11 червня Нацбанк знизив облікову ставку до 6%. Цю подію можна вважати епохальною в політико-економічній історії України. І ось чому.
Почнімо з того, що настільки низької ставки не було за весь період незалежності. Попередній мінімум становив 6,5% і був зафіксований 2013 року. Але тоді облікова ставка існувала радше для довідки, а зараз на неї зав’язана вся монетарна політика, відносно гнучка, ефективна й потужна. Тому тепер вагомість цього показника важко переоцінити.
Нинішній рівень облікової ставки поступово вводитиме Україну в когорту добротних економік, що розвиваються, принаймні за цим параметром. Але виникає питання: низька ставка – це в наших умовах добре чи погано? Тут думки розділяються. Симпатики НБУ в унісон вважають, що низька облікова ставка – це довгоочікуваний результат важкої кількарічної трансформації банківського сектору України. Мовляв, Нацбанк вибудував якісну монетарну (і не тільки) політику, рішення по обліковій ставці перестали бути політичними, а стали прив’язаними до економічного аналізу та прогнозів, ґрунтованих на статистиці. Це нібито дозволило приборкати інфляцію, і облікова ставка це показує.
Читайте також: Невиправданний оптмізм
Але існує і протилежний кут зору. Для економіки України, якій не властива цілісність, зате притаманні фрагментовані й монополізовані ринки, травневе зростання цін на 1,7% за рік – аномально мало. Цей рівень указує не на те, що інфляція заспокоюється та стає підконтрольною НБУ, а на те, що в економіці настільки важка криза, що млявий сукупний попит змушує виробників погоджуватися навіть на зниження цін, щоб отримати бодай якісь гроші від споживачів за свої товари та послуги. Звідси випливає, що низька облікова ставка – це показник економічного лихоліття, а не визначне досягнення Нацбанку. Чи вважати тоді її низький рівень позитивним явищем – питання риторичне.
Так уже в Україні склалося: будь-який інформаційний привід призводить до того, що одні починають співати комусь дифірамби, а інші – біситися від переповнення негативом. Цей випадок не став не винятком. Досягнення НБУ в реформуванні банківського сектору після Революції гідності справді важко поставити під сумнів. Але зараз поганий момент для того, аби ними насолоджуватися. Це можна було робити 1-2 роки тому, коли основні зміни вже були запроваджені й почали давати перші результати. А нині за вікном вирує глибочезна економічна криза, яка всім показує їхні слабкі місця. І навіть в НБУ вони наявні. Головна слабкість – якість прогнозів, до яких прив’язана облікова ставка. Через занадто високу їхню оптимістичність протягом останніх кілька кварталів Нацбанк просто «пересушив» економіку. Тож тліюча фаза кризи почалася задовго до карантину, що призвело до того, що з його запровадженням усе почало сипатися з небаченою раніше швидкістю. НБУ повинен удосконалити функцію прогнозування, інакше подібні люфти в монетарній і валютній політиках виникатимуть і надалі. А на етапі контрольованої, тривало низької інфляції такі похибки неприпустимі.
І друга віха: мабуть, уперше в історії незалежної України орган державної влади публічно у своїх рішеннях визнав, що помилявся, хоч це й не сказано прямо. Дотепер кожен можновладець, будь-яка держустанова діяли в дусі махрового совка: мовляв, ми – держава, тому всемогутні, ледь не божественні, не здатні на помилки за жодних обставин. І нехай люди бідують, економіка у глибокій ямі, але ми робимо все правильно, інакше й бути не може. Ця жалюгідна совкова стратегія публічної політики й комунікації постійно справляла на українців враження, немов їх мають за ідіотів. Схоже, НБУ зазіхнувся на те, щоби змінити цей елемент культури спілкування між державою та громадянином. В останньому рішенні по обліковій ставці доказів цього не бракує.
Читайте також: Нове місце під сонцем
Передісторія така: наприкінці квітня Нацбанк оновив макроекономічний прогноз, у якому стверджував, що реальний ВВП України впаде на 11,3% у ІІ кварталі, та на 5,0% за весь рік. При цьому на кінець 2020 року інфляція нібито становитиме 6,0%, незважаючи на те що на момент прогнозування вона була на рівні 2,3% і мала стійку тенденцію до зниження. Це був провал. Але НБУ його усвідомив. Тому в коментарі до останнього рішення з’явилися адекватні формулювання на кшталт таких: «споживчий та інвестиційний попит залишатиметься пригніченим довше, ніж прогнозувалося у квітні», «падіння української економіки може бути глибшим, ніж очікувалося», «інфляція зростатиме помірними темпами, але, ймовірно, повертатиметься в цільовий діапазон довше, ніж прогнозувалося». Першим фактором низької інфляції, що його Нацбанк назвав у проаналізованому коментарі, є падіння споживчого попиту, а не дешевші енергоносії чи ще там щось, що вказували раніше. Це відповідає реальності.
Чому це все так важливо? Бо визнання помилок – величезний, якщо не головний крок до їх виправлення. Всі ми – люди, всі помиляємося. Але одні визнають свої помилки та виправляють їх, а інші впираються рогом і блефують, що все добре, так і мало бути, і взагалі ми рухатимемося тільки вперед і вгору. До слова, пан Шмигаль, який у цей же день звітував про 100 днів свого уряду, продовжує сублімувати махровий дух совка, стверджуючи, що у ІІІ кварталі економіка почне зростати та що уряд знає що робити, щоб це зростання пройшло по максимально високій траєкторії із можливих. Між Нацбанком і Кабміном ментальна прірва. На жаль, її існування не йде на користь Україні.
Добре, монетарна політика пом’якшена. Що далі? Тут є кілька важливих моментів. По-перше, нарешті облікова ставка спадає швидше, ніж інфляція. Це означає, що реальна ставка знижується, а саме від неї залежить, чи рішення по монетарній політиці стимулюють економіку чи стримують. Зараз реальна облікова ставка, якщо виходити зі статичних очікувань, тобто рахувати фактичну інфляцію, а не майбутню, становить 4,2%. Поки що це більше, ніж 2-3%, які можна вважати нейтральними для етапу помірного контрольованого зростання цін, але вже дуже близько до цього рівня.
Читайте також: Нове місце під сонцем
По-друге, якщо хтось очікує, що після зниження облікової ставки до 6% банки гуртом побіжуть кредитувати, то він глибоко помиляється. Травневе «Опитування про системні ризики фінансового сектору», що його проводить НБУ серед фінустанов двічі на рік, показує: 67% респондентів вважає, що протягом наступних півроку стан фінансового сектору погіршиться, а 38% – що схильність їхньої фінустанови до ризику знизилася. Банки усвідомлюють ризики, пов’язані із рецесією, тож не поспішатимуть кредитувати. І квітнева статистика це засвідчує зменшенням кредитних портфелів. Тому від зниження облікової ставки стимулюючий ефект через кредитний канал буде досить обмеженим.
По-третє, левова частка впливу зміни ставки стосуватиметься фінансових ринків, зокрема ОВДП. Із обліковою ставкою 6% депозитні сертифікати приноситимуть 5% (6%-1%) замість 6% (8%-2%, НБУ звузив також і коридор ставок) річних. Ось вам нижня межа, до якої можуть прямувати дохідності гривневих ОВДП. І ось тут виникає чималий валютний ризик. На сьогодні євробонди України торгуються із дохідністю 5,5-7,5%. Якщо дохідність внутрішніх держоблігацій знизиться із нинішніх 9-10% на 1-2 відсоткових пункти, то впритул наблизиться до зовнішніх. У такому разі що вибере інвестор при майже однаковій дохідності – гривневу чи доларову інвестицію? Беручи до уваги кризові перспективи економіки України та невизначеність у світі, відповідь однозначна. Це означає, що ми можемо спостерігати дедалі активніший розпродаж нерезидентами гривневих ОВДП та й узагалі інтенсифікацію відпливу капіталу із країни. Від цього постраждає курс гривні. Однак у нинішніх умовах це не так і погано: платіжний баланс стане здоровішим, приноситиме більше грошей в економіку, цінова конкурентоспроможність експортерів виросте, а імпорту впаде. Таким чином пом’якшення монетарної політики простимулює економіку через валютний канал. Це, можливо, зовсім не найгірші ліки від нинішньої кризи.