Найсвіжіші проблеми для Трампа створили записи його ремарок про жінок, які зловив випадково увімкнений мікрофон перед початком телешоу. Кандидатові від республіканців, що має чималий досвід роботи на ТБ, треба було думати краще: коли 30 років тому я працював на BBC, нас учили завжди пам’ятати, що біля будь-якого мікрофона бодай про всяк випадок треба поводитися так, ніби він працює в прямому ефірі.
Суперниці Трампа від демократів теж годилося б поводитись обачніше: у мережу викладено розшифровки її промов перед банкірами з Волл-стрит. Це виставило її в поганому, запопадливому до фінансових кіл світлі. Хай там як, але промови, навіть коли їх виголошують у приватній тусовці, вже є напівпублічними подіями, особливо якщо йдеться про людину на кшталт Гілларі Клінтон.
Але важливіший момент той, що втручання у приватний простір — значні чи не дуже, із серйозними наслідками чи буденними — знецінюють політичну валюту. Набагато більше значення в ній повинні мати інші речі: про політиків слід судити насамперед за їхніми кар’єрою та публічним життям.
Натомість опубліковані розмови можуть формувати не зовсім об’єктивну картину. Усі ми говоримо своїм друзям речі, які хочемо зберегти в таємниці від інших друзів, годі вже й казати про цілу країну. У розмовах ми можемо видаватися пихатими, грубими, неотесаними, недотепними, злими. Або жартувати (а дотепи, якщо їх вирвати з контексту, подеколи звучать зовсім не смішно). А ще можемо вдавати, ніби погоджуємося, щоб згладити обстановку. Прикидатися, неначе підтримуємо когось, захищати друга чи намагатися вписатись у групу, чия риторика насправді нам чужа. Або ми можемо бути цілком щирі. Злита інформація затьмарює собою контекст, у якому її сказано.
Але в будь-якому разі, втративши свободу приватних розмов, ми перестаємо жити у вільній країні. Якщо тільки не порушуємо закон (у такому випадку поліція може мати право нас прослуховувати або викликати свідків, аби ті свідчили стосовно нас), то речі, які ми кажемо приватно, широкого загалу не стосуються.
Крім того, використання хакерських зламів та зливу інформації як політичної валюти стримує нормальних людей від публічної діяльності. Коли знаєш, що тебе можуть розкритикувати або висміяти за будь-яке невідповідне судження, котре будь-коли прозвучало із твоїх уст, навряд чи захочеться йти на ризик публічного приниження.
І найважливіше: злами та зливи інформації згубно діють на політику. Бо замість перемагати опонентів у суперечках — якіснішими фактами й міцнішою логікою — можна просто переплюнути їх за кількістю вихлюпнутого бруду. Ми очікуємо від наших публічних осіб ввічливої та спокійної розмови. Тому нас шокує запис, на якому вони кажуть грубощі, не стримуючись. Нехай такі ниці лицеміри сходять з дистанції!
Приблизно так і сталось у Польщі 2014 року: тодішнього міністра закордонних справ (і мого давнього друга) Радека Сікорського записали, коли він без купюр висловлювався про зовнішню політику своєї країни. Поляків це шокувало. Політична кар’єра його загальмувала й зійшла нанівець.
Я тоді стверджував, що реальний скандал — це факт викрадення і оприлюднення інформації, а не грубі слова та в’їдливі судження. Поляки мали би значно більше розлютитися через незаконне прослуховування своїх політиків (цілком можливо, на замовлення Росії), ніж через те, що воно нібито виявило.
Читайте також: Американські ЗМІ про президентські дебати: політика підготовки проти політики домінування
Те саме стосується Америки сьогодні. Справжній казус не в тому, що додалося свідчень неотесаності Трампа, а в тому, що Москва, вдаючись до хакерських атак та зливу інформації, роз’їдає довіру американців до їхньої власної політичної системи.
Трампові манера ведення бізнесу, підхід до податків, ставлення до першої дружини, незліченні відразливі публічні висловлювання вже достатньо дискваліфікують його як претендента на найвищу посаду. І не треба тут жодних таємних інгредієнтів, особливо від таких сумнівних провайдерів.