Якось давно, коли нафта була дорога, а джерел енергії нібито обмаль, Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), аналітичний центр для країн, що спеціалізуються на імпорті органічного палива, підготувало спеціальний звіт, у якому прогнозувало «золоту добу» газу. То був 2011 рік. У звіті йшлося про те, що завдяки швидкому зростанню попиту (переважно за рахунок нових економік і для виробництва електроенергії) до 2030-го блакитне паливо може повністю замінити вугілля.
Цей оптимізм поділяли великі енергетичні компанії. Високі ціни і більшення попиту в Східній Азії, особливо Китаї та Японії, спонукали їх щедро інвестувати в гігантські проекти з виробництва скрапленого природного газу (СПГ) в Австралії чи Папуа-Новій Гвінеї, який мали добувати або з морських свердловин, або (як у проекті британської BG Group у штаті Квінсленд вартістю $20 млрд) із родовищ кам’яного вугілля. Америка, що просто купається в газі завдяки сланцевому буму, почала переобладнувати під експорт портові термінали, які колись будували для імпорту СПГ.
Аж трапилося несподіване. Вугілля, яке зневажливо називали найбруднішим викопним паливом, пережило раптове відродження, особливо в Європі, й витіснило газ із електростанцій. Почасти це трапилося завдяки надлишку дешевого вугілля на світових ринках, а почасти тому, що режим продажу квот на викиди двоокису вуглецю в ЄС такий недосконалий, що воно не потрапило під обмеження, як планувалося. (Цього тижня Європейський парламент зробив кроки в напрямку реформування цього режиму.)
Читайте також: Готувати сани влітку
Тож попит на СПГ за останні три роки загалом не зростав. Результатом стала вигідна для покупців кон’юнктура ринку, яку ще підсилило недавнє зниження цін на нафту. Природний газ стрімко дешевшає (див. «Ціновий тиск»). Цього місяця спотова ціна на американському ринку, за даними гігантського розподільчого вузла Henry Hub у Луїзіані, коливалася навколо $2,75 за мільйон британських термальних одиниць (MMBtu) – найменше від середини 2012-го. А на життєво важливому японському (Японія є найбільшим у світі імпортером СПГ. – Ред.) вона впала до $6,65 за MMBtu – найменше за останні п’ять років і нижче від європейської ціни вперше за чотири роки.
Відтак зараз справді настала «золота доба», але для споживачів газу. Інвестори у великі об’єкти газової інфраструктури на зразок заводів для скраплення зазнають збитків. Як і у випадку ціни на нафту, обвал газових цін став результатом слабкого попиту й зрослої пропозиції (хоча без доданого інгредієнта у вигляді розваленого картелю). Тим більше зараз завершуються будівництво і введення в експлуатацію нових об’єктів потужністю мільйони тонн, розпочатих на піку цін.
Світові експортні потужності, за прогнозами, збільшаться на третину – із 290 млн т за рік на кінець 2013-го до майже 400 млн т за рік до 2018-го. Австралія випередить Катар і стане найбільшим експортером, потроївши експорт до 2020-го (до 86 млн т за рік). США починають експортувати СПГ цього року. Наступного буде введено в експлуатацію два велетенські СПГ-проекти з розробки газових родовищ біля західних берегів Австралії: береговий комплекс Wheatstone компанії Chevron вартістю $30 млрд і завод Prelude, що належить Shell, на базі величезного судна, який коштує близько $13 млрд. У Папуа-Новій Гвінеї проект Exxon вартістю $19 млрд почав відвантажувати газ ще в травні, тобто раніше, ніж планувалося.
А тепер нові інвестиції припинилися і аналітична компанія Sanford C. Bernstein називає це «нападом паніки». Уже кілька місяців поспіль не чути про нові великі СПГ-проекти. Цей бізнес такий капіталомісткий, що без довготермінових контрактів, на які припадає три чверті світової торгівлі, просто не обійтися. Завдяки таким контрактам низькі спотові ціни становлять меншу проблему для газодобувних країн порівняно з низькими цінами на чорне золото для нафтових держав. Але енергетичним компаніям контракти більше не гарантують подушки безпеки, необхідної для великих інвестицій. Покупці користаються зі слабкого ринку і збивають ціни. Наприклад, торік Японія підписувала газові контракти за ціною близько $16 за MMBtu. Зараз прогнозують спад контрактних цін до $11 чи ще нижче, а за спотових цін менш як $7 такі прогнози не здаються нереальними. З урахуванням витрат на скраплення і транспортування американські експортери можуть зазнати збитків.
СПГ-промисловість сподівається на сплеск попиту. Несподівано сильний апетит показує Латинська Америка, збільшився продаж до Британії, а Індонезія, яка колись експортувала газ, перетворилася на імпортера. Але короткострокова перспектива похмура. Зростання економіки в Китаї сповільнюється, у Японії воно слабке. Навіть здорові економіки використовують різні види енергії ощадливіше.
Читайте також: Жертви газового фронту
Сильними конкурентами є й інші види палива. Японія, очевидно, цього року відновить роботу частини ядерних реакторів, а на деяких електростанціях зможе використовувати дешеву нафту. Китай активно розвиває вітчизняне газовидобування, а також «чисте» вугілля та відновлювані джерела енергії, і всі вони приходять на зміну газу на електростанціях. Європейські покупці можуть використовувати СПГ як аргумент проти постачальників на кшталт російського Газпрому, але попит у Європі не зростає, а зменшується.
За такої кількості споживачів енергії, які шукають чистіше паливо, але ще не готові повністю відмовитися від вуглеводнів, довготерміновий прогноз для газу бачиться сприятливим. Очікується швидке збільшення попиту на нього як транспортне пальне. Деякі автовиробники (наприклад, Fiat Chrysler) рекламують варіанти своїх автомобілів із газовим двигуном. Економна затрата пального робить їх привабливими навіть за низьких цін на бензин. Автомобільна галузь з великими труднощами намагається дотримуватися дедалі суворіших обмежень шкідливих викидів в Америці, Європі, Японії та Китаї, й один зі способів – продавати більше автівок на газі. В Індії та Китаї різко зріс продаж транспортних засобів, що працюють на стисненому природному газі, наприклад моторикші.
Індійська залізниця почала переводити локомотиви на стиснений природний газ. Через проблеми із забрудненням важкими нафтопродуктами, які використовують у двигунах суден, посилюються вимоги до чистоти викидів у Балтійському морі та прибережних водах США. Це стимулює переходити на судна, що працюють на СПГ. За словами Тімо Копонена, віце-президента фінської компанії Wartsila, яка випускає газові двигуни для морських суден, основний фактор, що стримує цю галузь зараз, – проблеми з дозаправкою. Але Америка відкриває свою першу станцію для заправки СПГ у Порт-Фуршоні (Луїзіана). Місяць тому там було проведено пробну дозаправку.
Перехід до виробництва енергії на менших електростанціях, ближче до споживача (що зменшує витрати на збут), також збільшує попит на газ за рахунок інших видів палива. Голова управління енергетики штату Нью-Йорк Річард Кауфман зазначає, що невеликі газові «комбіновані теплоелектростанції» ще ніколи не були настільки економічно вигідними. Деякі підприємства й багатоквартирні будинки починають встановлювати власні постійні газові генератори, щоб бути незалежними від центрального електропостачання.
Нинішній заморожений стан нових проектів означає, що зростання попиту може почати випереджати зростання пропозиції вже за кілька років (див. «Дефіцитний газ»). Після цього нинішнє пересичення ринку, ймовірно, зменшиться, що дасть виробникам змогу відновити ціноутворення. На це потрібен час, але й на них чекає забезпечене майбутнє
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com