Цьогоріч 9 грудня святкуємо 160-річчя Бориса Дмитровича Грінченка — одного з найвидатніших українських просвітників, педагога, фольклориста, лексикографа, письменника, поета, драматурга, видавця, політика, громадського діяча, лідера київської «Просвіти» й потужного культуртрегера межі ХІХ–XX століть. Його внесок досі лишається поза увагою суспільства, яке до того ж доволі добре користується плодами його праці: першим і базовим «Словником української мови», літературними творами, збереженими ним скарбами народної творчості. Ба навіть деякі його твори вважаємо народними. Чим же нині нас досі не перестає дивувати той Грінченко?
Читайте також: Грінченко: лідер серед просвітників | Ігор Стамбол | Skovoroda auditorium
Грінченко всюди?
Іван Франко якось зауважив, що серед діячів натоді підросійської України Грінченка за глибиною та масовістю праці в більшості напрямів україністики нема кому перевершити. Це підтверджували й інші відомі нам сьогодні діячі. Його внесок дійсно є в більшості основоположних явищ нашої сьогоднішньої культури. І щоб висвітлити всі здобутки, треба писати кількатомову інтелектуальну біографію.
Учасники товариства «Просвіта»
Наприклад, окрім педагогіки, мовознавства й літературного процесу, Грінченко також упорядковував безцінну музейну колекцію, що стала основою Національного історичного музею та Національного музею Тараса Шевченка. Він долучився й до розвитку журналістики, адже, окрім сотень дописів до різних газет і журналів, працював над створенням перших українськомовних газет «Громадська думка» й «Рада» в Києві. Активно діяв у громадському русі й, приїхавши до Києва, взяв участь у створенні й очолив місцеву «Просвіту» — єдину організацію українців натоді. Він був присутній і в політичному житті: спочатку став ідеологом «Братерства тарасівців» — першої самостійницької організації українців Наддніпрянщини, а згодом разом із Сергієм Єфремовим, Модестом Левицьким та іншими заснував Українську радикальну партію.
Грінченком варто ділитися: він надихає
Грінченко — один з основних українських антиколоніалістів, усю його творчість і дії нині цілком логічно використовувати для формування нових сенсів незалежної України.
Серед інновацій, які мали додати грінченкознавчих зацікавлень молоді Києва, є конкурс відеоробіт під амбітною назвою «Лідер українства в Серці України», тобто про діяльність Бориса Грінченка та його родини в Києві. Фактичним завданням конкурсу було «оживити» місця памʼяті діяча в столиці. Результати конкурсу доволі цікаві й сучасні та вже дивують український простір ютубу. На жаль, є також інший бік цього досвіду: коли учасники заходять до будинку, де мала б бути увіковічена, наприклад, книгарня «Київської Старини» чи перша адреса київської «Просвіти», а там — нічого…
Читайте також: Призабутий сіяч
Ще одна цікавинка до річниці — святкова Мистецька академія «Грінченко — 160» — концерт з музичними творами на слова Бориса Дмитровича. Його тексти клали на музику відомі композитори: Кирило Стеценко, Микола Леонтович, Василь Верховинець та інші класики й сучасні митці. Знаково, що Академію організувала київська міська «Просвіта» — у минулому столітті він її очолював і хвилювався за її долю навіть на смертному одрі. Колись так само було й з драмою: декілька вистав за його творами не сходили з української сцени десятиліттями. Хотілося б, щоб і Грінченкова драма повернулася в театр.
Повернення вишитої сорочки Грінченка
Одним з найяскравіших цьогорічних заходів з повернення Грінченка в історичну памʼять українців є відтворення його вишитої сорочки. На більшості світлин він зображений в такому одязі. Силами ентузіастів з організації «Вишивка в одязі видатних українців» було взято до реконструкції відоме зображення Бориса Грінченка 1901 року й віднайдено схему, з якої було вишито сорочку.
Борис Грінченко у вишитій сорочці
Окрім того, що вишита сорочка стане важливим експонатом Музею Бориса Грінченка, вона має також інше меморіальне значення. Дружина Бориса, Марія Грінченко, згадує, як, перебуваючи в селі Олексіївка, на території сучасної Луганщини, вона переконувала місцевих селян, які під дією московського впливу відмовлялися від українського одягу, «що ніякого сорома немає ходити в товстій чи полатаній сорочці… Я мусила зараз же вишити й пошити… сорочки чоловікові, дочці й собі. І те, що ми ходили в товстих сорочках, дивувало людей, що із сусіднього села парубок прийшов до нас подивитися, чи правда, що вчитель ходить у товстій сорочці. Але школярі й школярки перестали соромитися товстих сорочок… надто дівчата у вишиваних сорочках були дуже любі». Так уся родина, де не була б, дотримувалась української традиції.
За спинами учасників товариства «Просвіта» — портрети Тараса Шевченка й Бориса Грінченка
Є згадки, що й у Києві Грінченко багатьох надихав своєю показною самоідентифікацією в одязі. І навіть в Італії, де він лікувався, сорочка лишалася неодмінним атрибутом. Одягненого у вишиту сорочку, Бориса Дмитровича супроводжували в останню путь тисячі киян до Байкового кладовища 1910 року.
Факти біографії Бориса Грінченка, які не лишають байдужими
У річницю великого просвітника нагадаємо про деякі факти, які свідчать про роль, значення й харизматичність цього діяча.
- Грінченко впорядкував і видав перший основоположний «Словник української мови». У такий спосіб він довершив «довгобуд» українців, що почався ще за часів Шевченка.
- Грінченко впровадив власний правопис — «грінченківку», що дещо доповнила «кулішівку». «Грінченківку» використовували близько двадцяти років.
- Грінченкові маловідомий український письменник Іван Череватенко з Воронежа заповів тисячу рублів. Просвітник видав 50 книжок накладом у 200 тисяч примірників. Але ту тисячу рублів передав далі — у Львів до Наукового товариства ім. Шевченка теж на друк книжок.
- Грінченко був одним з перших творців авторської казки разом з Іваном Франком.
- Грінченко в полеміці з Михайлом Драгомановим одним з перших довів, що українцям не потрібна московська культура для пізнання світу. Варто зробити переклади світової класики українською, а не читати її інтерпретації від Пушкіна чи Лєрмонтова.
- Грінченко був одним з основних ідеологів перших самостійників Наддніпрянщини — «Братерства тарасівців». Це його ідеї продовжив згодом Микола Міхновський.
- Грінченко очолив товариство «Просвіта» в Києві, ставши ще й документально підтвердженим лідером київських українців. Членами товариства були Леся Українка, Олена Пчілка, Модест Левицький, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко й інші.
- Друзі Грінченка жартома називали його диктатором: він працював над новими книжковими й науковими проєктами безупинно й того вимагав від оточення. У цьому бачив обовʼязок українського інтелектуала.
- Грінченко є найвидатнішим власне українським педагогом кінця ХІХ — початку XX століття. Його читанка «Рідне слово» навчила читати українською ледь не все дореволюційне покоління.
- Подружжя Бориса й Марії Грінченків називали «творчою лабораторією» — вони творили разом, доповнювали працю одне одного й створили більше, ніж деякі наукові інституції. Такого прикладу ідейно-творчої родини ще варто пошукати в історії України.
- Грінченко заповідав після його смерті заснувати школу не на свою честь, а на честь Волі Грінченка — онука, який помер ще немовлям.
- На основі Грінченкової казки «На русалчин Великдень» Микола Леонтович написав свою однойменну оперу.
Звісно, це тільки маленькі штрихи до його біографії. Борис Грінченко був одним з батьків — засновників сучасної української культури й самостійницької політичної традиції. На жаль, епоха московсько-комуністичної окупації не залишила нам його особистих речей, окрім сотні тисяч архівних документів. Маємо сподівання, що той, хто так багато зробив для ствердження нашої ідентичності, посяде належне місце в колективній пам’яті.