрій Бутусов чи «Цензор.нет» здатен стати виразником інтересів країни. У нього нетерплячка? Нехай зробить щось інше. Не треба піаритися, штурхаючи дохлого лева. Моє завдання – його оживити. Я тільки почав. Канали зв’язку в мене зараз переповнені: дивовижним чином усі знають, як робити ТБ, ось тільки чомусь ніхто ще не зробив.
Читайте також: Експерт: Хтось витрачає великі гроші, щоб втрутитися в інформаційну картинку України
У. Т.: На своїй сторінці у Facebook ви зазначили, що працюєте над створенням продукту, за наявності якого «Шустер-студіо» не буде сенсу залишатися на каналі. Про який задум ідеться?
– Сьогодні в мене відбудуться остаточні переговори з людиною, в котрої є ідея, як це зробити. А в середу я дам прес-конференцію. Узагалі програми такого плану дуже сильно зав’язані на особистостях. Хотів би їх відв’язати. Сенс у тому, щоб протиставити «Шустер-студіо» дещо нове. Не хочу ніяк образити колег, які працюють на цю програму. З погляду професіоналізму вони прекрасні, з погляду моралі є мільйон запитань. Тож ідея в тому, щоб поєднати «глядабельність» із моральністю й створити хорошу програму, яка так само «зірвала» б – і люди побачили б альтернативу собачим боям. Це можливо. І я вже практично переконаний, що так буде.
У. Т.: Як ви охарактеризували б ситуацію з політтехнологом Іґорєм Шуваловим, котрого СБУ спершу хотіла видворити з України за сепаратизм, але скасувала це рішення?
– Мені взагалі не подобається ситуація, коли розправляються таким чином: відрубати макітру й викинути. Не знаю Шувалова особисто, але мені не подобається становище, в якому опинилася країна. І вона загнала себе в нього не сама. Це зробила Росія. Довела Україну до воєнного стану. А він передбачає надлишок емоцій та крайніх рішень. Мені це прикро.
І Шувалову, і Шустеру треба протиставити лишень правду. І таким чином посприяти тому, щоб
у них просто зникло бажання тут жити, бо їм буде некомфортно. Це не означає напаскудити під двері, ні. Слід лише якісно робити свою справу, а тоді вже Шувалов та Шустер не будуть потрібні. Якби на їхні послуги не існувало попиту на ринку, їх не було б. Не треба забороняти. Це найтупіший метод, пардон. Хоча півкраїни того хоче через емоції. Але це як замастити тональним кремом прищ. Боротьба з наслідками, а долати треба причини.
У. Т.: Ви заявили, що в «Першого Національного» відтепер і надалі – «журналістика в класичному розумінні, яка не дуже сумісна з комерцією». Що за користь від цього українському глядачеві?
– Він дістає ту інформацію, якої йому не дають комерційні канали, бо вона їм невигідна. Рекламний ринок невеликий, а компаній, які його ділять, безліч. Водночас я не знаю в країні жодної – не телевізійної, а звичайної торгової, якій було б вигідно оплачувати рекламу в дитячих програмах. А що, малюків у країні немає? На комерційних телекомпаніях є дитячі програми? Ні. Так чи так вони повинні бути тут, навіть збиткові. Чи є в країні щось, що було б схоже бодай віддалено, хоч якось на АRTE (французько-німецький телеканал, який створює програми переважно про культуру та мистецтво. – Ред.). Це буде тут, навіть якщо виявиться в мінусі. Крім того, зараз скрізь превалює журналістика думок. Чомусь журналісти вважають, ніби мають повідомляти свою позицію, а я певен, що ні. Класична журналістика повинна ставити запитання й чути відповіді, а трактувати їх – це справа суспільства. Ми маємо стати посередниками між людьми й тими, хто ухвалює рішення. В цьому я і бачу функцію «Першого».
Читайте також: ІМІ: За час російської окупації Криму зафіксовано 24 випадки насильства проти журналістів
У. Т.: На який результат реформ у кадровій політиці орієнтуєтеся? Хто буде у вашій новій команді?
– Ніколи не приходжу косити ряди. Для початку мені треба розібратися. Я тут лише 10 днів. Але вже досить багато встиг зрозуміти: і в цифрах, і в документах, і в людях… Активних побачив. У моїй практиці були випадки, коли чекали, що приведу величезну команду й витісню всіх попередників. Ні, тут так не буде. Я приведу точкових людей. Наразі це троє на півтори тисячі. Ви не повірите, скільки є охочих тут працювати, навіть усвідомлюючи, що це не грошова історія, не амбіційна: чиновницької кар’єри ніхто робити не збирається. Приходять неймовірно гучні й класні журналісти із пропозиціями. Підкреслю, що це люди не тільки з нашої країни, вони з різних куточків світу. І вони розуміють стан того дохлого лева, але хочуть. І цей короткий час їхнього ентузіазму я використовуватиму максимально. Тим, хто вже працює тут, сказав сьогодні: «Це не означає, що прийдуть ваші вороги, це означає, що вам доведеться рівнятися на тих гіперактивних людей і прокидатися. Бо ж буде соромно працювати лежачи, коли поруч хтось бігає». А вони мені: «Ще подивимося, хто кого!» – мовляв, теж мають що продемонструвати. Я радий такому ставленню.
У. Т.: Як відбуватиметься переведення НТКУ в сферу суспільного мовлення і яку роль у цьому відіграватимете особисто ви?
– Коли мова про справи усередині компанії, то я знаю, що як робити, а коли про політику, то її ненавиджу. Хоча розумію, що без цього ніяк. Якраз-таки в ній небагато від нас залежить. У цей період чимало важить громадська думка. А вона, слава Богу, на нашому боці, ми можемо впливати на політиків. А ще є погляд іззовні. Зокрема, якщо країна йде в Європу, то остання теж просить: «Зробіть суспільне телебачення, а не те, що у вас є», – і держава змушена йти на ці кроки також. З одного боку, на них тиснуть люди: «Дайте нам суспільне мовлення!», а з другого – ті, з ким вони міцно пов’язані угодами, наприклад Європа, бо, якщо ми хочемо в ЄС, це має відбутися. Хоча будь-який уряд прагне мати в підпорядкуванні щось таке, що було б провідником його волі. Так от дзуськи! ЗМІ повинні стати вільними. І це означає ось що: хай вони (держава) звикають до контролю. Для того й існують ЗМІ, це і є та сама класична журналістика. А от конкретні шляхи переходу – оце складно. Чесно. Закон, який зараз лежить у Верховній Раді й має бути ухвалений, мені не дуже подобається. Але хай ухвалять бодай його. Якщо це станеться, то вже наступного року (в січні 2015-го він набуде чинності) запрацюють зовсім інші правила гри на ринку. Зараз формально я все ще цілком залежу від Кабінету Міністрів. Формально, адже на противагу цьому вже є громадська думка, яка мене трішки відв’язує від уряду. Формально залежу від державного бюджету, їхніх команд, хоча вони наказують менше й менше… Надія є.
Читайте також: МВС розслідує 72 кримінальних проваджень за фактами нападів на журналістів під час Майдану
У. Т.: Як вам ідеї націоналізації «Інтера» та передачі БТБ суспільному мовнику?
– Щодо «Інтера», то до приватної власності я ставлюся як до священної корови. Коли щось незаконно було зроблено, віднімайте, але робіть це через суд. Слово «націоналізація» мене лякає. То революційна історія. До того ж більшовицька. А я не прихильник червоних революцій… Із БТБ інакше, не можна порівнювати, бо це державні гроші. Тут не йдеться про націоналізацію зовсім. Я за БТБ аж трьома руками. Повернути його в розпорядження держави й використати за призначенням. Он, скажімо, іноземне мовлення в нас у глухому дуплі…
У. Т.: Який вигляд матиме пропаганда національних інтересів України за кордоном?
– Ненавиджу як журналіст слово «пропаганда». Щодо контрпропаганди: якщо по вас жбурляють лайном, то кидати його у відповідь, мабуть, дієво, але це жахливо. Потрібна просто правда. Так, це спрацьовує гірше, ніж Russia Today, котра є суцільною пропагандою і, як залізний лом, швидше пробиває голову. Із правдою довше й не так ефективно. Навіть не так ефектно. Але я дуже сподіваюся, що в країни вистачить терпіння та мудрості. Гадаю, забагато честі ми робимо ворогові, воюючи його ж таки зброєю.
У. Т.: Яка дальша доля «МедіаПорту» за вашої відсутності на колишньому робочому місці?
– Дуже хочу, щоб вони вижили, але не знаю, як це зробити. Тому що «МедіаПорт» не ЗМІ, не медіа, це середовище таке. З технічного боку я їх забезпечу: платитиму й надалі за оренду і за все, що потрібно. Але от чи зможуть його тепер наповнювати?
Зураб Аласанія про розподіл частот: «У Євросоюзі є прекрасні приклади того, як відбувається розподіл частот. Державний регуляторний орган приймає заявки. Разом із ним існує наглядовий і дорадчий, але не державний – група людей, яких доволі прискіпливо відібрали на кілька років. Серед них діячі мистецтва, культури, науки, які жодним чином не залежать від держави. Саме вони, інтелігенція, а не чиновники, визначають з огляду на контент каналу, його концепцію, чи несе він те, що потрібно громадянам країни. Щось подібне повинно бути в нас. Натомість ми маємо весільних генералів. Це ілюструє історія з Адамом Міхником, чудовою людиною: він очолював наглядову раду ТВі. Сказав, що дізнався з газет, коли його призначили на цю посаду, що жодного стосунку до цієї історії не мав. Я хотів би, щоб такого не повторювалось як на рівні ліцензування частот, так і на рівні наглядової ради суспільного телебачення. Докладу всіх зусиль, щоб там не було весільних генералів»