Про досягнення
Мої роботи присвячені вивченню нетеплового впливу електромагнітного випромінювання на живі організми. Завдяки електромагнітному полю забезпечується далекодіючий обмін інформацією між клітинами та органами.
Наша теорія встановлює також один із механізмів впливу електромагнітної активності Сонця на живі системи, що підтверджено численними експериментальними даними. Важливим наслідком самоузгодженого співіснування електромагнітного поля й матеріальної структури є виникнення ієрархії структур та швидкого й далекодіючого зв’язку між ними – питання, якому значну частину наукової діяльності присвятив нобелівський лауреат Ілья Пріґожин.
Я мала честь працювати під керівництвомвидатного українського фізика ХХ століття Олександра Давидова й написати разом із ним кілька робіт. Він у 1980-х роках запропонував ідею молекулярних солітонів як носіїв енергії та зарядів у молекулярних системах. Її швидко підхопили науковці в Україні та світі, відтак було розвинуто струнку теорію. Такі солітони стали називати давидовськими.
В окремих питаннях ми визнані у світі, в інших – далеко відстали. Зв’язок між наукою і практичним застосуванням відкриттів та досягнень – окремий біль нашого суспільства, про що свідчить і рівень нашого життя.
Про відставання
Санчата з гори їдуть самі, а нагору їх треба тягти. Фінансування науки в Україні – на рівні найвідсталіших держав світу. Ми вже зараз пожинаємо наслідки неправильної політики стосовно розвитку науки й освіти, про що свідчить криза молодих кадрів серед учених та викладачів вишів. Руйнування в цій сфері відбувається дуже швидко, а відновлення забирає куди більше часу й зусиль. Але ті, хто розпоряджається фінансами, не гребують штампувати собі дипломи й «розподіляти» наукові звання.
Наука – це колективна творчість, хоча й базується на індивідуальностях. Мережа наукових зв’язків так само важлива, як і доступ до літератури, до баз даних. Живе спілкування незамінне в науці. А в нас на міжнародні відрядження, ба навіть на українські конференції немає коштів…
Про фізику
Точні науки вабили своєю невичерпною новизною, об’єктивністю,надто коли мені до рук потрапили книжки з фізики й математики моєї старшої сестри, яка навчалася вже в університеті. Я народилася й закінчила школу у Краснопіллі на Сумщині. Вступила на фізичний факультет Київського університету, аспірантуру закінчила в Інституті теоретичної фізики Академії наук під керівництвом академіка Олександра Давидова. Важливий слід у моєму житті залишила співпраця з видатним українським ученим Остапом Парасюком та італійським науковцем Енцо Тьєцці. Це мої персоніфіковані вчителі. А неперсоніфіковані – книжки і власний досвід.
Коли вже починаєш із чимось вовтузитися, тоді й смак з’являється, й нові проблеми виникають, і нові бажання.Услід за фізикою мене стала вабити біофізика, наука про живе. Наука – це, зрештою, пошук відповідей на загадки, яких повне наше життя.
Фізика, даючи об’єктивну методику пізнання світу, задовольняє дитячу жагу до нового. Особливо сучасна квантова.
Про актуальне й вічне
Ми на порозі видатних наукових відкриттів щодо життя, зрештою, щодо нас самих. Якщо не знищимо себе як вид необачним використанням цих відкриттів… З огляду на прірву між швидкими темпами прогресу та повільним розвитком нашої свідомості й культури.
Ми пережили Голодомор, Освенцим, і от маємо пережити Чорнобиль та Фукусіму. Фізики зараз осмислюють свої помилки. В цих трагедіях винні й політики, може, навіть передусім вони, бо ж саме вони визначають пріоритети. Завдання полягає в тому, щоб не повторити помилок, а ми вчимося дуже повільно навіть на таких трагічних, як Чорнобиль. Це якраз те, що я назвала б «прірвою» між науково-технічним прогресом і нашою свідомістю.
На відміну від більш рутинної діяльності, якої я ніяк не принижую, в науці голова весь час зайнята проблемою, часто навіть уві сні. Але є критична кількість побутових і суспільних проблем, із перевищенням якої максимум, що можна робити, – це технічні обчислення. Коли людина усвідомлює, що не хоче жевріти, тоді вона дає згоду на «відплив свого мозку» за кордон… або змінює діяльність.
Мистецтво й наука – це не потяг, який можна зупинити. Хто з нас погодиться жити в печері, без вогнища, без одягу, без інтернету, без книжки, без музики? Але нам треба і вчитися у природи: тварини використовують ресурси «обачно», не винищують повністю пасовиська, не полюють без потреби. Настав час, коли ми маємо усвідомити: влада людини зараз настільки велика, що ми можемо знищити самі себе, бездумно витрачаючи ресурси Землі, втручаючись у природні процеси.
Нас нагороджено прекрасною землею, природою, погодою. Люблю свою Слобожанщину, Карпати, Київ. Люблю ходити Подолом, Пейзажною алеєю, гуляти Трухановим островом. У нас таке минуле й така культурна спадщина… І сором за те, як ми ставимося до надбаного не нами… І відчай.
Усе-таки, в житті найбільшою моєю радістю було народження дітей. Це найзагадковіші й найщасливіші моменти.