▪   Дмитро Сімонов

Нобелівський мораторій

Чи отримає Україна колись свою премію
Матеріал друкованого видання
№ 51 (164)
від 19 грудня, 2010

Окрім традиційних звитяжців Нобелівської премії – США та Європи – протягом останнього десятиліття свої перші в історії «нобелі» отримали такі країни, як Перу, Іран, Туреччина, Бангладеш, Кенія та Гана. України в цьому переліку немає. Фізик Георгій Харпак, останній нобелівський лауреат, пов’язаний із нашою країною, був відзначений премією 1992 року. Щоправда, отримав він її як громадянин Франції. Вчений, що займався створенням детекторів елементарних часток, помер цього вересня у віці 86 років.

У Корнельському університеті нині працює почесний професор Роальд Гофман, який народився на Львівщині в Золочеві 1937 року, а 1981-го здобув Нобелівську премію в галузі хімії, будучи громадянином США. Українська земля народила ще кількох Нобелівських лауреатів, проте це ще давніша історія.

Випробування часом

Не виключено, що хтось із українських вчених отримає премію за відкриття, які було зроблено раніше. Адже іноді досліднику десятиліттями доводиться очікувати визнання своїх заслуг. Найближчий приклад – цьогорічний лауреат із фізіології та медицини Роберт Едвардс, який уперше успішно здійснив шту­чне запліднення ще наприкінці 1970-х років.

На думку українських науковців, поміж вітчизняних фізиків на Нобелівську премію може претендувати академік НАН України Ігор Янсон. У 1970-х він відкрив явище мікроконтактної спектроскопії, працюючи у Фі­зико-технічному інституті низьких температур ім. Б. І. Вєркіна в Харкові. Сьогодні 72-річний вчений завідує відділом мікроконтактної спектроскопії ФТІНТ. Його заступник, провідний науковий співробітник інституту, доктор фізико-матема­тичних наук Юрій Найдюк розповідає, що, за неофіційною інформацією, у 1980-х роках Янсона висували на Нобелівську премію. За його словами, пан Ігор є одним із найвідоміших українських фізиків за кордоном. Його наукові заслуги були відзначені численними нагородами включно з Державною премією України, премією Фонду Олександра фон Гумбольта та премією Європейського фізичного товариства. Остання для цілої низки фізиків стала передвісницею Нобелівської. Так було у випадку з уродженцем Білорусі Жоресом Алферовим, відкривачами фулеренів Гарольдом Крото та Річардом Смоллі, а також цьогорічними лауреатами Андрєєм Гєймом та Константіном Новосьоловим.

Надія на імпорт премій

Прогресивне наукове товариство одностайно констатує той факт, що нині здійснити дослідження, варті Нобелівської премії, у стінах жодного вітчизняного інституту практично неможливо. «Шансів на це немає. В Україні відсутня фундаментальна наука. Сьогодні практично немає дослідженнь (за поодинокими винятками), які мали б якийсь вплив або репутацію на міжнародному рівні», – так окреслює ситуацію в медико-біологічній галузі Олексій Верхратський, один із найцитованіших українських вчених у світі, професор нейрофізіології в Школі біологічних наук Манчестерського університету.

«Ні про яку Нобелівську премію в галузі економіки не може йтися на сучасному етапі розвитку України», – переконаний Павло Прокопович, старший економіст Київського економічного інституту, кандидат фізико-математичних наук та PhD з економіки. Економічна наука в Україні суттєво відстає від світових стандартів насамперед через історичні особливості розвитку цієї галузі в Радянському Союзі. За словами Прокоповича, віт­чизня­­на наука потребує докорінного реформування: необхідно ліквідувати Академію наук, об’єднати під одним дахом університети та дослідні інститути, як це зроблено в усьому світі, й надати університетам більшу автономію. Власне, ці переконання поділяють, мабуть, усі опоненти пострадянської наукової системи в нашій країні.

Натомість поміж економістів світового рівня чимало українців за походженням. Так, на думку Юрія Городніченка, який викладає у Каліфорнійському університеті в Берклі, на Нобелівську премію з економіки можуть претендувати Грегорі Менк’ю та Джеймс Потерба. 52-річний професор Гарвардського університету Грегорі Менк’ю народився в сім’ї українців у Трентоні, Нью-Джерсі. У широких економічних колах він відомий як автор двох підручників: «Макроекономіка» та «Принципи економіки», що перекладені 17 мовами й видані загальним тиражем понад 1 млн примірників. За президентства Джорджа Буша-молодшого Мен­­­­­к’ю очолював Раду економічних консультантів. Джеймс Потер­­ба – професор економіки з Массачусетського технологічного інституту (з цим закладом так чи інакше пов’язані імена 76 но­белівських лауреатів вклю­чно з п’ятьма економістами). Його предки – українці. З 2008 року він очолює Національне бюро економічних досліджень США. Як науковець пан Потерба відомий «податковими» дослідженнями: як оподаткування впливає на прийняття економічних рішень компаніями та домогосподарствами.

Водночас Іван Русин, професор відділу екологічних наук та інженерії Університету Північної Кароліни, переконаний, що протягом найближчих десяти років на Нобелівську премію претендуватимуть українські дослідники, які успішно працюють за кордоном.

Показовим є приклад винахідників графену Гєйма та Новосьолова, російських учених, які вже тривалий час мешкають у Британії, а дослідження своє провели в Манчестерському університеті. Їхня перемога змусила росіян згадати про потужну наукову «російську школу», найкращі представники якої ви­їжджають із країни. Адже як слушно зазначив Новосьолов: «В Англії я зрозумів, що протягом шести місяців там можна зробити те саме, що в Росії протягом 10 або 20 років».

Самого таланту замало

Серед країн, представники яких отримали Нобелівську премію з літератури за останні три десятиліття: Перу, Нігерія, Колумбія, Мексика, Сент-Люсія (острівна держава з населенням близько 170 тис. осіб) – держави далеко з не найкращими економічними чи соціальними показниками. Тому, здавалося б, є дуже талановитий письменник – і країна не сьогодні-завтра запише в свій актив Нобелівську премію. Про­­те, як виявляється насправді, і тут позиція держави відіграє вагому роль.   

На Нобелівську премію, як відомо, висували Ліну Костенко. Претендентом на «нобеля» був Юрій Андрухович, утім, є думка, що в останньому випадку спроба була передчасною. Ще одним можливим кандидатом називають майстра психологічної прози Валерія Шевчука.  

«Поетів рівня Ліни Костенко у світі одиниці, – каже літературознавець В’ячеслав Брюховецький. – Проте її не знають за кордоном, бо немає не тільки конгеніальних, а й навіть просто хороших перекладів». Однак вкотре доводиться констатувати, що Україна як держава ще, по суті, й не починала популяризувати свою культуру у світі. У цьому напрямі суцільні руїни.  

Розвивати науку

Один із відповідальних працівників Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова вважає, що кількість Нобелівських премій не показник для країни: «Наука робиться і в нас, хоча фінансування самі знаєте яке». Мовляв, для того самого славнозвісного графену теоретичні розрахунки робилися на замовлення в українському інституті, і в нас теж були видатні фізики, що залишилися без премії, хоча, поза сумнівом, заслуговували на неї. Але реальність полягає в тому, що протягом довгої історії Нобелівської премії вона вперто оминає Україну. Дивним чином на це вказують насамперед ті вчені, які змогли вирватися з-під опіки українських академій наук. Можливо, варто ігнорувати їхню позицію, бо вони з якоїсь причини не люблять своєї Батьківщини чи погано ставляться до керівництва НАН? Чи, може, краще припинити ховатися за авторитетом вчорашніх гігантів науки, забути заїжджену пісню про те, що «танки наши быстры», і для початку визнати як факт гірку істину про катастрофічний стан та перспективи нашої науки.

 

Держави, що дали світу найбільше нобелівських лауреатів:

США 236

Німеччина 90

Велика Британія 78

Франція 52

Швейцарія 17

* Кількість лауреатів, які народилися на сучасній або колишній території країни. Один лауреат може водночас бути зарахований більш ніж до однієї держави. Джерело: http://nobelprize.org