Коли я приносила зі школи погану оцінку, мама застерігала мене: „Будеш погано вчитися, станеш безробітною домогосподаркою”. Це діяло, і я старалася – закінчила школу на відмінно і навіть зі срібною медаллю (золотих безкоштовно не давали), за результатами першого іспиту була зарахована в університет і звільнена від подальших вступних іспитів, закінчила університет, а потім про всяк випадок здобула ще одну освіту – за кордоном.
Далі багато років працювала у різних престижних міжнародних і вітчизняних проектах. З міжнародними все, як правило, було гаразд, а от із вітчизняними незалежно від рівня престижності проблеми виникали постійно одні і ті ж: або обіцяли велику зарплатню, а потім її не платили, або ж платили вчасно, але мізерну зарплатню, або, і так траплялося найчастіше – платили і мало, і з великими затримками.
Тому, пам’ятаючи мамину пересторогу, я ніколи не працювала менше ніж у трьох проектах одночасно – закриється один, залишається ще два, не заплатять вчасно у цих двох, знайдеться щось на заміну першого. Аж поки одного ранку не побила свій власний рекорд, довідавшись, що замість трьох проектів, у яких працювала раніше, не працюю вже у жодному. Тобто стала таки нарешті безробітною домогосподаркою.
Добре, сказала я собі, нехай так, але ж ти завжди добре вчилася і слухалася старших, тож це повинно спрацювати, не може бути все так погано. І я почала шукати роботу. Перш ніж окреслити діяльність, якою я хотіла би займатися, я замислилася. Шукати вакансію письменниці? Марно, відомо ж, що робота це по-перше безоплатна, по-друге пожиттєва, народився письменником – мучся тепер до пенсії, але на саму пенсію не розраховуй, з письменницьких заробітків на таке не назбираєш. Вакансія журналістки, яка пише про українську літературу? Googleмене не зрозуміє.
Добре, я знаю іноземні мови, – сказала я собі. – А це вважається престижним і добре оплачуваним фахом. Спробую пошукати вакансій перекладачки. Я зайшла на відповідну веб-сторінку і підписалася на розсилку за фахом „перекладач німецької мови”.
Потім сіла редагувати резюме і довго викреслювала з нього малозрозумілі вітчизняним працедавцям престижні міжнародні проекти на кшталт „стипендія Берлінської академії мистецтв”, „стипендія міністра культури Польщі”, „координація Центру дослідження античної традиції Центральної та Східної Європи Варшавського університету”.
Такими речима можна відлякати потенційного роботодавця вже на старті. Навіщо, питається, я претендую на право перекладати чиїсь свідоцтва про одруження, якщо у мене все так блискуче в біографії. Та і підозріло воно все звучить: Вілла Деціус, Літературний колоквіум Берлін, перекладацький колегіум Штрален, – не наше воно якесь, не відповідне актуальним тенденціям політичного і культурного розвитку.
Вже незабаром прийшли перші три вакансії. „Робота для студентів, вік 18 років, мінімальна зарплата 100$. Вільний графік роботи. Бажано знання англійської на розмовному рівні, але можна працювати і з перекладачем або безкоштовно вчитися англійської! Беремо на роботу іногородніх. НЕ ІНТИМ! e-mail:[email protected]”. Ясно, сказала я собі. Каріна Кіса – який же тут інтим. Точно не інтим.
Наступна можливість кар’єрного зростання теж була тісно пов’язана зі знанням іноземних мов. „Вакансія: херсонські шахтарі – у Чеську республіку. До 45 років. Вимога: знання шахтної термінології чеською. Можемо надіслати словничок із основними поняттями”. Яуявила себе у натовпі херсонських шахтарів (чому, доречі, саме херсонських?) зі словничками під касками і вирішила, що при нагоді обов’язково замовлю собі словничок. А раптом ще знадобиться. До 45 років.
І нарешті я побачила вакансію своєї мрії: Независимый менеджер. 5000 грн. Днепропетровск. Преимущества должности – никаких особых навыков и знания иностранных языков не потребуется; никаких верхних уровней и деловых переговоров по продажам; никаких встреч и обязанностей продавать какие-либо товары Вашим друзьям или знакомым; После…
На цих загадкових трьох крапках текст оголошення обривався, а коли я спробувала відкрити лінк „далі”, то побачила напис, що вакансію вже закрито. От так завжди, як тільки щось хороше, вихоплюють просто з-під носа. З іншого боку, як не крути, на цю посаду я не надаюся – і особливих навиків забагато, і знання іноземних мов заважає. Але от „Никаких встреч и обязанностей продавать какие-либо товары” це б мені так підійшло. Могла б сидіти собі тихенько біля віконечка, грітися від батареї і мріяти про щось далеке, недосяжне поетичне, перебираючи у пам’яті так і не забуті слова кількох старанно засвоєних ще у юності іноземних мов.
Мабуть, таки не мала рації моя мама, і не треба було так старанно вчитися. Ну або якщо вже вчитися, то з усвідомленням, що все це лише тобі на шкоду, ніякої практичної, не кажучи вже про матеріальну користь, сподіватися від освіти не варто. Довчився, отримав диплом, бери словничок під каску і у Херсон, звідти відправляють у Чехію.