Економіка

  ▪   Олександр Крамар

Нове місце під сонцем

Які перспективи мають українські виробники на зовнішніх ринках і в чому полягає роль держави
Матеріал друкованого видання
№ 19 (651)
від 6 травня

Економічні пертурбації 2020 року здатні значно вплинути на світову торгівлю загалом і українську зокрема. Уже зараз очевидно, що принаймні певний час нижчі ціни на енергоносії та менш постраждалі від пандемічного шоку ціни на основні статті українського експорту певний час створюватимуть сприятливий баланс для нашої держави. Це підтверджується тим, що в березні — квітні 2020-го, за які вже є дані, імпорт товарів до України зменшувався значно швидше, ніж експорт.


З одного боку, коли придивитися уважніше, то виявляється, що насправді в умовах пандемії лише увиразнилися попередні тенденції. Ціни на енергоносії почали знижуватися внаслідок сланцевої революції та загострення конкуренції між основними постачальниками задовго до появи інформації про COVID-19 і, ймовірно, після пандемії будуть значно нижчими, аніж до неї. З іншого боку, продовольча сировина принаймні в середньостроковій перспективі й далі матиме попит на тлі стрімкого зростання чисельності населення в країнах, що розвиваються, адже в них є для її закупівель доходи завдяки вищим від розвинених країн темпам економічного зростання.

 

Для енерговитратної та водночас дедалі більше залежної від експорту сировини й продовольства української економіки цей збіг факторів формує складний виклик. З одного боку, він видається позитивним у короткостроковій перспективі, зокрема й для нарощування виробництва в традиційних галузях. А з іншого — здатен загнати країну в пастку, законсервувати й навіть погіршити структуру економіки та місце країни у світовому розподілі праці, що в підсумку призведе до довгострокової деградації.

 

Читайте також: Африканські горизонти


Так само і з локалізацією виробничих ланцюжків. Світ після пандемії може виявитися більш закритим, а постачання товарів без критичної потреби — мінімізованими. Бодай щоб запобігти травматичним наслідкам виробницт­ву готової продукції від майбутніх потрясінь, подібних до цьогорічної пандемії, та пов’язаних із цим обмежень. Дональд Трамп у США уже не приховує намірів використати привід прикривання Китаєм інформації про COVID-19 для розширення обмежень проти китайських товарів та поновлення торговельної війни.


Однак тренд на посилення протекціонізму так само виявився задовго до появи інформації про інфекцію. І Україні доведеться шукати свою нішу в цій новій реальності. Та й припущення, що через пандемію західні компанії, можливо, шукатимуть інші країни для розміщення виробничих потужностей і цим за певних умов могла б скористатися Україна, видається надто оптимістичним на тлі вкрай низького рівня політичних еліт у країні та відсутності в них стратегічного бачення економічної політики.


Україна може виявитися цікавою для європейських індустріальних компаній. Вона може використовувати переваги Угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі з ЄС та одночасної свободи від певних обмежень, які існують в країнах — членах спільноти. Але використання можливостей, що, ймовірно, відкриються в нових умовах перед Україною, не відбуватиметься автоматично. Експорт китайських товарів, зокрема й на європейський ринок, останнім часом справді неабияк просів. Однак це відбувається на тлі не менш значного зниження експорту туди й виробленої в Україні продукції, особливо несировинної.

 

Природний добір


А от виклики нового світу з активними гравцями, що обстоюють тільки власні інтереси, грають проти пасивної України вже зараз. Пандемія лише пришвидшить тренд на посилення протекціонізму та економічного націоналізму у світі. Україна має навчитися обстоювати свої інтереси в нових умовах або остаточно перетворитися на придаток до економіки інших держав.


Не лише у квітні, а й загалом з початку року спостерігалося пришвидшене зменшення експорту саме готової української продукції та продукції з вищою доданою вартістю. Наприклад, загалом український експорт товарів знизився на 6,2% у квітні та на 1,7% за чотири місяці з початку року. Експорт зерна навіть зріс на 4,2% та 6,6%, залізорудної сировини на 22,5% та 18,4%, глинозему — сировини для виробництва алюмінію на російських підприємствах — у квітні 2020 року також додав 15,5%.


Проте експорт сировини, зокрема сільськогосподарської, має свої, часто позаекономічні, ризики. Наприклад, експорт зерна в поточному маркетинговому році (триває з липня по червень) уже станом на початок травня 2020‑го перевищив показник за повний попередній маркетинговий рік (відповідно 50,9 млн та 50 млн т). Однак до кінця червня очікується вивезення ще принаймні кількох мільйонів тонн.

 


Та вже наступного сезону обсяги експорту різко знизяться з природних причин. Останні оцінки Мінекономіки свідчать про високу ймовірність зниження урожаю зерна 2020-го на 15 млн т порівняно з попереднім роком. А це означатиме автоматичне зменшення фізичних обсягів його експорту у 2020/2021 маркетинговому році принаймні на 25–30%.


Поряд з очікуваним зниженням цін на кукурудзу через використання значної її частини для виробництва біопалива це означатиме ще більші втрати валютної виручки для українських експортерів. І компенсувати такі збитки не вдасться за допомогою продовольчої пшениці, попит на яку суттєво навряд чи зменшиться, а можливо, і зросте в охопленому пандемією світі. Обсяги її експорту будуть лімітовані як значно меншим очікуваним врожаєм, так і необхідністю гарантувати внутрішні потреби.

 

Читайте також: Стартер для економіки


Картина з продовольчими продуктами з більшою доданою вартістю є куди гіршою. Наприклад, вивіз молокопродуктів зменшився на 36% у квітні та на 30,4% з початку року, цукру — відповідно на 74% та 60%, яловичини — на 16% та 17,3%, м’яса птиці — на 19,2% та 9,5%, готових продуктів із м’яса та риби — на 10,8% та 17,3%, борошна — на 34,5% та 12,1%, продукції плодоовочевої промисловості — на 10,2% та 18,4%, овочів — на 2,7% та 11,8%.


На тлі значного зростання експорту залізорудної сировини продаж готового прокату чорних металів із країни знизився на 25,3% у квітні та 26,1% з початку року, трубної продукції — відповідно на 7,2% та 21,6%. За попередніми даними Укрметалургпрому, за чотири місяці 2020 року чавуну вироблено на 7,6% менше, ніж за той самий період торік, сталі — на 9,6%. До того ж, якщо ще в березні спад становив 4,6% чавуну, 9,1% сталі, то у квітні він пришвидшився відповідно до 23,1% і 27%.

 

Пояснення спаду виробництва й експорту української металопродукції загальносвітовими тенденціями чи поширенням останнім часом COVID-19 є лише спробою виправдати занедбаність цієї галузі в Україні.


Сировинна трансформація українського гірничо-металургійного комплексу відбувається на тлі домінування у світовій металургії китайських компаній та зростання виробництва в низці інших країн, які донедавна купували цю продукцію в Україні. Зокрема, за підсумками I кварталу 2020 року, за даними World Steel, із виплавлених у світі 333,7 млн т чавуну та 443 млн т сталі на Китай випало відповідно 199,7 млн та 234,5 млн т. Якщо решта виробників утратила 5,6 млн т виробництва чавуну та 9 млн т сталі, то галузевий гегемон, навпаки, наростив виробництво відповідно на 4,6 млн та 2,8 млн т.

 

Читайте також: Лобізм, хаос та непослідовність


У Туреччині, яка використовує значною мірою українські напівфабрикати, виплавка сталі зросла на 9,6% і становила майже в 1,7 раза більше, ніж в Україні (9 млн т проти 5,3 млн т). Іран у I кварталі 2020 року, попри те що став другою країною в Азії за масштабами поширення коронавірусної інфекції після Китаю, збільшив виплавку сталі на 13,2%, або 0,8 млн т. Україна ж опинилася в колі великих постачальників залізорудної сировини, які втрачають виробництво готової металопродукції. Скажімо, Бразилія також зменшила виплавку сталі на 7%.


Пришвидшені втрати експорту готової продукції порівняно із сировиною спостерігалися також у легкій, деревообробній та меблевій промисловостях. Зокрема, постачання за кордон взуття, одягу та інших готових текстильних виробів знизилося у квітні та з початку року відповідно на 35,6% та 14,6%, керамічних виробів — на 41,2% та 17,6%. Продаж продукції деревообробної промисловості зменшився на 25,4% та 6,9%, зокрема плит (ОСБ, ДВП, ДСП та фанери) — на 48,2% та 29,6%. Експорт меблів обвалився на 56% та 14,8%. Тоді як вивіз сировини — малооброблених лісоматеріалів — зменшився за квітень лише на 8,4%, а з початку року відповідно на 13%.


У машинобудуванні ситуація була неоднозначною. З одного боку, різко зменшилося постачання за кордон з розміщених тут дочірніх компаній великих ТНК. Як і застерігав Тиждень, проблеми в галузі миттєво позначилися скороченням виробництва на другорядних для ТНК українських виробничих майданчиках, які виготовляли комплектуючі для автомобільної промисловості. Як наслідок, експорт з України кабельної продукції, що донедавна становила левову частку всього вітчизняного вивозу електротехнічних товарів, у квітні обвалився майже вшестеро, а з початку року вже на 24,4%.


Водночас і далі зростав експорт низки видів готової продукції українського машинобудування, що має попит на світовому ринку. Серед найбільших статей експорту можна виділити турбодвигуни й газові турбіни (додали 8% з початку року), судна (+10%), прокатні стани (+10,3%), повітряні насоси та компресори (+20%), пральні машини (+22,4%), електродвигуни та генератори (+34%), електронагрівальні прилади (+68%), сигналізації (+225%).

 

Нові ринки


Якщо поглянути на географію збуту української продукції, то найпомітніше зменшився обсяг її продажу до ЄС, США, Росії, Білорусі, низки інших великих споживачів української продукції, як-от Індія чи Єгипет. Основним ринком збуту для наших виробників є ЄС, частка колись основного споживача вітчизняної продукції — Росії — невпинно наближається до 5% — рівня, де містяться інші наші споживачі: Туреччина, Єгипет, Індія.


Збільшується постачання переважно до країн Азії та Чорної Африки (див. «Переспрямування»), які, за поодинокими винятками, донедавна купували небагато української продукції. Особливе місце займають країни Закавказзя (Грузія, Вірменія, Азербайджан), що, попри свої помірні обсяги, не лише є великими споживачами української готової продукції, а й нарощують її закупівлі останнім часом.

 

Читайте також: Експорт – імпорт – карантин


Водночас географія та динаміка експорту української продукції потребують уточнення щодо її структури, бо, наприклад, український експорт до ЄС останнім часом різко зменшився через сировину й продовольство, а також кабельну продукцію світових ТНК. Експорт українського зерна на європейський ринок зменшився з початку року на 23,5%. Водночас постачання українських машин та обладнання до ЄС навіть зросло на 8,7% на тлі зниження всього українського експорту на ринок союзу на 10,6%. І наразі постачання українських машин та обладнання до ЄС наближається до 40% постачань до всіх країн світу. Це свідчить, що українська продукція може мати збут на цьому ринку.


Український експорт до країн Азії та Африки зростає останнім часом динамічніше, ніж до ЄС (+11,1% з початку року), а його сукупний обсяг уже значно перевищує обсяг постачань до ЄС ($7,3 млрд проти $6,2 млрд).


Однак цьому напрямку притаманна не лише нині сировинна структура, а й переважно така сама динаміка. Зокрема, експорт українського зерна до країн Азії та Африки в січні — квітні 2020 року був на 24,3% більшим, ніж за той самий час торік, і становив понад третину всіх наших поставок ($2,55 млрд із $7,3 млрд, на другому місці — соняшникова олія ($1,12 млрд, обсяг постачання якої також за рік зросло на 9,2%. На третьому — залізорудна сировина (+123% до аналогічного періоду торік) і обсяг $0,79 млрд.


Водночас уже експорт готового сталевого прокату до країн Азії та Африки був на 26% меншим, ніж за аналогічний період торік, і становив лише $0,57 млрд, а сталевих напівфабрикатів — на 11,2% і вимірювався всього $0,48 млрд. Увесь же обсяг експорту продукції машинобудування з України до країн Азії та Африки хоч і зростає дещо динамічніше, ніж до ЄС, однак наразі становить тільки 1,5% усього нашого експорту до цих країн, 7% українського експорту машинобудівної продукції та еквівалентний лише 12% постачання машинобудівної продукції з України на ринок Євросоюзу.


Азія та Африка залишаються основним ринком для експорту українського м’яса та яєць, проте обсяги постачання з початку року також різко знизилися (по м’ясу птиці на 13,6%). Водночас на ринок цих країн динамічно зростає постачання готової продукції української харчової промисловості. Звісно, йдеться переважно про олію. Однак також і про низку інших виробів. Так експорт продуктів української харчової промисловості, за винятком олійної галузі, за чотири місяці 2020 року зріс на 12,4% і сягнув $76,7 млн — це близько 22% усього українського експорту відповідної продукції за цей час і еквівалент майже 60% її постачання з України на ринок ЄС. Найдинамічніше тут зростає постачання готових продуктів із зерна — на 31% з початку року, які й становлять понад половину всіх готових харчових продуктів, що їх експортують наразі з України до країн Азії та Африки. Це насамперед різноманітні кондитерські вироби з борошна, макаронні та хлібобулочні вироби.


Ситуацію з нашою азійською торгівлею добре ілюструє приклад Китаю — найбільшого споживача українських товарів за межами ЄС. Постачання українських товарів до цієї країни з початку року засвідчило стрімке зростання і вже майже вдвічі перевищило аналогічний показник до сусідньої Росії чи таких великих споживачів української продукції, як Індія, Туреччина чи Єгипет.


За уважнішого розгляду виявляється, що експорт до Китаю зріс здебільшого завдяки сировині. Зокрема, експорт залізорудної сировини збільшився в 3,3 раза, макухи — 3,8 раза, соняшникової олії — майже вдвічі (+95%). На 13,8% Китай збільшив імпорт українських лісоматеріалів, у 14 разів — сої.

 

Читайте також: Лакмусовий папірець


На експорт української готової продукції харчової промисловості, сталевого прокату чи машинобудування припадає всього по кілька відсотків нашого продажу до Піднебесної. А постачання української молокопродукції з початку року зменшилося більш як на 30%. Причина — Китай тримає закритим свій один із найбільших у світі ринків для постачання української готової продукції, воліючи купувати лише ті види сировини, які йому критично потрібні. Натомість Україна перетворилася на справжній ринок збуту для китайських товарів.


Поточні тренди свідчать: якщо український уряд не почне активно просувати інтереси вітчизняних виробників готової продукції на ринках інших країн, то країна втратить навіть ті експортні можливості, які досі мала, і закріпиться у світовому розподілі праці як постачальник тільки потрібної іншим державам сировини.


Важливо виходити з того, що немає нічого поганого, щоб бути великим експортером зерна, олії чи залізорудної сировини. Якщо вже ми маємо відповідний потенціал. Але хибно погоджуватися на роль споживача імпортної готової продукції в обмін лише на право вивозити таку необхідну іншим державам сировину.


Тому потрібна активна політика держави, яка має узалежнити можливість виробників з інших держав продавати в Україні готову продукцію з високою доданою вартістю від можливості реалізації значних обсягів такої самої вітчизняної продукції на ринках відповідних країн. Інакше доступ їхніх товарів на український ринок має бути закритий. І годі боятися: насправді це ніяк не позначиться (у найгіршому випадку — мінімально) на закупівлі української сировини, яка справді потрібна іноземним споживачам. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.