Розвиток подій останнім часом усе чіткіше свідчить про вичерпання резервів підтримання платоспроможності режиму Януковича. Регулярно затримуються бюджетні платежі, блокуються власні кошти місцевих бюджетів на рахунках Держказначейства, представники уряду та Нафтогазу дедалі відвертіше визнають, що «грошей немає».
Водночас торги із основними потенційними кредиторами наразі, схоже, так і не дали бажаного результату. Росія готова надавати фінансову підтримку лише у вигляді «сиру у мишоловці», Захід (на що останнім часом відверто нарікають представники української влади) не гарантує розблокування фінансових потоків без виконання базових умов макроекономічної і бюджетної стабілізації на яких наполягає МВФ.
Тим часом, як свідчать регулярні заяви наших урядовців, у Києві усе ще сподіваються виключити з переговорного процесу підвищення цін на газ для комунальних потреб та припинити адміністративне утримання завищеного курсу гривні. Ці два «фетиші» зведено у статус мало не основних індикаторів «стабільності» забезпеченої президентом Януковичем (більш нічим похвалитися).
Дорогий дешевий газ
Ключовий аргумент представників влади у питанні збереження низьких цін на газ для населення – перспективи нарощування внутрішнього видобутку газу та проведення заходів з енергозбереження.
Втім очевидно, що нарощення внутрішнього видобутку залежить від потужних інвестицій, які можуть окупитися лише за умови реалізації видобутої продукції за конкурентною, ринковою ціною. І навіть за сприятливого сценарію потребує часу – щонайменше до 2018-2020 років.
Тим часом вимоги міжнародних фінансових інституцій щодо підвищення ціни на газ для населення наразі не досягають і $165. Так наприклад нещодавня рекомендація Світового банку зводиться до пропозиції підняти ціну блакитного палива для населення України до 1309 грн ($163,6). Це співвідноситься із ціною, яку в обмін на членство в Митному союзі та здачу власної ГТС наразі платить «Газпрому» Білорусь ( у 2013 році – $165, у 2014 році – очікується $175).
Нижчої ціни блакитного палива на внутрішньому ринку України до 2020 року досягнути не вдасться. А штучно встановлена занижена ціна для окремих категорій споживачів лише провокує і провокуватиме й надалі розквіт корупційних схем (див. Корупційний інтерес). Найбільш поширена, коли завищуються обсяги нібито проданого населенню та теплокомуненерго(ТКЕ) палива (в т.ч. й за рахунок зниження його якості), а заощаджений обсяг реалізовується за у кілька разів вищою ціною уже бюджетним організаціям чи промисловим підприємствам.
«Енергозбереження» ж наразі виливається переважно в механічне скорочення адміністративно-командними методами обсягів спожитого палива ТКЕ ціною затягування початку опалювального сезону або зниження температури води у системі. Крім того у рамках гіпертрофованої корупційно-відкатної моделі будівельно-монтажних та ремонтних робіт в Україні (навіть порівняно з іншими секторами) уже почали з’являтися оцінки необхідних витрат для кардинального підвищення енергоефективності українського житлового фонду у розмірі 0,5-1 трлн грн і більше.
За таких умов єдиним реальним джерелом покриття пільгової ціни на блакитне паливо для населення та ТКЕ безальтернативно залишатиметься державний бюджет, тобто усі платники податків. При цьому десятки мільярдів гривен щорічних вливань на покриття збитків «Нафтогазу» можна було б значно успішніше використовувати для цільових дотацій менш соціально захищеним верствам (при цьому під ними можна розуміти й усіх, хто має менше середнього доходу по країні), а не розпорошувати на усіх, у тому числі й заможних споживачів.
У зв’язку з цим вперте небажання уряду впровадити соціально привабливий механізм адресних дотацій замість суцільного дотування ціни газу «для населення» є лише іміджевим фетишем влади, за яким, втім, приховується цілком прагматичний корупційний інтерес із вищеописаного перерозподілу газу на користь комерційних покупців.
«Сімейний» курс
Другим іміджевим фетишем, який не лише заважає досягненню угоди з МВФ, але й гальмує відновлення економіки та бюджетно-фінансової сфери є курс гривні щодо долара. Більшість сусідніх із Україною країн, включно із Росією, Білоруссю, Туреччиною та Польщею впродовж останніх кількох років дозволяли плавну девальвацію своїх валют щодо американського долара та євро. Тим часом стратегія НБУ продовжує зводитися до утримання курсу гривні до долара США на фактично непорушному рівні.
Така політика заперечення економічних законів, перш за все попиту-пропозиції призвела до очевидного ефекту «стискання пружини». З одного боку, продовжувати відповідну політику стає дедалі важче, а з іншого – наслідки у разі її дедалі вірогіднішого випрямлення стають чимдалі болючішими. Причому не тільки з точки зору ситуації в фінансово-економічній сфері, але й іміджеві-електоральної – у контексті наближення президентських виборів. Як і у випадку із утримуванням занижених цін на газ для населення і ТКЕ, у випадку із стабільністю валютного курсу за позірним фетишем також приховується ще й цілком прагматичний корупційний інтерес. Однак у даному випадку йдеться переважно про інтереси «Сім’ї». Адже на відміну від експортоорієнтованих двох найбільших олігархів – Ахметова та Фірташа – «сімейні» доходи поки що залежать переважно від внутрішнього ринку. Це і держзакупівлі, і імпорт нафти та нафтопродуктів, і будівництво. Доходи тут вимірюються у гривні, що не заважає потім конвертувати її у валюту за якомога нижчим курсом.
Зворотній відлік
Тим часом ціна двох названих фетишів для країни стає дедалі вищою. Попри збільшення кількості адміністративних механізмів покликаних збільшити пропозицію валюти на ринку, попит і далі її перевищує. Так у вересні вперше від квітня НБУ змушений був повернутися до продажу валюти на міжбанківському ринку. Тенденція продовжувалася і в жовтні та листопаді. Резерви на 1 листопада зменшилися до $20,6 млрд.
Відбувається небезпечне зростання залежності від російських кредитів та відстрочок. Росіяни на відміну від Заходу і МВФ зовсім не прагнуть оздоровлення української бюджетно-фінансової системи, поступового виходу країни у стан внутрішньої рівноваги. Навпаки демонструють неприховане зацікавлення до Києва до дефолту та колапсу, які б мали проілюструвати неспроможність «проекту Україна» до самостійного існування. Адже коли у стислі у часі терміни надані нині багатомільярдні кредити та відстрочки бути виставлені до сплати, вони мають спровокувати технічний дефолт та/або різкий обвал гривні. У контексті нещодавньої критики сімейними «молодореформаторами» російської спецоперації із дестабілізації ситуації на валютному ринку, така поведінка виглядає щонайменше непослідовною, адже своїми діями вони дають в руки Кремлю усі козирі, аби привести Україну до повного колапсу уже за півроку-рік, саме напередодні президентських виборів 2015 року, коли для Януковича це буде найбільш небезпечно.
Загрози «дедоларизації»
Спроби НБУ адміністративними методами провести «дедоларизацію» несуть зворотній ефект, який у найбільш незручний момент може виявити ефект бомби загальмованої дії. Основну ставку там роблять на витискання валюти із населення усіма можливими способами і радіють уже навіть з того, що населення почало відмовлятися від валютних депозитів. Їх приріст з початку року склав лише 8% усього приросту депозитів, решту було досягнуто за рахунок гривні.
Однак в дійсності це означає, що валютні заощадження формуються за межами банківської системи. Приріст валютних депозитів за перші 10 місяців поточного року менший, аніж умовний середньозважений відсотковий дохід по акумульованій на початок року сумі. Тобто на валютні депозити громадяни принесли менше, аніж зняли з них.
Причину слід шукати в тому за що так активно боровся НБУ – зниження привабливості відсотків за зростання ризиків (що активно обговорювалися) права приватної власності на вкладену у банки валюту (наприклад примусова конвертація у гривню за довільно визначеним керівництвом НБУ курсом). Причому очевидно, що громадяни в абсолютній більшості не стали конвертувати валюту у гривню, а просто тримають її у готівковій формі. Так лише у вересні чиста купівля (купівля мінус продаж) громадянами валюти у банках ($0,7 млрд за офіційними даними НБУ) значно перевищила обсяг усіх залучених за перші 9 місяців року валютних депозитів.
Тим часом приріст заощаджень у гривні з початку року на 60 млрд грн не означає нічого доброго, оскільки свідчить про відкладений попит на валюту у обсягах близько $7,5 млрд за нинішнім курсом. Як тільки курс гривні почне падати, ці кошти почнуть швидко залишати банківську систему і йти на валютний ринок. Інструментом збільшення пропозиції на ринку валюти нібито мало б стати запровадження з 1 вересня і безготівкових розрахунків під час покупок на суму понад 150 тис грн, що мають відбуватися виключно у гривні. Ще одна ініціатива спрямована на примусову конвертацію усіх валютних переказів, як із-закордону, так і в межах України у гривню.
Перелічені заходи здатні лише збільшити прибутки банківської системи за рахунок додаткових комісій під час валютообмінних операцій, однак самі по собі не здатні принципово змінити баланс пропозиції та попиту валюти на ринку. Адже примусово продані або переведені долари у гривню під час купівлі на суму понад 150 тис грн потім у більшості випадків знову переводитимуть у валюту.
Неадекватність
Уведення податків чи зборів із продажу чи купівлі валюти у розмірі 5-10-15%, примусова конвертація депозитів, усе це хоч і вписується в логіку адміністративного тиску НБУ, однак лише провокуватиме додаткову паніку на валютному ринку, що викличе додаткову закупівлю валюти. Ініціатори відповідних змін мали б усвідомлювати, що діють не в СРСР чи якійсь закритій тоталітарній чи авторитарній державі на кшталт Північної Кореї чи Узбекистану.
В Україні населення все ще переконане, що ця влада тимчасова, а отже є можливість перечекати. Тож у випадках, коли йтиметься про принаймні плановане відкладення заощаджень на середньо- чи довгострокову перспективу, скажімо 3-5 років, люди можуть продовжуватимуть купувати валюту навіть за умови появи податку, і водночас утримуватимуться якомога довше від її продажу.
У цих умовах ажіотажний попит на валюту, створений нагнітанням ситуації довкола ускладнення її купівлі, призведе до того, що вкладники почнуть ще й знімати гривневі депозити та переводити їх у валюту. А відтак утворять в рази вищий, аніж наразі, попит, що дасть зворотний очікуваному владою ефект. А екстремальні заходи до яких готуються вдаватися «молодореформатори», навіть якщо й пройдуть через парламент ( наприклад під особистим тиском Януковича), продукуватимуть принаймні не менш негативний соціальний і електоральний ефект, аніж плавна або й різка девальвація курсу гривні до 10-11 грн/$.